3. Економічний механізм відшкодування на світовому ринку вартості створеного продукту

Формування пропорцій міжнародного економічного обміну пе­редбачає перерозподіл за допомогою ринкових механізмів резуль­татів національного виробництва і відшкодування за його резуль­татами вартості створеного продукту. Розглянемо загальний зміст здійснення цього процесу.

Як уже зазначалося, в процесі міжнародного товарного обмі­ну на основі грошового еквівалента, що використовується у ролі посередника метаморфози Г—Т—Г, відшкодовується не націо­нальна, а інтернаціональна вартість. Це створює неоднозначні економічні умови для країн-учасниць міжнародного обміну, які мають різні витрати виробництва. І це зрозуміло. Інтернаціональ­на вартість відображає суспільне необхідні витрати праці на ви­робництво товарів при середньосвітових суспільне нормальних умовах виробництва. Вона утворюється переважно під впливом умов виробництва в тих країнах, які є головними постачальника­ми певного товару на світовий ринок. Національна вартість това­ру в цих країнах найближча до інтернаціональної.

Виходячи з цього, відшкодування вартості товару в зовнішньо­економічній діяльності на рівні її інтернаціональної величини

428

практично означає для одних країн одержання більшої, а для ін­ших — меншої кількості праці, ніж утримує в собі рівень націо­нальних вартостей цих країн. Наприклад, якщо у формуванні ін­тернаціональної вартості товару А беруть участь три країни з на­ціональними суспільними витратами праці 8, 10 і 12 год. робочого часу, то ясно, що за інших однакових умов країна з найвищими витратами виробництва, включаючись у міжнародний обмін, втра­чає 2 год робочого часу.

Однак об'єктивна суперечність, яка в процесі міжнародного об­міну порушує відшкодування (еквівалентність) витрат національ­ної праці, не є непереборною. Ключ до розуміння цього дає теорія порівняльної переваги і порівняльних витрат виробництва, роз­роблена більш як 150 років назад А. Смітом і Д. Рікардо. Як за­значається у відомому посібнику “Економікс”, автором якого є американський економіст П. Самуельсон, ця теорія і в наш час зберігає свою актуальність. У своїй основі вона “неприступна для критики”.

Зміст теорії, чи, як пише П. Самуельсон, закону порівняльної переваги, полягає в урахуванні того, що у міждержавному обміні беруть участь товари не з однаковими, а з різними споживчими вартостями. Тому при збалансованому зовнішньоторговому рин­ку, маючи на експорті товару А певні витрати-національної праці, країна-виробник компенсує їх в процесі імпорту товару Б, націо­нальне виробництво якого є менш вигідним.

У результаті при збалансованому попиті та пропозиції міжна­родний обмін товарами А і Б виявляється -взаємовигідним. Його економічним результатом є економія для кожного учасника між­народного обміну витрат суспільної праці та зростання на цій основі національного прибутку. Кількісно ця економія визначаєть­ся порівнянням сукупного економічного ефекту та. сумарних ви­трат при реалізації того чи іншого варіанта зовнішньоекономічних зв'язків певної країни.

Звідси висновок про те, що поки існує різниця у відносній ефективності виробництва, кожна окрема країна може отримати відповідну вигоду, спеціалізуючись на виробництві тих товарів, де вона має порівняльні переваги, і обмінюючи їх на товари, у ви­робництві яких такі переваги має інша сторона.

Поряд з цим закон порівняльної переваги показує, що міжна­родний обмін є не тільки ефективним засобом економії витрат суспільне необхідної праці та збільшення загальних масштабів сукупного світового виробництва, а й важливим стимулом подаль­шого (порівняно з рівнем, що склався) поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва.

У 30-х роках XX ст. класична теорія порівняльних витрат, що визначає загальну взаємовигідність міждержавного товарного об-

429

міну, була доповнена теорією вільного міжнародного руху факто­рів виробництва, яка набула значного поширення, її автори швед­ські економісти Е. Хекшер і Б. Олін теоретично обгрунтували взаємну обумовленість між міжгалузевим рухом товарів і вільним міжнародним рухом факторів виробництва. Вони показали, що, з одного боку, торгівля товарами певною мірою згладжує у всіх країнах нестачу тих чи інших факторів виробництва, з іншого— вільний рух між країнами робочої сили і капіталу створює перед­умови для поглиблення міжнародної спеціалізації та підвищення на цій основі економічного ефекту від товарного обміну. Ефект виявляється в тому, що на основі вільного руху між країнами-ро­бочої сили і капіталу формується тенденція до вирівнювання в межах світового господарства оплати праці та цін на товари ви­робничого призначення, а також одержуваної в результаті їхньої реалізації середньої норми прибутку.

Нарешті, слід мати на увазі те, що порівняльні переваги, які формуються на основі міжнародного обміну товарами, а також капітальними послугами, стосуються економічних відносин не тіль­ки між окремими країнами. Вони зберігають своє значення і щодо відносин між окремими товаровиробниками (фірмами) — суб'єк­тами світового ринку. Відповідно до цих принципів їхня участь у міжнародному обміні та спеціалізації виробництва визначається більшою вигідністю для фірми використання своїх чистих порів­няно з іноземними конкурентами переваг на внутрішньому, ніж на зовнішньому, ринку, а також відносно меншими витратами на роз­міщення виробництва у своїй країні порівняно з виробничими ви­тратами за кордоном. Ясно, що беручи участь у міжнародному обміні, кожна фірма намагатиметься розширювати виробництво, щоб зберегти місце своєї діяльності в межах національної держа­ви. Це дає додатковий імпульс загальній тенденції подальшого поглиблення міжнародного поділу праці.

Отже, реалізуючи порівняльні переваги у витратах виробни­цтва, не тільки кожна країна, а й окремі суб'єкти (фірми) світо­вого ринку мають об'єктивні можливості для ефективної й рівноправної участі в міжнародному поділі праці та розвитку відпо­відної спеціалізації виробництва. Так створюються матеріальні передумови для вирівнювання умов виробництва, подолання нерів­номірностей економічного розвитку. Це вільний рух між країнами товарів, послуг, робочої сили, капіталів.

Природно, що ці передумови реалізуються лише при забезпе­ченні повної рівноваги та внутрішньої збалансованості міжнарод­ного обміну, рівноправності його суб'єктів. Однак сучасна струк­тура світової економіки ще досить далека від такого ідеального стану. Існуюча державна спеціалізація суспільного виробництва поки що відбиває різні форми політичної та економічної залеж-

430

ності, багато з яких пустили настільки глибокі корені, що подо­лання їх вимагає координованих зусиль світового співтовариства і тривалого часу.

Несприятливий вплив на формування пропорцій міжнародного ринку справляють величезні диспропорції між основними торго­вими, партнерами, хронічна незбалансованість платіжних балан­сів, різкі коливання валютних курсів, кредитна заборгованість країн, що розвиваються.

Незбалансованість економічних зв'язків спостерігається у від­носинах між провідними промислове розвиненими країнами. Ни­ні у світовому господарстві склалися дві групи країн, одна з яких має значний актив платіжного балансу, а інша — пасив. Напри­клад, Німеччина, Японія та деякі східноазіатські країни мають активний баланс торгівлі товарами та послугами, а США, які пе­ретворилися в 80-і роки в одну з найзначніших у світі країн-боржників, мають чималий дефіцит цього балансу (табл. 7). Особ-

Таблиця 7. Платіжний баланс за поточними рахунками, млрд дол. США

Країни	1985	1990			1992		1993		1.994
Індустріально-розвинені	—62,9		—104,9	—38,5		—45,7		—72,1
США	—121,7		—90,4	—62,4		—101		—131,2
Європейський Союз	17,2		—11,8	—67,4		—61,6		—53,1
Японія	49,2		35,8	117,6		137,2		127,8
Інші індустріальні країни	—6,8		—97,3	—68,6		—55,3		—44,4
Країни, що розвиваються	—29,6		—21,3	—78,4		—74,4		—75.6
Країни з перехідною економікою	5,5		-1.7	—		—		—

ливо порушена торгова рівновага між США і Японією. Це ство­рює несприятливі умови не тільки для економіки країн-партнерів, а й для всієї системи вільної торгівлі.

Найголовнішою глобальною проблемою, що може викликати серйозні соціально-економічні та політичні наслідки для міжна­родних відносин, стала валютна заборгованість країн, що розвиваються, яка зросла з 150 млрд дол. у 1974 p. до 331 у 1982 p. і 1265 млрд дол. у 1990 p. Деякі з цих країн виявилися банкрута­ми, бо не спроможні сплачувати навіть відсотки за позиками. Очевидно, що вирішення цієї проблеми вимагає спільних заходів членів світового співтовариства щодо зовнішньоекономічних умов для полегшення тягаря заборгованості країн з найбільшим обся­гом боргу, надання їм допомоги у здійсненні структурної перебу­дови економіки в напрямі максимального використання внутріш­ніх джерел економічного зростання. Це стосується повною мірою не лише країн, що розвиваються, а й тих, що стали на шлях рин-

431

кової економіки, в тому числі країн, які входили до складу ко­лишнього СРСР, зокрема України.

На формування пропорцій інтернаціонального обміну суттєвий вплив справляє сучасний етап науково-технічної революції, що об'єктивно пов'язаний зі. здійсненням глибоких структурних пере­творень у системі світогосподарських зв'язків, досягненням якісно нового, вищого рівня міжнародного співробітництва.

Розроблена у зв'язку з цим вченими Заходу теоретична кон­цепція “технологічного розвитку” (технологічного відставання) вносить ряд істотних уточнень у теорію порівняльної переваги та порівняльних витрат виробництва. Згідно з нею НТР основною де­термінантою зовнішньої торгівлі є якісний і кількісний розвиток міжнародного обміну досягненнями науки і техніки, утворення міжнародних ринків науково-технічних знань і високих технологій.

Специфіка цього ринку визначається особливо високим рівнем у витратах виробництва частки складової інтелектуальної праці та витрат на наукові розробки, які в багатьох видах наукоємної продукції становлять 60—70 відсотків і більше. Це зумовлює, з одного боку, принципові зміни в пропорціях обміну, що склали­ся раніше, а з іншого — монопольні, позиції на світовому ринку країн та окремих корпорацій, що володіють найвищим науковим потенціалом.

Природно, що в цих умовах виникає необхідність створення нових економічних механізмів для подолання структурних диспро­порцій міжнародного обміну, що формуються на основі реалізації наукоємної продукції. Йдеться про необхідність включення відпо­відних інституціональних регуляторів, безпосередньо спрямованих на забезпечення компенсації вартісних витрат, які неминуче не­суть країни-виробники традиційних видів суспільне необхідної продукції в процесі її обміну на товари високої технології. Без ефективного функціонування таких інституціональних механізмів досягнення оптимальних пропорцій міжнародного економічного обміну дуже ускладнюється.

Звичайно, створення механізмів, що розглядаються, вимагає значних фінансових і валютних ресурсів. Ураховуючи зацікавле­ність усього світового співтовариства у подоланні диспропорцій міжнародного обміну, фінансування новостворюваних інституціо­нальних механізмів у певних межах може і повинно здійснювати­ся на взаємовигідній основі за рахунок інвестицій промислове розвинених держав і міжнародних організацій.

Чільне місце в системі інтеграційних процесів, про які йдеть­ся, має посісти економіка суверенної України. Виходячи з існую­чої структури міжнародного поділу праці, зокрема з того, що її господарство функціонує одночасно в кількох зовнішньоекономіч­них вимірах, насамперед у регіональному та світовому, розвиток

432

міжнародних зв'язків відбувається в двох напрямах: перший — не лише збереження, а й подальше поглиблення економічної взаємо­дії з країнами, що входили до складу колишніх СРСР і РЕВ; другий грунтується на проведенні активної політики, яка має за­безпечити прискорену інтеграцію господарського комплексу в сві­тову економічну систему, в її виробничі, транспортні, ринкові та валютно-фінансові структури.

Розвиток цих процесів посилюватиметься зі створенням необ­хідних економічних передумов для всебічного використання по­рівняльних переваг, які склалися на грунті історичного розвитку України. Це, по-перше, вагомий трудовий потенціал народу Украї­ни, його працелюбність, високий рівень освіти, загальної культу­ри і професійної кваліфікації, багатовікові традиції активного співробітництва з іншими народами і державами; по-друге, вигід­не географічне положення як транзитної держави; по-третє, над­звичайно сприятливі кліматичні та природні умови, наявність родючих чорноземів і унікальних покладів корисних копалин; по-четверте, існування необхідних передумов для створення розвине­ного експортного сектора в науково-промисловому комплексі краї­ни, передусім в окремих галузях верстато-, приладо-, літако- та суднобудування, порошковій металургії, виробництві надтвердих матеріалів і кераміки, електрозварювальної технології, військової техніки. За умови створення належної інфраструктури Україна може посісти гідне місце на світових ринках патентно-ліцензійної торгівлі, “ноу-хау”, інженерингу, різноманітних послуг, а також туризму.

Реалізація перелічених переваг вирішальною мірою залежати­ме від проведення радикальної реформи зовнішньоекономічної діяльності, її лібералізації, запровадження конвертованості націо­нальної валюти, кадрового і правового забезпечення, утворення відповідних інфраструктур.