Класифікація губок

Губок за будовою та складом їх скелету поділяють на 4 класи: 1. Вапнякові губки (Calcispongia); 2. Скляні губки (Hyalospongia); 3. Звичайні губки (Demospongia); 4. Археоціати (Archaeocyatha).

У представників класу Вапнякові губки скелет складається зі спікул СаС0₃. Це виключно морські, невеликих розмірів мілководні поодинокі чи колоніальні губки. Є предста­вники, побудовані по типу аскон, сикон, лейкон.

До класу Скляні губки належать морські, здебільшого глибоководні губки. Переважно поодинокі форми типу сикон, висотою до 50 см і більше. Мезохіл майже зовсім відсутній. Скелет побудований із голок SiO₂. У губки монорафіс (Monorhaphis chuni) циліндричне тіло, висота якого близько 1 м, пронизане голкою у вигляді вісі, що має довжину 3 м і встром­ляється в ґрунт.

До класу Звичайні губки належить більшість представників, що населяють солоні та прісні водойми. Це коло­ніальні або поодинокі форми, побудовані за лейкоїдним типом. Скелет утворений спікулами із 8Ю₂, з'єднаними спонгіном, або лише спонгіном. Належать губки кліони (родина Clionidae), які мають здатність просвердлювати ходи у вапняках, келих Непту­на (Poterion Neptuni), рогові губки (родина Spongiidae), бодяги (родина Spongillidae) та ін. У середній та нижній течії Дніпра помічено 7 видів бодяг: Spongilla lacustris, S. fragilisта ін.

Клас Археоціати - переважно вимерлі морські тварини, що відрізняються від справжніх губок монолітним ске­летом і відсутністю спікул.

Роль та значення губок

Тварин, що живляться губками, дуже мало. Лише в шлунку деяких риб і тюленів знаходили рештки губок, проте в харчово­му раціоні й цих тварин вони не відіграють помітної ролі.

Між губками та іншими організмами спостерігаються різні форми симбіозу. Так, багато ракоподібних, деякі багатощетинкові черви використовують тіло губок як схованку і захисток від ворогів. У тканинах губок відкладають яйця кільчасті чер­ви, рачки, риби. У парагастральній порожнині губок ховаються на ніч креветки та бокоплави (явище коменсалізму).

Між губками, особливо прісноводними, і водоростями вста­новлюються досить тісні взаємовигідні зв'язки. Так, зоохлорели, потрапивши з водою в тіло губки, не перетравлюються від­разу, а певний час живуть у клітинах губки. Губка використо­вує кисень і поживні речовини, що синтезують водорості. Останні знаходять тут захисток, мінеральні солі та вуглекислий газ, що виділяється губкою при диханні. Це явище протокооперацй. Зелений колір прісноводних губок зумовлений саме наявністю в їхніх тканинах зоохлорел.

Безперервно пропускаючи через своє тіло воду, губки є чудо­вими біофільтраторами. Підраховано, що губка об'ємом близь­ко 10 кв. см проціджує за добу від 100 до 2000 л води. Особливо важлива їх роль у процесах самоочищення прісних водойм від гниючих органічних решток, бактерій і дрібних планктонних організмів.

Губки вилучають розчинені у воді речовини, у тому числі й ті, що містять кремній та кальцій, які йдуть на побудову їхньо­го скелету.

Окремі види губок є об'єктами промислу. Це перш за все туалетні губки (Spongia officinalis, Hippospongia communis), поширені в теплих морях, їх скелет складається лише із густої сітки рогових волокон. Туалетна губка з античних часів вико­ристовується людиною для миття тіла. На сьогодні туалетні гу­бки використовуються і як полірувальний та шліфувальний матеріал в ювелірній практиці та для виготовлення фільтрів. Висушену та розтерту на порошок бодягу використовують при ревматизмі як розтирання, як гомеопатичні ліки - при неврал­гії тощо.

Свердлячі губки кліони, проробляючи ходи у вапняковому субстраті, руйнують скелясті узбережжя, коралові рифи (їх від­мерлі частини), пошкоджуючи черепашки устриць, завдають шкоди устричним господарствам. Є ці губки і в Чорному морі, зокрема, такі види, як Cliona vastivica, С. lobata.