Класифікація protozoa

До недавнього часу одноклітинних тварин об'єднували в один тип - Найпростіші. Проте завдяки дослідженням за допомогою електронного мікроскопа було доведено, що ці тварини мають наявні істотні відмінності в будові. Тому за сучасною системати­кою в межах підцарства Одноклітинні виділяють кілька типів: 5, 7 чи 9 (серед учених не існує єдиної думки щодо цього питан­ня, і роботи в галузі систематики одноклітинних продовжують­ся). Так, за В.О. Догелем (1981), підцарство Protozoa об'єднує п'ять типів: 1. Саркомастігофори (Sarcomastigophora); 2. Споро­вики (Sporozoa); 3. Кнідоспоридії (Cnidosporidia); 4. Мікроспо­ридії (Microspora, або Microsporidia); 5. Війчасті, або Інфузорії (Ciliophora).

Міжнародний комітет із систематики найпростіших (1980) виділив 7 типів:

1. Саркомастігофори (Sarcomastigophora);

2. Лабіринтули (Labyrinthomorpha);

3. Апікомплексні (Apicomplexa);

4. Мікро­споридії (Microsporea);

5. Міксоспоридії (Мухоzoa);

6. Війчасті, або Інфузорії (Ciliophora);

7. Асцетоспорові (Ascetospora).

Тип саркомастігофори - sarcomastigophora

Цей тип об'єднує вільноживучих і паразитичних найпростіших, органоїди руху яких - псевдоніжки або джгутики. Іноді обидва ці види органоїдів існують одночасно або ж змінюють один од­ного під час життєвого циклу. Тип об'єднує 3 підтипи: Саркодо­ві (Sarcodina), Джгутикові (Mastigophora, або Flagellata) та Опа-лінові (Opalinata).

Підтип саркодові - sarcodia

Об'єднує 8-10 тис. видів, близько 80% - яких населяють моря і прісні водойми. Є паразитичні форми. Характерні особливості саркодових: 1) тіло вкрите тоненькою цитоплазматичною мем­браною, тому вони легко змінюють форму. У деяких є псевдохітинова черепашка, просякнута карбонатом кальцію або кремне­земом; 2) рухаються і хапають здобич за допомогою псевдоні­жок (псевдоподій): у вигляді лопатей (лобоподій), ниткоподіб­них (філоподій), променеподібних (аксоподій).

Ділиться на два надкласи: 1. Корененіжки (Rhizopoda); 2. Промененіжки (Actinopoda).

Представники надкласу Корененіжки мають рухомі псевдоподії - (лобоподії та філоподії). До цього надкласу належить клас Справжні амеби (Lobosea) з підкласами Голі та Черепашкові амеби.

До підкласу Голі амеби (Gymnamoebia) належать представники, які не мають черепашки та скелетних утворень. Єдиною структурою, що відокремлює тіло голих амеб від зовнішнього середовища є клітинна мембрана - плазмалeма. Населяють здебільшого прісні (рідше - солоні) водойми, де­які - ґрунт; є серед них паразитичні форми. Форма тіла непо­стійна; розміри - від 10-15 мкм до 2-3 мм. Переміщуються і захоплюють їжу за допомогою псевдоніжок. Ядро здебільшого одне, іноді трапляються двоядерні форми (Pelomyxa).

Розмножуються поділом надвоє. Живляться бактеріями, одно­клітинними водоростями, мікроскопічними тваринками. Пере­травлення їжі відбувається в травних вакуолях, яких буває де­кілька. Неперетравлені рештки викидаються назовні в будь-якій частині клітини. У прісноводних форм є пульсуючі вакуолі. За несприятливих умов амеби інцистуються; у такому стані мо­жуть перебувати тривалий час (місяцями).

Типовим представником є амеба протей (Amoeba proteus) (рис. 9), яка населяє стоячі водойми з гниючими рослинними ре­штками. Розміри - 0,2-0,7 мм; форма тіла постійно змінюється (гр. amoibaios - «мінливий»). Поживу обволікає цитоплазмою; сюди з ендоплазми надходять травні ферменти, що розщеплюють білки, жири та вуглеводи, і відбувається перетравлення їжі. Та­кий тип травлення має назву внутрішньоклітинного, або фагоци­тозу. Рідкі продукти травлення надходять в ендоплазму, а ваку­оля з неперетравленими рештками викидається назовні в будь-якій частині клітини. Живиться мікроскопічними водоростями, дрібними тваринками, а також детритом (лат. detritus - «пере­тертий») - дрібними часточками органічної речовини. У середо­вищі, багатому на розчинені у воді поживні речовини, у амеби спостерігається утворення тоненьких трубочок із канальцями, яки­ми вона ніби «п'є» поживну рідину. Цікаво, що в протеуса спо­стерігається позитивний вібротаксис - реакція на коливання в 50 Гц (саме з частотою від 40 до 60 Гц коливаються війки в інфу­зорій, якими живиться амеба).

У кишечнику людини і тварин живе велика кількість амеб. Так, дизентерійна амеба (Entamoeba histolytica), живучи в товстих кишках людини, звичайно живиться бактеріальною флорою. У такому випадку вона, як і Entamoeba coli, є коменсалом і шкоди людині не завдає. Але за певних умов дизенте­рійна амеба проникає під слизову оболонку кишки і починає живитися червоними кров'яними тільцями (стає паразитом), викликаючи захворювання, що має назву амебіоз, або амебна дизентерія. Уперше дизентерійну амебу в 1875 р. виявив ро­сійський учений Ф.О. Леш. Живлячись еритроцитами, вона спричинює утворення виразок, що кровоточать. її цисти у великій кількості виносяться назовні разом із випорожнен­нями хворої людини і розсіюються в навколишньому середо­вищі. Зараження цистами відбувається через брудні руки, некип'ячену воду, немиті овочі та фрукти. Тому для профіла­ктики захворювання на амебіоз великого значення набуває дотримання особистої гігієни.

Рис. 9. Амеба протей: Рис. 10. Дифлюгія:

1 - ектоплазма; 2 - травна вакуоля; 1 - стінка черепашки; 2 - псевдо- 3 - ендоплазма; 4 - скоротлива вакуоля; подія.

5 - ядро.

Підклас Черепашкові амеби (Testacealobosia) об'єднує одноклітинних, тіло яких укрите однокамер­ною черепашкою, утвореною з органічних речовин чи з піщи­нок, склеєних виділеннями цитоплазми. У черепашці є отвір (вустя), через який виходять назовні псевдоподії. Розміри - від 50 до 150 мкм. Розмножуються поділом, причому одна з ново­утворених амеб залишається під старою черепашкою, а навколо другої утворюється нова. Живляться шляхом фагоцитозу. Вхо­дять до складу бентосу прісних водойм (окремі водяться в лима­нах); поширені також у торфових болотах, вологих сфагнових мохах та в ґрунті прибережної зони.

Мешканцями наших водойм є арцела (Arcelis vulgaris), че­репашка якої має форму блюдечка, дифлюгія (Difflugia) (рис. 10), що має черепашку грушоподібної форми. їх можна знайти у ставках, канавах, болотах у придонному шарі чи на підводних рослинах.