Клас волосові - nematomorpha, або gordiacea

Раніше цей клас відносили до первиннопорожнинних, тепер - до типу Головохоботні (Cephalorhyncha), який був виділений російським ученим В.В. Молоховим. На від­міну від первиннопорожнинних, з якими головохоботні мають подібну будову основних систем органів (шкірно-м'язовий мі­шок, схізоцель, наскрізний кишечник, протонефридіального типу видільна система, навкологлоткове нервове кільце та нервовий стовбур), ці тварини - вториннороті. У них під час розвитку зародка на місці бластопора утворюється анальний отвір, а рот проривається на передньому кінці тіла. Дробіння яйця - раді­альне (у первинноротих, до яких належать первиннопорожнин-ні, - спіральне).

До класуВолосові належить понад 300 видів червів, які мають тонке волосоподібне тіло від кількох сантиметрів до 1,5 м. Дорослі черви бурого кольору. Тіло вкрите щільною ку­тикулою, під якою залягає тонкий шар гіподерми; під нею -шкірно-м'язовий мішок лише із поздовжніх м'язів. Ротовий отвір відсутній, кишки частково редуковані, бо в тілі тварини-хазяї-на живляться осматично. Видільна система не розвинена. Роз­дільностатеві; розвиток з метаморфозом. Дорослі волосові жи­вуть у прісних водоймах або морях. Самки після запліднення відкладають велику кількість (близько 1 млн.) яєць, з'єднаних у довгі шнури. Після цього дорослі особини гинуть. З яйця роз­вивається вільноплаваюча личинка, яка через деякий час за допомогою хоботка і гачків вбуравлюється в тіло водяних ко­мах (личинок бабок, одноденок та ін.), або ж вони її заковту­ють. Тут, у тілі проміжного хазяїна личинка інцистується і пе­ребуває доти, поки не потрапить в організм остаточного хазя­їна (як правило, це хижі комахи). У ньому личинка продовжує розвиток, виростає до розмірів дорослого черв'яка, потім через покрив тіла виходить назовні (хазяїн при цьому здебільшого гине). Весь цикл розвитку триває близько року.

У прісних водоймах України поширений «кінський волос», або гордій водяний (Gordius auaticus), який дуже скручується.

Рис. 52. Волосатик водяний гордіус:

1 - загальний вигляд дорослої форми; 2 - нога личинки одноденки з

двома личинками волосатика.

У дорослому стані не живиться. Побутує думка, що може про­никати в організм людини, викликаючи захворювання. Проте вона безпідставна, бо розвиток гордія водяного відбувається в тілі комах: одноденок, комарів, жуків, клопів, які ним жив­ляться (рис. 52). Нещодавно в Чорному морі було виявлено се­редземноморський вид волосових Кесіопета а£і1е, що парази­тує в ракоподібних.

Тип коловертки - rotifera

Раніше коловерток відносили до типу Круглі черви, зараз виді­лили в окремий тип, до якого належить один клас - Коло­вертки (Rotatoria). Від яких тварин походять коловертки, точно не встановлено. Вчені допускають, що їх пред­ками могли бути війчасті черви.

Відомо понад 2000 видів коловерток, із них у фауні України близько 500 прісноводних і понад 100 морських видів. Частина останніх - це власне прісноводні коловертки, які пристосували­ся до життя в солоній воді. Найменші серед багатоклітинних (довжина тіла - від 0,01 до 2,5 мм). Живуть коловертки у водо­ймах, а також у середовищі, де вода буває тимчасово або в неве­ликій кількості: у прибережному піску, мосі, лісовій підстилці, дуплах дерев, ґрунті. Витримують як високу, так і низьку тем­пературу (лімітуючі фактори для них - волога та їжа). Отже, коловертки - убіквісти (лат. ubidue - «скрізь») - організми, які здатні пристосовуватися до найрізноманітніших умов існуван­ня. Тіло вкрите гіподермою, яка може виділяти кутикулу або потовщуватись, утворюючи панцир.

Вільноживучі, планктонні, рідше бентосні форми, здебільшо­го поодинокі, але є й колоніальні. Існують паразитичні коловер­тки. Тіло складається з невеликої кількості клітин (900-960), поділяється на голову, тулуб і хвостовий відділ (ногу) (рис. 53). На голові міститься характерний для цих тварин коловерталь-ний апарат, чутливі щетинки і 1-2 пігментних очка. Коловерта-льний апарат складається з двох рядів війок, що оточують перед­ній кінець і ротовий отвір. Війки безперервно миготять, забезпе­чуючи рух тварин (плавання), а також безперервний потік води біля ротового отвору. Нога - мускульний виріст, який несе 1-2 щупальцеподібні рухомі відростки, так звані пальці. Біля їх основи є невеликі цементні залози, які виділяють клейку речови­ну, завдяки чому коловертки прикріпляються до субстрату. За допомогою ноги вони можуть також повзати.

Ш кірно-м'язовий мішок відсутній; у тілі є лише окремі пучки, до складу яких входять поперечносмугасті та гладенькі м'язові волокна, що забезпечують втягування голови, скорочення тулуба та ін. Тіломайже прозоре. Здебільшого без­барвне, але є й забарвлене у фіолетовий, синій, оранжевий ко­льори з різними відтінками. Коловертки мають первинну поро­жнину тіла, або схізоцель. Це порожнина між стінками тіла і внутрішніми органами, яка не має власного епітелію і заповне­на рідиною. Рідина надає тілу пружності, через неї здійснюєть­ся транспорт поживних речовин і продуктів обміну.

Травна система починається ротом, розташованим спереду на черевному боці, у центрі коловертального апарату. Він відкривається в мускульну глотку — мастакс, де міститься кутикулярний жувальний апарат, що складається з двох пар пла­стинок (ковадла та молоточків). Окремі частини жувального апа­рата з'єднані рухомо і забезпечують перетирання їжі. У глотку відкриваються протоки слинних залоз. Далі їжа потрапляє у ко­роткий і вузький стравохід, потім - в об'ємний шлунок, куди впадають протоки травних залоз. Шлунок веде у вузьку задню кишку, що переходить у клоаку, яка відкривається назовні отво­ром. Живляться водоростями, бактеріями і детритом; вільнопла-ваючі хижаки полюють на найпростіших та коловерток. Біль­шість із коловерток поліфаги, проте є і монофаги, які живлять­ся, наприклад, детритом чи лише певним видом водорості.

Рис. 53. Схема будови коловерток - вигляд зі спинної сторони (а, б), вигляд збоку (в, г):

1 - коловертальний апарат; 2 - ретроцеребральний орган; 3 - палець; 4 - клейка залоза; 5 - м'язи; 6 - нервові стовбури; 7 - слинна залоза; 8 - глотка з мастаксом; 9 - стравохід; 10 - травна залоза; 11 - шлу­нок; 12 - протонефридії; 13 - задня кишка: 14 - сечовий міхур; 15 -клоака; 16 - мозковий ганглій; 17 - мозкове очко; 18 - щупальце; 19 -порожнина тіла; 20 - яйцепровід; 21 - жовтівник; 22 - яєчник;

23 - рот.

Видільна система - протонефридії, що відкрива­ються в клоаку. Видільну функцію виконують також амебоїдні клітини порожнини тіла - екскретофори.

Нервова система складається з головного мозку, гангліїв мастаксу та ноги, а також дрібних гангліїв, розкиданих по всьому тілу. Окремі ганглії з'єднані за допомогою нервів, що підходять також до м'язових тяжів та органів чуття, які пред­ставлені очками і численними щупальцями. Останні виконують функції органів дотику, рівноваги та хімічного чуття.

Коловертки роздільностатеві, відкладають яйця, рідше спостерігається живонародження. Виражений статевий диморфізм: самці менші за самок (карликові), кишечник у них редукований, видільна система недорозвинена; у багатьох видів невідомі зовсім (ряд B d e l l o i d e a). У такому випадку розмноження партеногенетичне. Спостерігається також гетеро­гонія (гр. heteros - «інший», і gone, goneia - «зародження») - чергування розмноження із заплідненням та партеногенезу. Ви­відні протоки статевих залоз - яєчника в самок і сім'яника в самців - відкриваються в клоаку. Розвиток прямий, без мета­морфозу. Партеногенетичні яйця розвиваються всього 3-4 дні. Яйця можуть висихати, а за сприятливих умов знову розвива­тись. У коловерток спостерігаються сезонні зміни морфологіч­них ознак: форми тіла, величини виростів на панцирі. Це яви­ще має назву цикломорфозу (гр. cyclos - «коло» і morphе -«форма»).

Ці тваринки чудово пристосувалися до зовнішнього середо­вища. Так, бентосні коловертки здебільшого ведуть прикріпле­ний спосіб життя або ж повзають по дну. Сидячі форми виділя­ють навколо себе захисну трубку. Планктонні коловертки ма­ють різні утворення (шипи на панцирі, щетинки, вирости тіла), які збільшують їх загальну поверхню і дають можливість утри­муватися в товщі води.-Наземні, а також деякі водні коловерт­ки можуть витримувати висихання, не гинучи при цьому (вони впадають у стан анабіозу). Можуть оживати після багаторічного висушування. В експерименті висушені коловертки витримува­ли охолодження до -270°С (протягом 4 годин) і протягом 5 хв. -нагрівання при +100°С.

Коловертки, біомаса яких у водоймах значна (влітку вони складають в окремих водоймах до 99% планктону), відіграють помітну роль у водних біоценозах. Споживаючи детрит, бакте­рії, водорості, вони включають їх у ланцюги живлення, при цьому вони очищають воду. Коловертками, у свою чергу, живляться риби, зокрема мальки, ракоподібні.

У водоймах України мешкають сидячі коловертки - стефаноцер (Stephwnocer eichhornii), який знаходиться в прозорій тру­бочці на водяних рослинах, та меліцерта розкрита (Nelicerta ringens), що будує свою трубку зі сторонніх тілець, а також вла­сних екскрементів. До найпоширеніших плаваючих форм нале­жать ротарії (Rotaria scopoli) і багато інших. У фауні України відома невелика група коловерток, які живуть лише в зябровій порожнині річкових раків.