Підклас Грегарини - Gregarinia

Підклас Грегарини об'єднує паразитів кишок і порожнини тіла безхребетних тварин, здебільшого членистоногих (близько 1000 видів). Розміри - від 10 мкм до 16 мм. Форма тіла довгаста, червоподібна (у видів, що паразитують у кишках), або ж сфери­чна (рис. 21). Органели руху відсутні. Окремі з них нерухомі, для інших характерний ковзальний рух. Тіло більшості грега-рин вкрите пелікулою і складається з трьох частин: передньої -епімериту, що несе органоїди фіксації до стінок кишки (чи по­рожнини тіла), середньої - протомериту та задньої - дейтоме-риту, де розміщене ядро. Вони розділені складками пелікули. Під час розмноження епімерит відкидається, шизогонія в жит­тєвому циклі переважно відсутня, чергуються статевий процес і спорогонія. У багатьох в ектоплазмі є міонеми.

Рис. 21. Грегарини - зовнішній вигляд Corycella armata з кишечника жука-вертячки (а), її епімерит, що занурився в епітеліальну клітину кишечника (б), та особина, яка скинула епімерит (в), Schneideria mucronata з личинок двокрилих (г), Monespora polyacantha з личинок бабок (д), сизигій Clepsidrina blattarum з таргана (є):

1 — епімерит; 2 - протомерит; 3 - дейтомерит; 4 - ядро.

Статеве розмноження - ізо- чи анізогамна копуляція. Зигота вкривається щільною оболонкою і перетворюється в ооцисту. Все­редині ооцисти розвиваються 8 дрібних червоподібних спорозоїтів. Ооцисти зі спорозоїтами виділяються з тіла хазяїна в зовніш­нє середовище і стають джерелом зараження інших членистоно­гих. У кишечнику нового хазяїна оболонка ооцисти лопається, і спорозоїти виходять у просвіт кишечника. Представники: Corycell armata, Clepsidrina blattarum, Blattella germanica та ін.

Тип мікроспоридії - міск05рока

Внутрішньоклітинні паразити як хребетних, так і безхребетних тварин, переважно членистоногих. Відомо понад 900 видів. Є се­ред мікроспоридій надпаразити, що паразитують у гельмінтах, викликаючи їх масову загибель. Нині відомо 5 видів мікроспори­дій, що уражають теплокровних тварин, які можуть заражати людину. Виявлено, що 30% хворих на СНІД гинуть саме від мік-роспоридіозу (Г.Й. Щербак, Д.Б. Царичкова, Ю.Г. Вервес, 1995).

Мікроспоридії мають найменші одноклітинні спори (від 1-2 до 16 мкм), вкриті тришаровою оболонкою (рис. 22). Всередині спори міститься одно- або двоядерний амебоподібний зародок (спороплазма) і спірально згорнута полярна трубка. Процес про­никнення зародка в клітину хазяїна відбувається блискавично: полярна трубка розкручується і вивертається, пробиває оболон­ку клітини, і через трубку в клітину проникає спороплазма. Паразит не має власних мітохондрій, тому паразитує на енерге­тичних системах клітин хазяїна, перш за все на клітинах з ви­соким рівнем обмінних процесів, викликаючи паталогічні змі­ни, рідше - гострі захворювання, що спричиняють смерть. По­трапивши в клітину хазяїна, спороплазма перетворюється на шизонт, який росте і розмножується шизогонією, внаслідок якої розпадається на певну кількість одно- і двоядерних особин. Після цього розпо­чинається процес спорогонії. У зараже­них клітинах формується велика кіль­кість спор.

У медоносної бджоли паразитує Nosema apis, викликаючи захворюван­ня білий пронос. Заражені вулики дезінфікують, а сильно уражені сім'ї знищують. Паразитом туто­вого шовкопряда є Nosema bombucis, який призводить до заги­белі хазяїна. В ікрі осетрових риб басейнів Чорного та Каспійсь­кого морів паразитує Cocconeme sulci, викликаючи загибель ік­ринок.

Мікроспоридії паразитують у прісноводних і морських ри­бах, промислових ракоподібних, мідіях. У той же час більш 300 видів є паразитами гельмінтів і комах-шкідників, спричиняючи їх загибель. Тому їх використання в біологічній боротьбі з пара­зитичними червами та комахами-шкідниками і кровососами є перспективним.

Рис. 22. Схема ультраструктури спори мікроспоридій:

1 - полярний диск; 2 - поляропласт; 3 - поляр­на трубка; 4 - ядро;

5,6,9- оболонки спори; 7 - клітинна мембрана; 5 - задня вакуоля.