Заощадження та інвестиції

Визначивши специфіку первинного роз­поділу отриманого домашнім господар­ством (окремою особою) доходу, можна перейти до наступного блоку питань, що характеризують взаємо­залежність двох інших параметрів макроекономічного процесу — заощаджень та інвестицій.

392

Сутність проблеми полягає в тому, що динаміки заощаджень та інвестицій далеко не завжди збігаються. Слід ураховувати їхню неоднозначну функціональну роль і мотиви утворення. З поперед­нього аналізу відомо, що заощадження можуть розглядатися як форма відкладеного трансакційного попиту. Вони формуються і на основі “мотиву обережності”. Що ж стосується інвестицій, то їхня макроекономічна роль є іншою. Вони розглядаються, з одно­го боку, як важливий компонент сукупного попиту, з іншого — як один з визначальних факторів формування очікувань май­бутнього розвитку виробничого процесу. Цим очікуванням на­лежить надзвичайно важлива роль у розвитку макроекономічних процесів, у тому числі в формуванні структури касових за­лишків та функціональному використанні їхніх основних ком­понентів.

Важливо враховувати і те, що у реальній економічній практи­ці суб'єктами збережень та інвестицій є різні особи (фізичні чи юридичні). З огляду на це рішення з приводу заощаджень і рішення стосовно інвестицій, як правило, не урівноважують одне одного; вони не збігаються не лише за своїми обсягами, а й у часовому вимірі.

У зв'язку з цим виникає цілком природне запитання: якими економічними важелями регулюються процеси накопичення як зао­щаджень, так і інвестицій? Представники кейнсіанської школи економічної теорії на це запитання дають однозначну відповідь:

таким важелем є норма процента. Гроші, на їхню думку, активно впливають на реальний розвиток економічних процесів, передусім через динаміку норми процента. ,

У цьому випадку позиція представників кейнсіанської школи принципово відрізняється від позиції монетаристів, для яких нор­ма процента є пасивним чинником економічних процесів, від яко­го можна взагалі абстрагуватися. Мова йде пр,о дію механізму М —MV— НД(ВНД), де на динаміку національного доходу без­посередньо впливають лише ті параметри, що визначають величи­ну наявної в обігу грошової маси (М і V—швидкість обороту грошей). Теорія монетарного циклу, яка розглядалася раніше, по­будована саме на таких методологічних засадах.

Звернемо увагу і на те, що в цьому випадку норма процента трактується .лише як похідна від співвідношення попиту і пропо­зиції величина. Ця позиція подана на рис. 24, де лінія SS пока­зує джерело інвестицій—динаміку заощадження грошей; лінія // — попит на інвестиції; точка Е — точка використання інвести­цій; r_E—сформована на цій основі норма процента.

Кейнсіанська модель економічного розвитку побудована на ви­значенні принципово інших взаємозв'язків. Згідно з нею вплив

393

Рис. 24. Норма процента Рис. 25. Інвестиції як зворотна функція норми процента

грошей на економічні перетворення здійснюється за більш склад­ною схемою

М→r→І→ВНД

(гроші — ставка процента — норма інвестицій — валовий націо­нальний доход).

Основною ланкою зазначеного передавального механізму є лан­ка “r→I”, яка характеризує безпосередній вплив динаміки норми процента на обсяг інвестицій, що планує здійснити інвестор (фір­ма чи домашнє господарство).

Нагадаємо, що інвестиції — це виробничі витрати на будівниц­тво підприємств, придбання верстатів і обладнання, а також інших виробничих товарів з тривалим строком служби. Обсяг інвести­ційних витрат господарської діяльності суб'єкти визначають за зіставленням двох показників: а) очікуваної на здійснювані витра­ти норми прибутку; б) норми процента. Цілком зрозумілим є те, що інвестиції будуть здійснюватися лише в тому випадку, коли гранична ефективність капіталу (норма очікуваного прибутку, чис­того прибутку) перевищуватиме реальну норму процента. Якщо очікувана ефективність інвестицій буде нижчою, ніж норма про­цента, підприємцю буде вигідніше використати свої грошові на­копичення інакше — не інвестувати їх в основний капітал, а, ска­жімо, придбати облігації державного займу. Інакше кажучи, під­приємець збільшуватиме обсяг інвестицій лише до тих пір, поки гранична ефективність капіталу не дорівнюватиме нормі процента.

Отже, інвестиції є зворотною функцією норми процента

I=f(r).

Характер цієї функції подано на рис. 25. Лінія, що характери­зує динаміку попиту на інвестиції, відображає обернено пропор­ційну залежність величини останньої від норми процента.

Важливо мати на увазі і те, що при прийнятті рішення щодо

394

Рис. 26. Залежність інвестицій від величини валового національного доходу

майбутніх інвестицій підприємець ура­ховуватиме не існуючу номінальну, а ре­альну норму процента. Номінальну нор­му процента виражають у поточних ці­нах, реальну—у постійних. Якщо очіку­ється, що протягом кредитного періоду ціни зростуть на 10 відсотків, то норма процента має бути скоригована на цю величину. Реальна норма процента, що враховується при прийнятті інвестиційного рішення, дорівнює номінальній нормі з урахуванням відшкодування рівня національного доходу інфляційного знецінення купівельної спроможності грошей.

Визначивши вплив норми процента на обсяг планових інвести­цій, легко зрозуміти подальшу динаміку передавального механіз­му М →r→1→ ВНД. Між обсягами здійснюваних інвестицій і величиною ВНД існує прямо пропорційна залежність (рис. 26). У теорії грошей крива, що характеризує взаємозв'язок між нор­мою процента і валовим національним доходом, дістала назву кри­вої S (/ — інвестиції, S — їхнє джерело — заощадження).

Різний кут нахилу кривої IS і кривої, що характеризує дина­міку попиту на інвестиції (графіки на рис. 25 і 26), вказує на те, що на величину ВНД крім інвестицій впливають також інші фактори. Аналіз їх виходить за межі теми, що вивчається. Однак за­гальний напрям динамічних процесів, які визначаються впливом I на НД, є очевидним: зростання обсягу інвестицій зумовлює збільшення національного доходу.

Серед теоретичних питань, що розглядаються, важливою є ще одна проблема, постановкою якої можна обмежити наш аналіз.

Раніше вже йшлося про те, що джерелом формування інвести­цій є грошові заощадження індивідуальних осіб, домашніх гос­подарств. Однак поточні заощадження — це не єдине джерело ін­вестицій. Фінансування останніх може здійснюватися і за рахунок банківських кредитів, сформованих за рахунок збільшення пропо­зиції грошей на основі кредитного мультиплікатора. У зв'язку з цим можна змоделювати ситуацію, за якою I>S—сума інвести­цій перевищує поточні заощадження. Таке перевищення, якщо во­но здійснюється у помірних параметрах і використовується для фінансування інновацій, також є стимулом економічного розвитку.

Виходячи з цього, слід ураховувати, що додаткова грошова маса, яка утворюється в результаті банківської експансії, вико­ристовується з метою розвитку виробництва і забезпечує реальне збільшення пропозиції товарів і послуг, не є інфляційною. Навпа­ки, вона виконує дефляційну функцію і в цьому відношенні сприяє

395

зростанню купівельної спроможності грошей. Отже, ланкою, що поєднує заощадження та інвестиції, є норма процента. Якщо збе­реження в своїй основі являють собою функцію доходу (вплив норми процента на їхню величину не є визначальним), то інвести­ції безпосередньо залежать від процентної ставки. При цьому нор­ма процента є екзогенною величиною, яка регулюється державою (центральним банком). Якщо норма очікуваного прибутку від інвестованого капіталу становить 10 відсотків, то зрозуміло, що капіталовкладення здійснюватимуться лише в тому випадку, коли ставка процента буде нижчою ніж 10 відсотків. Однак слід врахо­вувати не лише це, а й очікувані темпи інфляції, а також можливі зміни норми процента в майбутньому.

Зауважимо, що інвестиційна активність в умовах ринкової економіки є високоеластичною щодо впливу і зовнішніх факто­рів—очікувань політичної дестабільності, паніки, переоцінки перспектив розвитку зовнішньополітичних відносин, можливих тех­нічних нововведень тощо. Однак за будь-яких умов нижньою ме­жею інвестицій є ставка процента. Використовувати заощадження у формі інвестицій у випадку, коли їхня гранична ефективність менша, ніж ставка процента, неефективно. У зв'язку з цим вели­чина ставки процента виступає як засіб безпосереднього впливу грошового фактора на динаміку інвестицій і далі—на розвиток всього комплексу макровиробничих процесів.