3. Валютне регулювання

У системі заходів, що визначають зміст та основні напрями зовнішньоекономічної діяльності держави, провідною ланкою є здійснення політики валютного, регулювання. Головним об'єктом такого регулювання є валютний курс національної грошової оди­ниці, зміни якого спричиняють суттєвий вплив як на розвиток внутрішньогосподарських процесів, так і на зовнішньоекономічні по­зиції країни, йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух довго- і короткострокових капіталів, заборгованість, платіжний баланс країни тощо.

458

Інструменти валютного регулювання

При регулюванні валютних курсів залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на сві­товому ринку широко використовуються методи девальвації та ревальвації національної грошової одиниці.

Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституціональних структур, що мають за мету зниження обмінних курсів валюти власної країни. Воно спрямовується, з одного боку, на стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого — на підвищення конкурентоздатності та поліпшення тор­говельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має зворотний зміст. Вона пов'язана з відповідни­ми діями, спрямованими на підвищення курсу національної валю­ти. У цьому випадку мається на меті утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приток іноземних інвестицій. .

Основними методами регулювання валютних курсів є валютна інтервенція, застосування валютних обмежень і здійснення широ­кого комплексу заходів з безпосереднього регулювання платіжно­го балансу. Розрізняють національне і міжнаціональне (колектив­не) регулювання валютних курсів. У першому випадку суб'єктами регулювання є центральні банки і державні скарбниці окремих країн; у другому—міжнародні валютні організації.

Валютна інтервенція — досить поширений засіб здійснення політики валютного регулювання, її механізм пов'язаний з опера­ціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну на валютно­му ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці й призво­дять до відповідної кореляції її обмінного курсу. Можна зіслати­ся на такий приклад. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого зростання в 1980—1985 pp. почав швидко падати, США, за різни­ми оцінками, використали у вигляді валютної інтервенції на під­тримку власної грошової одиниці понад 140 млрд дол.

Валютна інтервенція може здійснитися за рахунок викорис­тання власних резервів валют інших країн або отримання на ці цілі короткострокового кредиту від міжнародних організацій або інших країн. Для зазначених цілей використовують “своп-угоду”—договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідної для здійснення валютної інтер­венції.

Найбільш ефективним з точки зору досягнення цілей інтервен­ції є її поєднання з здійсненням адекватних за своїм змістом за­ходів на внутрішньому ринку. Метод такого поєднання, що широ­ко використовується у практиці валютного регулювання, дістав назву методу стерилізації. Прикладом може бути деномізація у

459

іноземній валюті активів країни на зовнішньому валютному рин­ку і здійснення рівнозначних за своєю величиною закупівель цін­них паперів на внутрішньому ринку.

Поряд з валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідне коригування облі­кових ставок Центрального банку, підвищення яких призводить до зростання завдяки збільшенню попиту курсу валюти, а змен­шення—до зниження цього курсу.

Валютна інтервенція та регулювання облікових ставок є засо­бом економічного впливу держави на динаміку курсових співвід­ношень власної валюти. Поряд а цим у практиці валютних відно­син широко застосовуються методи прямого втручання держави у механізм формування обмінних, курсів. Йдеться про використання валютних обмежень, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб'єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть за­стосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блоку­ванні валютної виручки, регламентації вивозу .валюти громадя­нами, що здійснюють туристські подорожі тощо.

Засобом впливу на валютні курси є регулювання платіжного балансу країни, застосування з цією метою експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування від втрат, викли­каних коливаннями валютних співвідношень.

Практикою міжнародних валютних відносин вироблено ряд принципів валютної політики, що мають за мету забезпечити її цивілізований розвиток. Ці принципи сформульовані в статті IV Статуту МВФ.

1. Кожна країна, яка є членом Фонду, не повинна допускати таку маніпуляцію валютними курсами, яка дасть їй можливість отримати несправедливі конкурентні, переваги над іншими краї­нами.

2. Обов'язком кожного члена МВФ є здійснення валютного ре­гулювання, спрямованого на запобігання передусім руйнівним на­слідкам, зумовленим короткостроковими коливаннями обмінних курсів. ,

3. При проведенні політики курсового регулювання мають вра­ховуватися інтереси інших членів Фонду, включаючи інтереси тих країн, у валютах яких здійснюється інтервенція.

У 1992 p. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить значима подія: в члени МВФ було прийнято країни, що входили до складу колишнього СРСР, в тому числі Україну. Зав­дяки цьому повністю завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, що здійснюється цією дуже важ­ливою міжнародною організацією. Вступ України та інших рес-

460

публік колишнього Союзу до .МВФ є фактором, що сприятиме на­лагодженню цивілізованих валютних відносин між цими постко­муністичними державами.