Розділ 7 світовий ринок і світова валютна система

Тема 29. Інтернаціоналізація економічних відносин

1. Поглиблення міжнародного поділу праці — економічний закон розвитку продуктивних сил суспільства

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасно­го суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економіч­них відносин і формування на цій основі структурно цілісної сис­теми світового господарства. Базовою основою інтернаціоналіза­ції економічних відносин є всебічне поглиблення міжнародного поділу праці. Грунтуючись на розвитку національних структур ви­робництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв'яз­ків.

Як економічна категорія міжнародний поділ праці являє со­бою зумовлену певним ступенем розвитку продуктивних сил спе­цифічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі націо­нальних економік і призводить до спеціалізації окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні.

Міжнародний поділ праці—складна, багаторівнева система світогосподарських зв'язків, що постійно розвивається, наповню­ючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом. В кінцевому підсумку розвиток міжнародного поділу пра­ці спрямовується на забезпечення зростання суспільної продук­тивності праці та економії робочого часу.

Формуючись на основі технічного і технологічного поділу пра­ці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнарод­ний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктив­них сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Безпосереднім йо­го наслідком є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперуван­ня виробництва, що зумовлюють всебічний розвиток міждержав­ного обміну, а також структурні перетворення більш високого по­рядку — інтернаціоналізацію в рамках світогосподарських зв'язків усього циклу відтворювального процесу — виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

З урахуванням цього неухильне поглиблення і всебічний роз-

421

виток міжнародного поділу праці розглядається економічною тео­рією як вияв загального економічного закону розвитку продуктив­них сил суспільства. Цей закон діє незалежно від змісту відносин власності, специфіки окремих суспільно-економічних формацій. йдеться про те, що на всіх етапах розвитку суспільно-історичного прогресу діють об'єктивні фактори, які зумовлюють прогресуюче поглиблення міжнародного поділу праці, світогосподарських зв'язків.

Поглиблення економічних зв'язків на світовому ринку безпосе­редньо залежить від розвитку загального, часткового і одиничного поділу праці та формування на цій основі міжнародної предмет­ної, подетальної та повузлової (технологічної) спеціалізації та кооперування виробництва. Ці процеси прямо пов'язані з розвит­ком машинної індустрії, великосерійних виробничих структур.

Спочатку у сфері світового ринку переважав загальний поділ праці. Це зумовлювало розвиток переважно міжгалузевих зв'яз­ків — міжнародний обмін сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва. Далі ця форма світогоспо­дарських зв'язків була доповнена обміном готовими виробами про­мисловості.

Інтенсивний розвиток часткового і одиничного поділу праці та істотне зростання на їх основі рівня інтернаціоналізації виробниц­тва почало здійснюватись на пізніших етапах машинного вироб­ництва. Важлива роль у цьому належала розвитку науково-техніч­ної революції, поступовому оновленню на її основі технологічної структури виробничого процесу. Основними носіями часткового ї одиничного поділу праці стали транснаціональні корпорації. В ре­зультаті у міжнародній торгівлі почала зростати частка внутрішньофірмового обміну. У США сьогодні вона становить 2/5, а у дер­жавах Західної Європи—майже 1/3 всього обсягу зовнішньотор­говельних угод.

Глибокі якісні зміни у розвитку міжнародного поділу праці, які сталися у 80-х — на початку 90-х років, зумовлені новим етапом науково-технічної революції, подальшими процесами глобалізації економічної системи виробництва. Цьому активно сприяють фор­мування постіндустріальних структур виробництва, удосконалення систем транспорту і телезв'язку, посилення міграції промислового капіталу, робочої сили, всебічний розвиток вертикальної інтегра­ції, створення спільних підприємств, широке залучення до міжна­родного бізнесу невеликих і середніх фірм, частка яких сьогодні становить майже 40 відсотків зовнішньоторговельних операцій. Принципово нові аспекти у розвитку міжнародного поділу праці з'явилися і у зв'язку з процесом інтеграції в структуру світової економіки господарств країн, що входили до складу колишнього СРСР, Китаю, Центральної та Східної Європи.

422

У кінцевому підсумку загальний смисл нових процесів у між­народному поділі праці, що набули розвитку в останньому десяти­річчі, зводиться ось до чого.

По-перше, пріоритетного значення набули спеціалізація і коо­перування виробництва наукоємної продукції, прогресивні техно­логії, нові види виробничих матеріалів. Це зумовило розвиток так званого процесу деіндустріалізації промислово розвинених кра­їн — скорочення в їхніх структурах виробництв базових галузей. Відповідно до цього намітилася тенденція до зниження попиту на сировинні ресурси на світовому ринку. Запровадження енерго- і матеріалозберігаючих технологій призвело в розвинених країнах до скорочення на початку 90-х років споживання нафти на оди­ницю валового національного продукту майже на ЗО відсотків по­рівняно з серединою 70-х років.

По-друге, фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов'язані з всебічним розвитком процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Нині жодна країна не здатна вести дослідницькі розробки у всіх областях науки і тех­ніки. Це призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжна­родного ринку науково-технічних знань—торгівлі ліцензіями, на­уковою інформацією, “ноу-хау”, науково-технічними консульта­ціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інте­лектуального обміну.

По-третє, дуже важливим структурним елементом міжнародно­го поділу праці стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом това­рів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціо­нальним корпораціям, понад 50 відсотків закордонних філіалів яких займаються зазначеним видом економічної діяльності. Ліде­ром тут є монополії США, де послуги становлять майже 1/3 екс­порту. Офіційна статистика США включає сюди транспортні та торгові послуги, воєнні угоди, прибутки від продажу інформації тощо. В цій сфері особливе місце належить торгівлі фінансовими послугами (кредити, прийом депозитів, оплата чеків, лізинг, емі­сія кредитних карток).

Що ж визначає можливості подальшого поглиблення міжна­родного поділу праці? Матеріальною основою цього процесу є удо­сконалення інтернаціональної структури матеріального і духовно­го виробництва. Однак це лише одна з сторін проблеми, яку слід з'ясувати. Друга її сторона характеризується об'єктивною взаємо­залежністю розвитку міжнародного поділу праці та умовами фор­мування на світовому ринку економічної рівноваги. Йдеться про двоїсту взаємозалежність між розвитком міжнародного поділу праці та забезпеченням функціональної рівноваги у складній систе-

423

мі багатоаспектних світогосподарських зв'язків, на основі яких формуються економічні пропорції міжнародного обміну. З одного боку, зміст механізму рівноваги, який тут розглядається, його структура і спосіб формування визначаються характером суспіль­ного поділу праці на рівні світового ринку, який склався, ступенем розвитку міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. З іншого — рівень розвитку міжнародного поділу праці, його еко­номічні межі регулюються існуючими можливостями досягнення внутрішньої збалансованості світогосподарських зв'язків.

Об'єктивна зумовленість рівня розвитку міжнародного поділу праці можливостями формування структурної рівноваги і відпо­відно пропорцій міжнародного, обміну є одним з найважливіших економічних законів світового ринку. Реалізується він на двох рів­нях—за допомогою ринкового механізму саморегулювання і на основі погодженого використання міжнародних інституціональних регуляторів ринкових структур.