Підтип опалінові – opalinata

Належать одноклітинні організми, що паразитують здебільшо­го у кишках амфібій, окремі види - риб та плазунів (рис. 17). Листоподібної форми тіло, довжиною близько 1 мм, вкрите ти­сячами коротких джгутиків. Ядер - від двох до кількох десят­ків, іноді сотень, але всі вони однакові. Ротовий отвір відсутній, живляться усією поверхнею тіла (сапрофітно).

Цикл розвитку опалін збігається з життєвим циклом їх ха­зяїв - земноводних. Нестатеве розмноження, яке відбувається в кишках дорослих земноводних шляхом поділу, у них чергу­ється зі статевим - копуляцією. Копуляція буває раз на рік і збігається з часом розмноження хазяїна, яке відбувається у воді. У цей момент у земноводних шляхом поділу утворюються дріб­ні особини опалін з невеликою кількістю ядер, які інцистуються і виходять у воду. їх проковтують пуголовки, у кишках яких із цист опалін розвиваються одноядерні макро- і мікрогамети, що копулюють. Зигота, що при цьому утворюється, розвиваєть­ся в багатоядерну вегетативну форму опаліни, яка розмножу­ється лише поділом. Належить один клас Opalinatae з одним рядом - Opalinida, представник – Opalina ranarum.

Рис. 17. Опаліна (о) в процесі поділу (б): 1 - ектоплазма; 2 - ендоплазма; 3 - ядра.

Тип апікомпдексні-арісомрlеха

Цей тип об'єднує понад 6 тис. видів внутрішньоклітинних, рід­ше порожнинних паразитів тварин і людини.

За даними електронної мікроскопії встановлено, що мерозоїти і спорозоїти (активні фази життєвого циклу) цих одноклі­тинних мають особливий план будови. Як відмічає Л.М. Серавін (1984), їх тіло вкрите не однією, а трьома розміщеними паралель­но мембранами, що утворюють мембранний комплекс - пелікулу. Під нею - шар поздовжніх мікротрубочок, що тягнуться від переднього кінця клітини до заднього. Разом вони утворюють опорну або опорно-рухову систему (цитоскелет). Переважно по­середині тіла є мікропора, або ультрацитостом (мікроскопічний рот), через який відбувається живлення шляхом ультрафагоцитозу (чи піноцитозу).

На передньому кінці клі­тини розташований ультра­структурний морфологічний комплекс – апікальний (лат. apicis - «кінчик, верхівка»), що містить органели для про­никнення паразита в клітини хазяїна: коноїд, роптрії та ниткоподібні мікронеми. Коноїд має форму зрізаного ко­нуса і складається зі спіраль­но закручених фібрил, які щільно прилягають одна до одної. Він є опорною структу­рою. Роптрії, очевидно, запо­внені ферментами, які розкла­дають поверхню клітини ха­зяїна. Функціональне значен­ня мікронем остаточно не з'я­совано (рис. 18).

Рис. 18. Схема будови спорозоїтa (а), зокрема мікропори (б) та коноїда (є), за даними електронної мікроскопії:

1 - коноїд; 2 - мікронеми; 3 - роптрії; 4 - мікропора; 5 - апарат Гольджі; 6 - ядро; 7 - мітохондрія; 8 - ендоплаз­матична сітка; 9 - пелікула.

Апікомплексним властивий метагенез - чергування нестатево­го і статевого поколінь. Інвазійною стадією є спорозоїти, які про­никають у клітини хазяїна, де звільняються від оболонки, жив­ляться і ростуть (трофозоїти), розмножуються шляхом шизогонії (найчастіше). Утворюються мерозоїти, які виходять з ураженої клітини і проникають у нові. Через кілька поколінь утворюються гамонти, з яких розвиваються гамети. Статевий процес - копуля­ція гамет, внаслідок чого утворюється зигота. Вона вкривається оболонкою (ооциста); шляхом мейозу утворюються спорозоїти, вкриті оболонкою (спори). Цей процес має назву спорогонії.

Тип об'єднує 2 класи: Споровики (Sporozoea) та Perkinsea з єдиним родом Perkinsus, до якого належать паразити морських м'якунів.

Саме за допомогою електронної мікроскопії американський учений Перкінс (Perkins, 1976) довів, що паразитичні організ­ми, які уражають плантації устриць, мають такий же план бу­дови, як апікомплексні (тришарова пелікула, шар мікротрубочок, дещо видозмінений апікальний комплекс, ультрацистом). На основі цих досліджень їх віднесли до новоствореного класу Perkinsea (названого на честь ученого), який поряд зі спорови­ками включили до типу Апікомплексні.