Інфляція попиту, інфляційний цикл

Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних факторів, насамперед надлишковою емісією грошей, яка при­зводить до перевищення попитом існуючої пропозиції товарів та послуг. Вважають, що .в цьому випадку безпосереднім фактором інфляційного процесу є зростання грошової маси. Однак і при та­кому припущенні темпи збільшення в обігу грошової маси і темпи зростання цін розвиваються асинхронне. Лаг, що утворюється між динамікою грошової маси і динамікою цін, дістав у теорії грошей назву інфляційного розриву.

410

Інфляційний розрив, якому належить важлива роль у розвит­ку макроекономічних процесів, утворюється під впливом сукуп­ності факторів — механізму формування і використання касових залишків, наявності в економіці вільних виробничих ресурсів, умов інвестування, інфляційних очікувань та інших об'єктивних і суб'­єктивних чинників. В ході розвитку ціноутворювального процесу величина інфляційного розриву не залишається сталою. Під впли­вом внутрішніх саморегуляторів він може зменшуватися або збіль­шуватися. Інакше кажучи, інфляційний розрив може мати місце, як правило, на відносно обмеженому відрізку часу. У довгостроковому плані встановлюється рівноважний темп інфляції. Йдеть­ся про ситуацію, коли темпи зростання грошової маси і динаміки цін урівноважуються.

Отже, слід ураховувати наявність певної циклічної закономір­ності в розвитку інфляційного процесу. В цьому випадку йдеться про визначення закономірності цінових коливань, яка розвива­ється не під впливом виробничого циклу, а такої, що зумовлена суто монетарними чинниками. Хоча знову ж таки розмежування монетарних і немонетарних факторів, що визначають циклічність розвитку інфляційного процесу; є умовним і доцільне з точки зору теоретичного аналізу. У реальній же практиці дія цих факторів тісно переплітається.

У розвитку інфляційного (монетарного за своїм змістом) цик­лу розрізняють три етапи.

На першому етапі темпи знецінення грошей відстають від тем­пів збільшення в обігу грошової маси. Виникає ефект “запізнен­ня”, що пояснюється, з одного боку, стимулюючою дією емісійного процесу на розвиток виробництва і випереджаючим зростан­ням у зв'язку з цим пропозиції товарів та послуг, з іншого—ско­роченням (на початковій стадії) швидкості обороту грошей. Як буде показано у наступному аналізі, в умовах наявності безробіт­тя і незавантажених виробничих потужностей відставання темпів знецінення грошей від темпів зростання грошової маси може збе­рігатися тривалий час.

На другому етапі темпи інфляції випереджають темпи зростан­ня в обігу грошової маси. В умовах посилення інфляційного зрос­тання цін додатковим стимулятором цього процесу стає приско­рення обороту грошей. Він випереджає темп збільшення кількості грошей в обігу. Кожен хоче якнайшвидше позбутися грошей, до­віру до яких втрачено. Виникає різновид так званих “гарячих” грошей — грошей, що втрачають функцію нагромадження і не за­тримуються надовго у своїх власників.

Якщо повернутися до прикладу гіперінфляції у Німеччині, то показовими у цьому відношенні є такі дані. Прискорення швидко­сті обороту німецької марки по відношенню до 1913 p. становило

411

(1913 p.—1) у грудні 1920 p.—1,06; у червні 1922 p.—2,33; у грудні 1922 p.— 6,85; у жовтні 1923 p.— 17,65.

На третьому етапі виникає ефект “рваної інфляції”: темп зне­цінення грошей то випереджає темп зростання грошової маси, то відстає від нього. Така динаміка цінового процесу пов'язана з впливом кількох факторів. З одного боку, зберігають свій вплив інфляційні чинники, що діють на попередньому етапі. З іншого—­при високих темпах зростання цін настає платіжна криза — “грошовий голод”, який погашається імпульсивною емісією. При висо­ких темпах інфляції держава намагається утримати грошову емі­сію. Однак поглиблення платіжної кризи ставить її перед необхід­ністю вдаватися до нових, ще більш високих вимушених емісій. Як наслідок — плавність емісійного процесу, що є однією з визна­чальних умов стабільності грошового обігу, порушується. Наста­ють так звані емісійні шоки (money supply shocks), або грошово-кредитні імпульси. Емісійні поштовхи і породжувана ними “рвана інфляція” є найбільш деструктивними в економіці. За таких умов держава, як правило, втрачає головні важелі управління емісій­ним процесом. Інфляція стає неконтрольованою. Це в кінцевому підсумку і призводить до виникнення інфляційної спіралі, пере­ростання повзучої інфляції в галопуючу, а останньої — в гіпер- і суперінфляцію.

П ри аналізі механізму формування інфляційного розриву по­трібно враховувати і деякі інші обставини. В умовах існування неповної зайнятості та незавантаженості виробничих потужностей зростання ефективного попиту, викликане збільшенням обігу гро­шової маси, не дає інфляційного ефекту. Навпаки, додаткові гро­шові ресурси сприяють більш повному використанню наявних факторів виробництва і його зростанню. Лише при певній зайнятості та максимальному завантаженні виробничого апарату додатковий попит стає чисто інфляційним. Ситуація, за якої подальше зрос­тання платоспроможного попиту не сприяє зростанню

Рис. 27. Пропорційність зростання цін відповідно до збільшення грошової маси

виробництва і ефек­тивному використанню його ресурсів, а навпаки, призводить до безпосереднього зростання цін, дістала в економічній теорії назву справжньої (дійсної) інфля­ції (true inflation).

З огляду на це можна стверджувати, що пропорційне відповідно до пропозиції грошей зростання цін може бути лише в умовах максимального (повного) вико­ристання факторів виробництва. При неповній завантаженості їх утворюється сфера інфляційного розриву, яка відо-

412

бражає асиметрію в реалізації основного рівняння грошового обігу МV=РУ. Цю асиметричність ілюструє графік, наведений на рис. 27, де пропорційність зростання цін відповідно до збіль­шення грошової маси порушується розглянутою вище зоною ін­фляційного розриву. Точка В — критична точка інфляції, яка є межею, за якою розпочинається справжня (дійсна) - інфляція.

Описана ситуація не є чисто теоретичною конструкцією. Вона має реальне втілення в умовах циклічного спаду виробництва, ко­ли існує незавантаженість його факторів.