2. Еволюція системи валютних відносин

Функціональні структури валютних відносин втілюються в істо­рично конкретних валютних системах. Останні розглядаються як форма правової та інституціональної організації валютних від­носин. Розрізняють національні та світову валютні системи. Остан­ня розвивається на регіональному і глобально світовому рівнях. В свою чергу, регіональні системи не є автономними. Вони актив­но взаємодіють між собою, утворюючи на цій основі єдину ціліс­ну структуру міжнародних валютних відносин.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулює­ться національним законодавством кожної країни. Згідно з таким законодавством встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їхньої конвертованості, котування і регу­лювання валютних курсів, формування і використання міжнарод­ної ліквідності, золото-валютного запасу, кредитних ресурсів то­що. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові устано­ви, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інститути.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та еконо­мічних зв'язків відбувається взаємна інтеграція систем національ­них грошових і валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово зникають.

Світова валютна система є функціональною формою організа­ції валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків, її розви­ток регулюється відповідними міждержавними валютними угода­ми, втілення яких забезпечується утвореними на колективній осно­ві міждержавними валютно-фінансовими і банківськими устано­вами та організаціями. Складовими ланками світової валютної системи є: міжнародні ліквідні ресурси (іноземна валюта, золото та інші платіжні засоби); механізм регулювання валютних паритетів і курсів; міжнародні валютні ринки і ринки золота; система

439

міжнародного кредитування та міждержавних розрахунків; відпо­відні інфраструктури! ланки тощо.

Міжнародна валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи — золотого, золото-валютного (дола­рового) і паперово-валютного стандартів.

Система золотого стандарту

Система золотого стандарту сформува­лася на початку XIX ст. і функціонувала до 20—30-х років XX ст. її визначаль­ними ознаками були: функціонування золота як світових грошей;

фіксація золотого змісту національних валют; їхня безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих ва­лютних курсів.

У період дії золотого стандарту золото знаходилося в обігу у вигляді чеканних монет не лише на зовнішньому ринку, а й по­ряд з розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала переважно в тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.

Обмінний валютний курс національних паперових грошей роз­раховувався за співвідношенням їхнього золотого змісту (масшта­бу цін), який установлювався державою. Так, якщо ємність аме­риканського долара становила 1/20 унції золота, а англійського фунта стерлінгів —1/4 унції, то легко визначити, що обмінний курс їх дорівнював 1:5 (1/4:1/20=5). Фунт стерлінгів обміню­вався на 5 доларів.

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпе­чувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота—його експорт та імпорт. Шляхом такої міграції золота покривалося па­сивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало відповідну стабільність у системі валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у проце­сі розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналіза­ції виробництва. Вона забезпечувала загальність світових гро­шей, їхню повну конвертованість, стійкість купівельної спромож­ності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок мігра­ції золота) урівноважування платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Разом з тим система золотого стандарту мала й істотні обме­ження. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Най­більшою її вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту суттєво обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів

440

паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відтік золота за кордон і відповідне зменшення золотих за­пасів. Це обмежувало можливості державного втручання в сферу грошових і валютних відносин, Їхнього цільового регулювання, ви­користання у конкретних напрямах економічної політики.

Зазначені обмеження стали підставою для заміни після першої світової війни золотого стандарту золото-валютним (золотодевізним). Сутність останнього зводилася до того, що поряд з золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі ва­люти провідних країн -світу. Інституціонально система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Гену­езької конференції, що відбулася у 1922 p. Однак і після укладен­ня Генуезької угоди грошові системи майже ЗО країн Заходу про­довжували функціонувати у режимі золотого стандарту.

Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період “великої депресії”—економічної кризи 1929—1933 pp. і у перші післякризові роки. Спочатку Англія (1931 p.), а далі у 1933 p. США через загострення до краю суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення виму­шені були відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей на золото. У 1936 p. ліквідувала всі форми золотого обігу, Франція. Одночасно перейшли до паперово-грошового обігу Ні­дерланди і Швейцарія. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, чим підривалися внутрішні основи функціонування золотого стандарту.

Причини цього не пов'язані безпосередньо з кількісною невід­повідністю між централізованими запасами золота і масою гро­шових знаків в обігу, як може здатися на перший погляд. Показо­во, що якщо в 70-х роках минулого сторіччя в умовах повнокров­ного функціонування золотого стандарту централізовані запаси монетарного товару в деяких провідних капіталістичних країнах становили 35—45 відсотків загальної суми паперових грошей, то в Період структурних перетворень грошової системи, про які йдеться, забезпеченість золотом паперового обіґу була не нижчою. У 1929 р. така забезпеченість у Великобританії становила 41 відсоток, у Франції— 60, у США — майже 100 відсотків. У 1937 р. після від­міни, обміну паперових грошей на. золото цей показник дорівнював. відповідно 122, 74 і 230 відсотків.

З огляду на це стає зрозумілим, що відміна обміну паперових грошей на золото у внутрішньому обігу, що фактично означало крах золотого стандарту і в сфері валютних відносин, зумовлена іншими причинами. Головна з них— загальна трансформація еко­номічної структури господарювання, що грунтувалася на ринко­вих саморегуляторах, у державне регульовану економічну систе-

440

му. Така трансформація відбулася на основі теоретичних розро­бок Дж. М. Кейнса, здійснених у 30-х роках. Відповідно до цієї трансформації змінилася і система валютно-грошових відносин. Виходячи з цього, стає зрозумілим, що якщо золото як національ­ні та світові гроші є елементом стихійно регульованої ринкової економіки, то паперові знаки вартості, котрі мають кредитну осно­ву, більш повно відповідають економіці, яка поєднує у собі ринкові та державні регулятори. Звідси висновок: процес демонетизації золота у внутрішньому обороті та відхід від золотого стандарту мають глибоку об'єктивну основу, яка визначається структурними змінами всієї системи виробничого відтворення економіки.