Фіксовані і гнучкі валютні курси

Як уже зазначалося у попередній темі, Бреттон-Вудська валютна угода віддала пріоритет фіксованим валютним курсам, Ямайська ж угода визнала за можливе використовувати будь-які механізми курсових співвідношень—фіксовані, плаваючі (гнуч­кі), змішані.

Реальна практика останніх десятиріч засвідчує, що більшість валют функціонує нині у режимі змішаних систем. Валюти країн, які входять до певних регіональних валютно-клірингових угод чи союзів, фіксуються з певною допустимою амплітудою коливань один до одного. Разом з тим вони знаходяться у режимі вільного плавання у відношенні до грошових одиниць країн, що лишаються. за межами цих союзів. За статистикою МВФ нині приблизно 40 країн зіставляють свої валюти з курсом долара, 13—фран­цузького франка, 8—СДР.

. При створенні Європейської валютної системи було встанов­лено, що всі країни-учасниці запроваджують фіксовані валютні курси з допустимою нормою коливань у межах ±2,25 відсотка. Виняток становила лише валюта Італії (±6 відсотків), яка під­давалася на той час найбільш значній амплітуді коливань. З ча­сом, коли до ЄВС приєдналися Португалія та Іспанія, щодо їхніх валют було застосовано це саме правило.

У 1991 p. Італія зменшила межі коливань своєї валюти у від­ношенні до валют країн-учасниць ЄВС до ± 2,25 відсотка. Проте події вересня 1992 p., які до підвалин підірвали валютну систему країн Європейської Співдружності, .вже в котре показали, як складно додержувати норм валютних співвідношень, про які йде­ться. Так, лише за 3 дні, з 14 по 17 вересня, валютний курс фунта стерлінгів упав більше-як на 10 відсотків. Аналогічна доля спітка­ла шведську крону та іспанську песету. Італія взагалі була виму­шена піти на девальвацію на 7 відсотків своєї валюти, що не за­бороняється правилами ЄВС.

... Ще жорсткішою виявилася валютна криза в травні—червні 1993 p., коли під тиском валютних спекуляцій французький франк по відношенню до німецької марки девальвувався майже на 4 від­сотки. Як наслідок було прийнято рішення щодо збільшення при­пустимих коливань валютних курсів в межах ЄВС до 2,25—15 від­сотків. Цей захід, що розглядався як тимчасовий, мав забезпечити

457

більшу гнучкість ЄВС. Разом з тим такий крок суттєво послабив можливості подальшої реалізації інтеграційних процесів у межах співтовариства.

У зв'язку з викладеним виникає цілком природне питання: які переваги має система фіксації валютних курсів, що .потребує ве­ликих зусиль щодо її збереження? Розглядаючи його, слід звер­нути увагу на взаємозв'язок між стабілізацією валютних курсів і економічною конвергенцією. Під останньою розуміють зближення основних показників розвитку господарств країн, що знаходяться в інтеграційних зонах. Система твердих курсів, у тому числі з вузькими межами курсових коливань, як це має місце в ЄВС, породжує два ефекти конвергенції.

Перший полягає в тому, що тверді курси сприяють вирівню­ванню цінових структур окремих країн, внаслідок чого зближую­ться темпи інфляції та синхронізація економічної кон'юнктури. Другий ефект фіксації валютних курсів пов'язаний з утворенням передумов для глибокої координації та узгодження країнами-учас­ницями своєї економічної політики.

Отже, йдеться про те, що за своїм змістом система взаємовід­носин, яка грунтується на механізмі фіксованих валютних курсів, е сильним варіантом валютної угоди. Такий варіант передбачає певне обмеження національної автономії не тільки при здійсненні заходів, що безпосередньо пов'язані з регулюванням валютних курсів, а й окремих аспектів грошової та фіскальної політики.

На протилежність цьому взаємодія країн на основі плаваючих курсів визначає сутність валютної угоди слабкого типу. Така уго­да залишає країнам-учасницям значно ширше поле для реалізації економічної самостійності. При цьому важливо враховувати й те, що і при сильному, і при слабкому типі валютної взаємодії йдеться про угоди карального типу. Це означає, що будь-яка країна-учас­ниця зберігає за собою суверенне право не тільки на приєднання до тих чи інших координаційних заходів, а й навіть на вихід з відповідних організаційних структур.