Гіпотези походження багатоклітинних організмів

Єдиної точки зору серед вчених щодо походження багатоклі­тинних не існує. Найбільш загальновизнаними є дві гіпотези походження Metazoa: гіпотеза гастреї Е. Геккеля (1874) та гі­потеза фагоцители І. Мечникова (1886).

Е. Геккель стверджував, що віддаленим предком багатоклі­тинних була кулеподібна колонія джгутикових одноклітинних. Спираючись на дані ембріології, Е. Геккель вважав, що в проце­сі еволюції спочатку виникли одноклітинні амебоподібні орга­нізми - цитеї, які об'єдналися в колонії - бластеї, що плавали в товщі води за допомогою джгутиків. Згодом одна частина ко­лонії впиналася всередину, і таким чином виникав двошаровий організм із кишечною порожниною, що відкривалася назовні ротом - гастрея. Аналогічно при розвитку зародка із заплідне­ної яйцеклітини спочатку розвивається шляхом дроблення ба­гатоклітинна одношарова стадія - бластула, потім шляхом впи­нання її стінок утворюється двошарова гаструла. Тому ця точ­ка зору одержала назву гіпотези гастреї. Такий гіпотетичний предок - гастрея - плавав за допомогою джгутиків, які мав зовнішній шар клітин, а внутрішній вистилав кишечник і вико­нував функцію травлення. Цей предок розмножувався статевим шляхом і дав початок багатоклітинним організмам. Подібну будову мають кишковопорожнинні, від яких, на думку Гекке­ля, виникли всі інші багатоклітинні.

І. Мечников, вивчаючи онтогенез нижчих багатоклітинних, помітив, що їх ентодерма утворюється не шляхом впинання зо­внішнього шару, а внаслідок проникнення окремих клітин у порожнину бластули. З них і розвивається спочатку нещільний, а потім більш щільний внутрішній шар. І. Мечников, як і Е. Геккель, вважав, що Metazoa розвинулись із колонії джгути­кових. Однак утворення внутрішнього шару відбулося не шля­хом впинання зовнішнього шару, а внаслідок заповзання окре­мих клітин стінки колонії в її порожнину. Цей процес був по­в'язаний із внутріклітинним травленням (фагоцитозом), яке й здійснювали окремі клітини, що проникали в порожнину коло­нії. Тому І. Мечников і назвав гіпотетичного предка багатоклі­тинних фагоцителою.

Отже, спільним для обох гіпотез є те, що предковою групою багатоклітинних визнаються колоніальні джгутикові. Від фагоцителоподібних предків, на думку Мечникова, походять губки та кишковопорожнинні.

Подальшого розвитку гіпотеза фагоцители набула в працях А.В. Іванова. Він припускає, що від тих нащадків фагоцители, які перейшли до сидячого способу життя, походять губки; час­тина фагоцителоподібних тварин зберегла плаваючий спосіб життя, у них розвинулись м'язи, нервова система, рот. Вони дали початок двом групам тварин - первинним кишковопорож­нинним і плоским червам.

Однак слід зазначити, що на питання щодо походження ба­гатоклітинних організмів не існує однозначної відповіді, і в наші дні вчені продовжують дослідження в цьому напрямку.

Тип губки - spongia, або porifera

У світовій фауні відомо близько 5 тис. видів прісноводних і мор­ських губок, у Чорному морі - 29. У прісних водоймах України мешкає близько 10 видів губок (бодяг). Переважна більшість губок населяє тропічні й субтропічні моря, зустрічаючись на невеликих глибинах (у межах 500 м). Однак є серед них і глибо­ководні форми (окремі види знаходили на глибині 11 тис. м). Із прісноводних форм найпоширеніша бодяга (Spongilla lacustris), яку знаходять і у водоймах України, здебільшого на кам'янис­тих ґрунтах.

У середні віки губок відносили до так званих зоофітів - ор­ганізмів, що займають проміжне положення між рослинами і тваринами. У XVIII ст. було доведено, що губки - тварини, про­те їх вважали колонією одноклітинних. І лише наприкінці XIX ст. завдяки дослідженням І. Мечникова, Ф. Шульце та О. Шмідта, які вивчали будову й розвиток губок, було доведено, що належать губки до багатоклітинних джгутикових.

Губки - дуже давні тварини, які виникли в докембрії, а най­більшого розквіту досягли в мезозої. Походять, напевно, від колоніальних комірцевих джгутикових, утворюючи тупикову гілку в еволюції тваринного світу.

Губки - сидячоприкріплені організми, здебільшого колоніа­льні, хоч є й поодинокі. Розміри - від кількох міліметрів до 1,5 м (келих Нептуна в тропічних морях). Більшість губок мають яск­раве забарвлення, хоч є й позбавлені пігментів (білого чи сірого кольорів). Губки належать до найпримітивніших багатоклітин­них організмів, у яких тканини й органи чітко не виражені, хоч клітини виконують різноманітні функції.