Інфляція і безробіття. Крива Філліпса

Якою мірою інфляція пов'язана з безробіттям? Чи існує безпосередній зв'язок між цими складовими економічного про­цесу, яка субординація між ними? Ці питання завжди являли без­посередній інтерес для різних шкіл. і напрямів економічної теорії.

Прийнято вважати, що найбільш вагомий внесок в теоретичне осмислення їх зробив англійський економіст А. Філліпс. У 1958 p. він опублікував статтю, в якій на основі емпіричних даних за до­сить тривалий період (з 1861 по 1957 pp.) виявив кореляційний зв'язок між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем без­робіття. Крива, що характеризує цей взаємозв'язок, в економічній теорії дістала назву “кривої Філліпса” (рис. 28). Вона вказує на обернено пропорційну залежність динаміки величин, що розгляда­ються: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст номі­нальної платні. Якщо враховувати, що у цій залежності величина заробітної плати подана у номінальному вираженні, то співвідно­шення “номінальна заробітна плата—рівень зайнятості” можна легко трансформувати у співвідношення “динаміка цін — темпи безробіття”.

К рива Філліпса АВ вказує на існування стабільної обернено пропорційної залежності між динамікою безробіття U та серед­ньорічними темпами приросту цін ΔР: високі темпи інфляції су­проводжуються низьким рівнем безробіття і навпаки. Якщо врахо­вувати, що рівень безробіття відображає рівень виробництва, то лінія АВ може бути подана і як відображення обернено пропор­ційної залежності між рівнем інфляції та рівнем виробництва.

Рис 28. Крива Філліпса

Крива Філліпса дає концептуальні орієнтири щодо вибору принципів еко­номічної політики держави. Сутність цього вибору, виходячи з викладено­го, стає досить зрозумілою: хочете до­сягти стабілізації цін, миріться з ви­соким рівнем безробіття і падінням виробництва; якщо віддається перева­га високому рівню зайнятості, то слід усвідомлювати необхідність посилення інфляційного навантаження на економіку. Інфляція розглядається як “пла-

416

.та” за високий рівень зайнятості, а безробіття (і спад виробницт­ва) — неодмінна плата за цінову стабілізацію. Або безробіття, або інфляція—такий діапазон вибору економічної політики, що грун­тується на об'єктивних реаліях функціонування ринкової еконо­міки.

Теоретично обгрунтована закономірність, виражена кривою Філліпса, має досить вагоме статистичне підтвердження. Особли­во рельєфно альтернативність взаємозв'язку інфляції та безробіт­тя спостерігалася в економічному розвитку країн Заходу в 50-і та 60-і роки. Можна стверджувати і відповідність її (у певних ме­жах) процесам, що відбуваються. в країнах, які входили до скла­ду колишнього СРСР. У 1992 p. в країнах Прибалтики жорстка політика грошової стабілізації та стримування інфляції супрово­джувалася досить значним спадом виробництва, який перевищу­вав 35 відсотків, і відповідним зростанням безробіття. На проти­вагу цьому в Україні більш швидкими темпами, ніж в Прибалтиці, зростали ціни, тоді як зайнятість і обсяг промислового виробниц­тва скоротилися значно менше — спад у промисловості становив 9 відсотків.

Розглядаючи зазначену відповідність теорії та реальної прак­тики, слід враховувати і те, що, як і будь-яка закономірність, кри­ва Філліпса відбиває лише найбільш глибинну основу, вихідний принцип взаємозв'язку інфляційного процесу і динаміки зайнято­сті. Тому цілком природними є і досить суттєві відхилення від зазначеної закономірності, що під впливом різних факторів мали місце в повоєнній історії різних країн. Йдеться про розвиток процесу стагфляції (stagflation) — одночасного зростання безро­біття та інфляції, зліт якої відзначався у більшості країн Заходу в 1973—1975 і 1978—1980 pp.

Чим зумовлюються стагфляційні процеси?

Порушення альтернативності співвідношення “інфляція — зай­нятість” може зумовлюватися багатьма факторами, йдеться про зовнішньоекономічні шоки, що викликають імпульсивне зростання витрат виробництва. У економічній історії Заходу такими імпуль­сами стало більш як чотирикратне підвищення у 1973—1975 pp. цін на імпортовану нафту, що призвело до одночасного зростання витрат виробництва, зростання інфляції та рівня безробіття. Ана­логічний ефект можливий при впровадженні нових технологій, ви­никненні непередбаченого дефіциту в пропозиції сільськогосподар­ської продукції, проведенні демпінгової політики, при наявності інфляційних очікувань тощо.

Слід мати на увазі й те, що порушення альтернативності ви­являється не тільки у виникненні ефекту стагфляції, а й у роз­витку дезінфляційного процесу—одночасному скороченні темпів безробіття та інфляції. Скажімо, на початку 70-х років адміні-

417

страція Президента США дотримувалася політики державного контролю над цінами і заробітною платою, наслідком чого стало штучне обмеження інфляції при одночасному зростанні зайнятості.

Однак і стагфляція, і дезінфляційний процес можуть розгля­датися не як загальна закономірність, а як відхилення від загаль­ного принципу розвитку, обгрунтованого кривою Філліпса. З по­гляду довготривалої тенденції альтернативність динаміки макроекономічних параметрів, що нею визначається, зберігається. Ха­рактерним у цьому відношенні є те, що наприкінці 80-х — на початку 90-х років у економіці західних країн спостерігалося відновлення базової закономірності—стримування інфляційного процесу супроводжувалося загостренням проблеми -зайнятості,

Нарешті, ще одна обставина, яку при осмисленні закономірнос­ті, яка визначається кривою Філліпса, слід враховувати. Мається на увазі обгрунтована в західній економічній літературі концепція “природного рівня безробіття”, її прихильниками є економісти монетаристської школи економічної думки. Концепція, яка, врахо­вуючи циклічність економічного розвитку, вказує на існування по­казника оптимальної зайнятості, також порушує пряму кореляцію між розвитком інфляції та безробіттям. Однак і в цьому випадку йдеться про більш глибоке розуміння способу реалізації законо­мірності, що розглядається, а не про її принципове заперечення.