Будова I життевi фувкцi

Тiло первиннопорожнинних видовжене, нечленисте, кругле на поперечному розрiзi (рис. 45). Розмiри варiюють вiд 80 мк до 8 м. Вiйки повнiстю або частково редукованi (у представникiв класу Черевовiйчастi розмiщенi на черевному боцi тiла). Це двобiчно симетричнi, первинноротi тварини. Мають шкiрно-м’язовий мiшок, який складаеться з щiльноТ кутикули, виконуе захисну функцiю iе опорою для м’язiв гiподерми i тяжiв або окремих груп поздовжнiх м’язiв. У цих тварин майже повнiстю вiдсутня паренхiма i з’являеться аервинна порожнина тiла (схiзоцель). Це порожнина мiж стiнками тiла i внутрiшнiми органами, яка не мае власного епiтелiю i заповнена рiдиною. Ця рiдина надас тiлу пружностi, частково захищае внутрiшнi органи, а також поглинас продукти обмiну речовин. Ц ентаральна нервова еистема представлена навкологлотковим нервовим кiльцем i нервовими тяжами, якi вiд нього вiдходять. У первиннопорожнинних, особливо вiльноживучих, розвиненi органи чуття: дотику, нюху, свiтлочутливi очки.

Рис. 45. Поперечний розріз через тіло аскариди (самки):

1 - спинний нервовий стовбур; 2 - кутикула; 3 - гіподерма; 4 - киш­ка; 5 - яєчник; б - яйцепровід, 7 - м'язи; 8 - матка; 9 - поздовжні мускули; 10 - черевний нервовий стовбур; 11 - видільний канал; 12 -рахіс; 13 - яєчники.

Травна система має вигляд прямої наскрізної трубки і складається з трьох відділів: переднього (ектодермального), середнього (ентодермального) і заднього (ектодермально-го). Передній відділ представлений ротом, глоткою і стравохо­дом. Травлення відбувається в середній кишці. Кишки не розга­лужені, мають вигляд трубки і закінчуються анальним отво­ром. Органів виділення або немає зовсім, або ж протонефридіального типу чи видозмінені шкірні залози. Д и х а л ь н о ї і кровоносної систем немає.

Розмноження статеве. Тварини ці здебільшого роздільностатеві; в окремих видів спостерігається статевий ди­морфізм, тобто зовні самка відрізняється від самця. Розвиток у вільноживучих видів прямий (личинкової стадії немає), у пара­зитичних - з метаморфозом. Зміна хазяїв при розвитку з мета­морфозом спостерігається рідко.

Тип Первиннопорожнинні поділяють на 2 класи: 1. Че­ревовійчасті, або Гастротрихи (Gastrotricha). 2. Нематоди, або Круглі черви (Nematoda).

Клас круглі черви, або нематоди, - nematoda

Нематоди - численний клас первиннопорожнинних тварин. Ві­домо близько 20 тис. видів. У процесі еволюції нематоди засели­ли всі біотопи нашої планети, пристосувалися до найрізноманіт­ніших умов життя. Величезна кількість нематод заселяє дно морів та океанів, мешкає в лиманах, річках, ґрунті, гниючих рештках рослин і тварин. Багато серед них паразитів людини, тварин і рослин.

Тіло мають найчастіше видовжене, ниткоподібне або верете­ноподібне, на обох кінцях загострене. Така форма тіла полег­шує пересування цих тварин у найрізноманітніших середови­щах. Важливе захисне значення має добре розвинена кутику­ла, що характеризується міцністю, гнучкістю й еластичністю; на головному кінці вона потовщена. Під час росту круглі черви періодично скидають кутикулу, відновлюючи її згодом. Кути­кула нематод складається з чотирьох шарів, що забезпечує її міцність і еластичність. Зовнішні шари пронизані системою то­неньких канальців. Кутикула нематод виконує такі функції: 1) захисну (захищає тіло нематод від механічних пошкоджень і негативного впливу шкідливих речовин); 2) рухову (є опорою для м'язів під час руху тварин); 3) забезпечує вибіркову проник­ність через пори канальців деяких речовин, особливо в парази­тичних форм.

Під кутикулою міститься гіподерма, що складається з дуже тоненького шару - субкутикули, яка рівномірно залягає між кутикулою і мускулатурою, та потовщених гіподермальних ва­ликів, розміщених уздовж спини і черева по боках тіла. Всере­дині бокових валиків у окремих нематод розміщені видільні канали. Гіподерма виконує опорно-механічну функцію, забез­печуючи зв'язок між кутикулою і м'язами; бар'єрну, регулюю­чи вибіркове проникнення речовин, та запасаючу (накопичує жири і глікоген). Під гіподермою у вигляді чотирьох тяжів (двох дорзальних і двох вентральних) розміщені м'язи. Від м'язових клітин відходять іннерваційні відростки, які тягнуться до нер­вів, виконуючи функцію проведення збудження.

Передній кінець тіла несе головну капсулу, на якій розташо­ваний ротовий отвір, оточений трьома-шістьма губами. На ній знаходяться також органи дотику - тангорецептори у вигляді щетинок, сосочків (папіл) і нюхові ямки, або амфіди. У деяких вільноживучих нематод розвинені примітивні очка, а хемо- та механорецептори розкидані по всьому тілу.

Нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем та нервовими стовбурами.

Рот веде в передню кишку - фаринкс, вистелений тонень­кою кутикулою. Вона утворює потовщення (зуби, щелепи та ін.), за допомогою яких перетирається їжа. Стінки фаринкса містять м'язові, залозисті клітини і слинні залози. За їх допомогою всмо­ктується рідка їжа, а також починається процес травлення ще в ротовій порожнині. Основні процеси травлення відбуваються в ентодермальній середній кишці за допомогою тоненьких вирос­тів - мікровілів, що мають найбільшу ферментативну активність. Неперетравлені рештки виводяться через анус, яким закінчу­ється задня кишка.

Протонефридії в нематод відсутні. Орган виділення - шийна залоза, розміщена в передній частині тіла; відкривається назов­ні видільною порою позаду рота. Видільну функцію виконують також фагоцитарні клітини порожнини тіла та кишечник.

За невеликим винятком нематоди - роздільностатеві орга­нізми; як правило, їхні самки більші за самців. Статеві органи мають вигляд довгих трубок. Характерною ознакою нематод є величезна плодючість (особливо паразитичних форм).

Розміри цих тварин широко варіюють: від 80 мкм до 8 м і більше. Такі великі розміри (8 м) має паразит плаценти каша­лотів - плацентонема гігантська (Placentonema gigantissima).

В Україні зареєстровано близько 500 видів паразитичних-нематод, серед яких є й небезпечні для дітей шкільного віку.

Людська аскарида (Ascaris lumbridida), що належить до ряду Аскариди (Ascaridida) - дуже поширений на Землі паразит, немає його лише в зоні вічної мерзлоти, в пусте­лях та напівпустелях, а також у степових районах із недостат­ньою кількістю опадів. Зараженість аскаридами залежить і від побутових умов та культурного рівня населення (у цивілізова­них країнах трапляється рідше), частіше виникає в дітей і під­літків, ніж у дорослих. Місцем локалізації дорослих аскарид є тонкі кишки хазяїна. Раніше вважали, що аскариди - анафоби, тобто енергетич'ні процеси в їхньому організмі відбуваються за відсутності кисню. Останнім часом доведено, що аскариди при­стосувалися до життя в середовищі з незначним вмістом кисню (у шлунку і кишках людини міститься близько 1% кисню). При повній відсутності кисню, як і при надлишку його, аскариди гинуть (рис. 46).

Самка аскариди має розміри 25-40 см, самець - 15-20 см. У самця хвостовий кінець тіла дещо розширений і зігнутий гач ком на черевний бік.

Рис. 46. Аскарида:

а - самка: 1 - губи; 2 - стравохід; З - кишки; 4 - статевий отвір; 5 -матка; 6 - яйцепровід; 7 - яєчник; 8 - м'язи; 9 - бічна лінія; 10 -анальний отвір; б - статева система самця: 1 - сім'япровід; 2 - сім'я­ник; 3 - сім'явипорскувальний канал; 4 - задня кишка.

У цього гельмінта є ряд пристосувань до паразитичного способу життя. Тіло пружне, витягнуте, цилінд­ричне, загострене з обох кінців, що дає можливість легко руха­тися в кишках. При цьому аскарида активно орієнтується пе­реднім кінцем назустріч руху харчових мас, здійснюючи анти-перистальтичні рухи. Кутикула

аскариди виділяє кератин, який нейтралізує дію пепсину і трипсину - основних травних фермен­тів хазяїна. У вільноживучих нематод кератину в кутикулі не­має або він міститься в незначній кількості. Водночас крізь ку­тикулу аскариди легко проникають глюкоза, йодид калію, натрію та інші речовини.

В аскариди дуже добре розвинуті органи розмноження. У самців непарні органи розмноження: сім'яник, сім'япровід, сі­м'яний міхур (у ньому накопичується спермія), сім'явикидний канал, що відкривається в клоаку, де міститься копулятивний апарат. У самок парні яєчники розміщені в порожнині тіла. Від них ідуть яйцепроводи, кожен з яких продовжується в матку (є 2 матки), де відбувається запліднення і розвиток яєць. Яйця виходять через піхву і статевий отвір, розміщений на черевному боці, у просвіт кишок. Статеві трубки самки в 11 разів довші за її тіло. Кожна статевозріла самка протягом доби виділяє до 240 тис. яєць. За приблизними підрахунками, маса яєць, що виділяються самкою упродовж її життя (близько одного року), в 1700 разів перевищує її власну масу. Яйця виходять назовні недозрілими; для розвитку в них личинки потрібні кисень, пев­на вологість і тепло. За сприятливих умов дозрівання яєць три­ває два тижні; у сирій землі або воді можуть існувати 5-6, а то й 10 років, зберігаючи інвазійність. Запліднене яйце вкрите 4 обо­лонками, які надійно захищають його від несприятливих умов середовища. Яйця аскарид можуть витримувати тривале пере­бування в 30-40-процентному розчині алкоголю, 3-процентному розчині формаліну. Проте 5-10-цроцентний розчин лізолу швидко їх вбиває, що дає змогу використовувати цей препарат для зне­зараження приміщень від яєць аскарид. Згубно діє на них також висока температура (вже при 60°С яйця аскарид гинуть).

Людина заражається аскаридами різними шляхами: через немиті овочі та фрукти, брудні руки; яйця аскарид переносять мухи й таргани; потрапляють вони на харчові продукти з пилом. Діти заражаються також, граючись із піском, землею. Потрапив­ши в кишки, личинка звільняється від оболонок і проникає крізь стінки кишок у кров'яне русло. З кров'ю личинки мігрують до печінки, серця, через легеневу артерію заносяться в легені, де й локалізуються тимчасово в альвеолах, у середовищі, багатому на кисень. Тут вони розвиваються протягом 7-10 днів, ростуть, три­чі линяють. Потім виходять із легень і піднімаються по бронхах у трахею, далі - в глотку, звідти потрапляють у порожнину рота. Разом із слиною вони проковтуються і повторно потрапляють у кишки, де й перетворюються на дорослих паразитів. У дослідах з'ясувалося, що потрібно принаймні 89 днів, щоб в організмі людини з личинки сформувалася статевозріла особина.

Інвазія аскаридами спричинює в людини різноманітні хво­робливі явища: болі під грудьми, недокрів'я, головні болі, заво­роти і непрохідність кишок та інші. Незважаючи на досягнуті

успіхи в боротьбі з аскаридозом, ця інвазія все ще досить поши­рена. Цьому значною мірою сприяє застосування незнешкодже-них фекалій для удобрювання ґрунту, недостатній санітарний стан населених пунктів, скидання у водойми незнешкоджених стічних вод, низька санітарна культура окремих людей. Сезона­ми масового зараження аскаридозом в умовах помірного кліма­ту є весна і початок літа, коли починаються польові роботи, ігри дітей на природі. Тоді й відбувається зараження людей яй­цями аскариди, що дозріли восени або в попередні роки й пере­зимували. Отже, аскариди належать до геогельмінтів - парази­тичних червів, одна зі стадій розвитку яких проходить у ґрунті. При захворюванні учнів шкільного віку на аскаридоз проводиться їх 100-процентна дегільментизація. Серед заходів, спрямованих на запобігання захворюванню, великого значення набуває до­тримання особистої гігієни, свідоме подолання поганої звички гризти нігті, вживання в їжу старанно помитих овочів і фрук­тів, захист продуктів харчування від мух тощо.

Гострик дитячий (Enterobius vermicularis) - представник рядуОксіуриди (Oxyurida) (рис. 47) - живе в тонких і товстих кишках людини, найчас­тіше в дітей, спричинюючи захворю­вання ентеробіоз. Інколи зараження досягає 100%. Поширений у всіх країнах світу, в різних географічних широтах. Тіло гострика веретенопо­дібне, головний кінець має кутику-лярне розширення - везикулу. Сам­ка - 8-13 мм, самець - 3-5 мм завдо­вжки. Задній кінець тіла самки ви­довжений і загострений, у самця спі­рально закручений. Після запліднен­ня самці гинуть, а самки виповза­ють через задній прохід і тут, на складках шкіри, відкладають яйця (близько 12 000), після чого також гинуть. Яйця швидко (за 4-6 год.) дозрівають,

Рис. 47. Гострик дитячий:

a - самка; б - яйце:

1 - рот, 2 - пухирцепо-дібне здуття кутикули, 3 - стравохід, 4 -його здуття, 5 - кишка, 6 - яєчник, 7 -анус, 8 - матка, 9 - піхва, 10 - жіночий статевий отвір

бо для цього є сприятливі умови: необхідна темпера­тура, доступ кисню, волога. У момент відкладання яєць самка виділяє на шкіру секрет, який спричинює сверблячку. При чу­ханні під нігтями і на шкірі пальців збирається багато яєць. Це сприяє самозараженню гостриками, коли діти беруть пальці в рот або гризуть нігті, не миють руки перед їдою. Крім того, зара­ження може відбуватися під час вдихання повітря з пилом, з постільної і натільної білизни, іграшок. Тривалість життя гост­рика - 4-6 тижнів. Діти, у яких є ці гельмінти, стають неспокій­ними, погано сплять, у них знижується апетит, виникають болі в животі. Крім того, гострики можуть бути причиною апендициту. У боротьбі з ентеробіозом велике практичне значення мають санітарні заходи в школах і дитячих садках, ретельне вологе прибирання приміщень із метою видалення яєць із навколиш­нього середовища, дезинфекція вбиралень, а також широка са­нітарно-освітня робота серед населення.

Волосоголовець (Triphocephaius trichiurus), що належить до ряду Мермітиди (Mermithida) (рис. 48), живе в сліпій і товстій кишках людини, спричиняючи хворобу трихоцефальоз. Довжина тіла становить 3-5 см. Переднім звуженим кі­нцем тіла гельмінт заглиблю­ється в слизову оболонку ки­шки і живиться кров'ю. Во­лосоголовці в кишках люди­ни живуть близько п'яти ро­ків. Самка виділяє велику кі­лькість яєць у просвіт кишок: дозрівають вони у навколиш­ньому середовищі протягом місяця. Людина заражається через забруднену яйцями їжу або питну воду. З яєць вихо­дять личинки, які за допомо­гою стилета проникають у кишечні ворсинки, де перебу­вають протягом 10 діб. Потім виходять у просвіт кишечника, локалізуються переважно в слі­пій кишці, занурюючись переднім волосовидним кінцем тіла в її слизову оболонку. Личинки в процесі розвитку чотири рази ли­няють. Статевозрілими стають через місяць.

Рис. 48. Волосоголовець людський:

а - самка, б - самець (передній кі­нець занурений у слизову оболонку кишки

Трихоцефальоз супроводжується нудотою, болями, спричи­няє анемію. Заходи з профілактики цього захворювання - додер­жання особистої гігієни, загальних гігієнічних правил при спо­живанні їжі і води.

Трихінела (Trichinella spiralis) - невеличка нематода (дов­жина тіла самки - 3-4 мм, самця - 1,5-2 мм), що розвивається більш ніж у 100 видів різних ссавців (свиней, пацюків, собак, лисиць, ведмедів та ін.), а також у людини (рис. 49). Людина заражується через м'ясо свиней, недостатньо термічно обробле­не. У зараженому м'ясі є личинки, вкриті вапняковою капсу­лою. Під дією травного соку ці капсули розчиняються, личинки вбуравлюються в стінки тонких кишок і швидко (через 48 го­дин) досягають статевої зрілості. Самці після запліднення самок • гинуть. Самки живуть до 8 тижнів, народжуючи за цей час бли­зько 2000 личинок (яєць вони не відкладають). Молоді личинки потрапляють у лімфатичні, а потім - і в кровоносні судини, якими розносяться по всьому тілу, після чого активно проника­ють у поперечносмугасті м'язи. Тут вони живляться, ростуть; тижнів через 3 спірально закручуються і вкриваються сполуч­нотканинною капсулою. Приблизно через рік у стінках капсули відкладається вапно. Отже, весь життєвий цикл трихінел відбу­вається в організмі одного хазяїна, без виходу в зовнішнє сере­довище. У кишках розвиваються статевозрілі черви, і, для цієї стадії даний організм є остаточним хазяїном; у м'язах розвива­ються личинки, і цей же організм стає проміжним хазяїном.

Трихінела спіральна спричиняє тяжку хворобу - трихінельоз, що завдає значної шкоди тваринництву. У людини з'являється біль у м'язах, підвищується температура до 40°С, змінюється склад крові, набрякають повіки; бувають паралічі і навіть смерть. М'я­со свиней, заражене трихінелами, при ветеринарному огляді ви­браковують, бо їх личинки, вкриті вапняковими капсулами, дуже стійкі до високої температури. Тому з профілактичною метою не слід вживати в їжу м'ясо, що не пройшло ветеринарного огляду. Свині заражаються трихінелами, поїдаючи пацюків.

У тропіках і субтропіках Азії, Африки та Південної Амери­ки поширена анкілостома, або кривоголовка (Ancylostoma duodenale), що належить до ряду Стронгіліди (Strongylida ), яка має довжину 10-18 мм і паразитує у дванадцяти палій кишці людини. Вона впивається в слизову оболонку киш­ки хітиновими зубами, які є в ротовій порожнині (стомі), і жи­виться епітелієм слизової оболонки, а також п'є кров. З'явля­ються виразки, що кровоточать. Личинки розвиваються в теп­лому й вологому ґрунті. Вони потрапляють до людини з водою, їжею, або, як це частіше трапляється, вбуравлюються в шкіру з ґрунту і проникають у кровоносну систему. З кров'ю заносяться в легені, по дихальних шляхах - у глотку, а звідти - до органів травлення, де й локалізуються в тонких кишках. Самки, досяг­нувши статевої зрілості, починають виділяти запліднені яйця (близько 10 тис. за добу), які разом з неперетравленими решт­ками виходять назовні, потрапляють у ґрунт, де й відбувається розвиток личинок.

У хворих на анкілостомоз, або бліду неміч, спостерігається біль у ямці під грудьми, порушуються смакові відчуття і вини­кає потреба поїдання землі (геофагія). При цьому болі зменшу­ються. Спостерігаються розлади травлення, підвищення темпе­ратури, згодом розвивається анемія, слабкість, запаморочення, серцебиття, задишка, трапляються і смертельні випадки.

Рис. 49. Життєвий цикл Trichinella spiralis (ряд

Trichocephalida): доросла самка (а), самець (б), личинки (в) та

інкапсульовані личинки у м'язах (г), циркуляція паразита в

організмі хазяїна (д), коло хазяїв (е), шляхи циркуляції

трихінели в синантропних умовах (ж):

1 - м'ясні відходи з личинками трихінели, 2 - циркуляція трихінели

серед пацюків.

На відміну від переважної більшості нематод, представники ряду Спіруриди (Spirurida) розвиваються з участю проміжного хазяїна. Представник - ришта, або дракункулюс (Dracunculus medinensis), що є небезпечним паразитом людини (рис. 50), Самка досягає довжини 120 см при ширині тіла 1-1,7 мм; самець невеличкий - до 2 см. Паразитує в підшкірній кліткови­ні, спричиняючи виразки, через які самка виділяє назовні без­ліч личинок. їх розвиток відбувається у воді, в організмі промі­жного хазяїна - рачка циклопа (Сукіорв). Людина заражається, проковтуючи циклопів із некип'яченою водою. Личинки мігру­ють по тілу і локалізуються в підшкірній клітковині, де через кілька місяців досягають статевої зрілості.

Рис. 50 Ришта

а – самка, б – личинка ришти в циклопі, в – витягання ришти

В організмі людини паразитує понад 250 видів гельмінтів; у свійських, промислових і диких тварин їх більше 2000. Вели­кий внесок у розвиток гельмінтології зробив російський вчений К.І. Скрябін (1878-1972). Він висунув і детально розробив прин­цип девастації (лат. devaststio - «спустошую, розорюю») - зни­щення паразитичних червів усіма доступними засобами механі­чного, хімічного, фізичного і біологічного впливів. Яскравим прикладом девастації є ліквідація ришти на території колиш­нього СРСР на основі знання екології та життєвого циклу цього гельмінта.

Чимало видів нематод, поширених в Україні, паразитує в органах рослин. їх об'єднують у групу фітонематод. Великої шкоди сільському господарству завдають стеблова (бульбова) нематода картоплі, стеблова нематода цибулі та часнику, галова і бурякова нематоди. Стеблова нематода картоплі (Ditylenchus destruktor) поширена в усіх районах, де вирощують картоплю. Довжина тіла нематод - до 1 мм, товщина - 0,3-0,4 мм. Оселя­ються головним чином у бульбах, але весною, потрапивши із зараженими бульбами до ґрунту, після проростання останніх переходять у пагони. У другій половині літа знову мігрз^ють у бульби і поступово їх руйнують. Кількість нематод у бульбах може бути величезною. Найбільшої шкоди вони завдають кар­топлі під час її зберігання взимку. Відомі випадки, коли від нематоди гинуло 80% закладеного на зберігання врожаю (ви­кликає так звану суху гниль). Для боротьби із стебловою нема-тодою важливе значення має додержання сівозміни, висаджу­вання лише здорових бульб, спалювання картоплиння.

Цибулево-часничний дитйленх (Ditylenchus dipsaci) уражає цибулини. Так, у зубчику часнику одного разу було нараховано 7186 екземплярів паразита. Розміри - близько 1 мм. Ця немато­да має стилет, за допомогою якого порушує цілісність тканини рослин. Ферменти, які вона виділяє, діють на пектинові оболон­ки клітин, розчиняючи їх. Відбувається так звана мацерація -вміст клітини виливається назовні; ним і живиться нематода. Коли цибулина загниває, нематоди переходять у ґрунт. Для боротьби з дитиленхом важливе значення має дотримання сіво­зміни. На заражених ділянках не слід вирощувати цибулю чи часник протягом 2-3 років, а також висівати огірки, бо цей вид нематод їх теж заражає.

Пшенична вугриця (Anguina tritici) уражає пшеницю та інші злакові. У колосі пошкодженої рослини замість нормального зерна утворюються гали, у яких є до 15-17 тис. личинок нема­тод, що перебувають у стані анабіозу і можуть зберігати життє­здатність до 20 років.

Галові нематоди (рід Meloidogyne) уражають баштанні, тепличні, городні, плодово-ягідні рослини. Характе­ризуються добре вираженим статевим диморфізмом; самці мають видовжене тіло, у самок воно лимоноподібне, роздуте (рис. 51). Личинки галових нематод, потрапивши в ґрунт, проникають у коріння рослин, де й розвиваються. Клітини кореня розроста­ються, з'являється пухлина, яка й називається галом .(звідси на­зва «галові» нематоди). Ці гали у великій кількості розсіяні на корінні уражених рослин. Гали поступово збільшуються, вини­кає складний гал - сингал (2-3 см у діаметрі). Відбувається нек­роз коріння рослин, їх пригнічення і нерідко загибель. У тепли­цях при ураженні галовими нематодами врожай знищується на 40-60%. Тому при висаджуванні рослин слід ретельно оглядати їх кореневу систему. Для боротьби з нематодами використову­ються препарати, відомі під загальною назвою нематоцидів. В умовах відкритого ґрунту найефективнішим є впровадження про-тинематодної сівозміни - висівання на заражених площах стій­ких проти нематод культур (злаків, вики, вігни).

Рис. 51. Нематоди - шкідники рослин:

1 – самка галової нематоди; 2 – самець галової нематоди; 3 - гали

накоренях огірка; 4 - самка пшеничної нематоди; 5 - колос пшениці

ушкоджено! нематодою; 6 - самка бурякової нематоди; 7 - бурякові

нематоди на коренях буряка.

Бурякова нематода (Heterodera schachtii) уражає коренепло­ди буряка, особливо цукрового. Як і галова, характеризується статевим диморфізмом. Самки мають вигляд пухирів розміром до 1 мм (самці менші). Личинки живуть у ґрунті і проникають у коріння буряка. Гали не утворюються, але самки закупорю­ють провідні пучки коріння. Урожайність коренеплодів, як і їх цукристість, зменшується у 2-3 рази. У ґрунті залишаються цисти нематоди, у кожній з яких може бути до 500-600 яєць. Весною з яєць розвиваються личинки, які і є джерелом зараження. Для боротьби з буряковою нематодою найефективнішим заходом є впровадження сівозміни із застосуванням злакових і бобових культур, яких ця нематода не уражає.

І все ж більшість нематод - вільноживучі організми. Так, у прісних водоймах України виявлено понад 300 видів нематод, у Чорному та Азовському морях - близько 200 видів. Водні нематоди, живлячись бактеріями, відіграють помітну роль у са­моочищенні водойм. Вільноживучі ґрунтові та прісноводні фор­ми, личинки яких паразитують у тілі безхребетних, можуть ви­користовуватися людиною для біологічної боротьби зі шкідни­ками сільського господарства та кровососами.