Форми інфляції

Відповідно до темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції. Це “повзуча” (creeping) інфляція, коли її темп не перевищує 10 відсотків річного зростання цін; галопую­ча (runaway) —темп зростання цін сягає 10—100 відсотків на рік;

гіперінфляція—річні темпи приросту цін перевищують 100 від­сотків. У межах гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття — суперінфляція (або супергіперінфляція), за якої темпи зростан­ня цін становлять 50 і більше відсотків на місяць.

Коли йдеться про гіперінфляцію, то, як правило, наводять при­клад Німеччини, де у 1922 p. ціни зросли на 5470 відсотків, а в

408

1923 p. в 1 300 000 000 000 разів. У грудні 1923 p. фунт масла на німецькому ринку коштував 1,5 млн, а батон—200 тис. марок. Відомі й інші подібні приклади. В серпні 1946 p. 829 октильонів (одиниця з 22 нулями) угорських форинтів прирівнювалися до 1 довоєнного форинта, 1 дол. США коштував 3*10²² форинтів.

У два останні десятиріччя інфляційні процеси, індустріальних країн розвивалися в межах “повзучої” інфляції- (табл. 6). Серед

Таблиця 6. Динаміка цін товарів споживчого ринку, у відсотках

Група країн	1975-84	1985	1986	1987	1988	1989	1990	1991	1992	1993
Індустріальні країни	8,6	4,4	2,6	3,2	3,5	4,6	5,2	4,5	3,2	3
Країни, що розвива­ються	24,2	35,1	28,2	35,1	53,7	61,9	65,4	35,7	38,7	33,6
Країни з перехідною економікою,	3,9	5,1	6,6	7,5	10,3	27,6	32,4	100,5	776,2	416,2
в тому числі колишнього СРСР	0,8	0,7	2,1	1,5	0,3	2,3	5,4	94,7	1201,8	599,3

країн, що розвиваються, у 1992 p. найвищі темпи інфляції зафік­совано в Заїрі—3860 і у Бразилії— 1037,5 відсотка. Серед країн з перехідною економікою рекордсменами є ті, що входили до скла­ду колишньої. Югославії—15021, і Україна—1350 відсотків. За статистикою Міжнародного Валютного Фонду в 1992 p. Україна входила в першу п’ятірку країн світу з найвищими темпами ін­фляції.

Світовий досвід свідчить про існуючу можливість ефективного лікування гіперінфляції, відносно швидкого її подолання. Кла­сичним прикладом може бути подолання гіперінфляції в Аргенти­ні, де в 1989 p. зростання цін становило 3080,5 відсотка, у 1990 p.— 2314,7, у 1991 p.— 171,2, у 1992 p.—25 відсотків. У Перу динаміка цін характеризується такими показниками: 1989 p.— 3398,6 від­сотка, 1990 p.—7481,6, 1991 p.—409,2, 1992 p.—73,1 відсотка.

Як правило, гіперінфляцію лікують, проводячи грошові рефор­ми, які органічно поєднуються з системою консервативних заходів. Однак для того щоб застосування цих лікувальних заходів було дієвим, щоб осмислено і ефективно управляти цим процесом, по­трібний точний діагноз причин і факторів, які впливають на його розвиток. У зв'язку з цим слід ураховувати, що інфляція є багатофакторним явищем.

Не викликає сумніву те, що інфляція пов'язана з емісійним Процесом. Однак це незаперечне положення має розглядатися у двох альтернативних за своїм змістом аспектах:

409

а) зростання грошової маси і порушення на цій основі закону грошового обігу (M_s=M_d) є безпосередньою причиною інфляції;

б) зростання грошової маси є умовою, поза якою інфляційне знецінення товарів не може тривати навіть тоді, коли воно зумов­лене дією інших (не емісійних) факторів.

На перший погляд, різниця у цих підходах не є достатньо суттєвою. Проте це не так. Для визначення механізму протидії ін­фляції мало знати умови, за яких інфляційні процеси можуть від­бутися. Головне — чітко розуміти причини, що породжують їх. Для цього потрібна факторна діагностика інфляції, лише на осно­ві якої можлива її ефективна терапія.

Теорія грошей виділяє досить протяжний ряд факторних форм інфляційного процесу. Це: інфляція, викликана надлишком в обігу грошової маси (inflation of currency), кредитна інфляція (credit inflation), інфляція попиту (demand inflation), інфляція, виклика­на зростанням виробничих витрат (cost inflation), імпортована ін­фляція (imported inflation), структурна інфляція (structural infla­tion), інфляція, зумовлена податками (tax-push inflation), інфля­ція, пов'язана з збільшенням оплати праці (wage inflation), та ін­ші різновиди.

Розмежування факторних форм інфляції має важливе теоретич­не і практичне значення. Справа в тому, що кожна з названих форм потребує застосування не лише неоднозначних, а інколи й протилежних за своїм змістом лікувальних заходів. Власне, склад­ності у подоланні інфляційного процесу багато в чому визнача­ються специфікою його розвитку.

Теорією грошей допускається і більш вузька класифікація факторних форм інфляції. Йдеться про виділення групи інфляцій­них форм, розвиток яких зумовлений монетарними факторами, та інфляційні форми, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку — це, як правило, інфляція попиту, а у другому — інфляція витрат. При такому підході обидва різновиди виступають .як синтезуючі факторні форми інфляції. Слід ураховувати і те, що в умовах повномасштабного інфляційного процесу ці форми тісно переплітаються.