Розділ 6 гроші в процесі економічного відтворення

Тема 26. Вплив грошей на розвиток макроекономічних процесів

Як грошовий фактор впливає на розвиток макроекономічних процесів?

Зрозуміло, що поставлена проблема є багатоаспектною за сво­їм змістом. Економіка як цілісна система має розгалужену струк­туру і різні функціональні механізми, обов'язковою ланкою реалізації кожного з яких є грошовий компонент. Виходячи з цього, вплив грошей на розвиток макроекономічних процесів можна роз­глядати під різними кутами зору і у різних площинах, серед яких синтезуючою є проблема грошей і розвитку-економічного циклу.

В економічній літературі сформувалося два підходи до визна­чення впливу грошового фактора на розвиток економічного цик­лу. Йдеться про монетаристський і кейнсіанський підходи до проб­леми, що розглядається.

Диференціація поглядів цих двох провідних напрямів економічної думки пов'язана з неоднозначним підходом до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. Вихідною посилкою кейнсіанців є положення про те, що порушення відтворювального циклу є результатом внутрішньої недосконалості ринкових меха­нізмів саморегулювання. Звідси висновок, що грошові кризи не є самостійними, що вони лише наслідок диспропорцій, які виника­ють безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в її інвестиційній структурі. Звичайно, що в цьому випадку не заперечується і зво­ротний вплив монетарного фактора на розвиток 'циклічних проце­сів. Та лідируюча роль у співвідношенні процесів, що розгляда­ються, належить внутрішньовиробничій сфері.

На противагу цьому монетаризм грунтується на так званій монетарній теорії циклу. Ця теорія виходить з передумови, що ринковий механізм саморегулювання здатний сам забезпечувати структурну рівновагу, і що основним дестабілізуючим фактором, який зумовлює циклічність розвитку, є грошова система. Отже, кризи і депресії ринкової економіки, на думку представників цьо­го напряму, являють собою суто грошове явище. Вони пов'язані передусім з функціональними порушеннями, що виникають у сфері

383

кредитно-грошових відносин. Враховуючи принципову значимість для теорії грошей цього положення, розглянемо його більш докладно.

1. Монетарна теорія циклу

Зміст монетарної теорії циклу полягає в тому, що грошам приписується роль основного фактора, який визначає розвиток не тільки господарської кон'юнктури, а й економічного циклу в цілому. Такий висновок заснований на ґрунтовних теоретичних уза­гальненнях, здійснених економістами монетарної школи економіч­ної теорії, статистичних даних, що характеризують взаємозв'язок між змінами темпів зростання грошової маси і розвитком ділового циклу в економіці США за майже сторічний відрізок часу. Цими дослідженнями виявлено загальну закономірність, за якою зміни пропозиції грошей випереджають динаміку основних макроекономічних показників. Тривалий час (1867—1960 pp.) поворотні точ­ки в динаміці, грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу.

За період, що розглядався, досліджено загальну тенденцію зро­стання маси грошей, в обігу. Це нормальне явище, що відобра­жає зростання масштабів виробництва і товарного обігу. Однак розвиток цієї тенденції не був прямолінійним. У структурі зазна­ченого процесу виявлено періоди абсолютного скорочення темпів зростання грошової маси та звуження її пропозиції порівняно з по­питом, Це 1873—1879 pp., коли маса грошей в обігу зменшилася на 4,9 відсотка, 1892—1894 -pp.— на 5,8, 1907—1908 pp.—на 3,7, 1920—1921—на 5,1, 1929—1933 pp.—на 35,2, 1937—1938 pp.— на 2,4, 1948—1949 pp.—на 1,4 відсотка. Принципово значення у цій статистиці має те, що зазначені періоди збігаються з кризо­вими спадами в економіці США.

Особливо виразним є різке скорочення — на 35,2 відсотка — пропозиції грошей у 1929—1933 pp., тобто в роки “великої депре­сії”. Саме за цими статистичними показниками було зроблено висновок, що ця найбільш глибока в економічній історії Заходу криза була результатом фатальних помилок ФРС США, яка, до­тримуючись у цей період політики дорогих грошей, штучно спрово­кувала грошовий голод і гостру платіжну кризу. І різке скорочен­ня нагромаджень, і катастрофічне падіння виробництва, і масове безробіття стали результатом дії саме цих чинників — грошового голоду та платіжної кризи. За результатами цих досліджень було зроблено висновок про лідируючу функцію грошового фактора в розвитку ділового циклу, зокрема про те, що траєкторія його не тільки перебуває у кореляційному зв'язку з кривою кількості гро­шей, які знаходяться в обігу, а й визначається останньою. Наяв-

384

ність такої кореляції прихильники монетарної теорії циклу інтер­претують як свідчення причинного зв'язку, що передається від грошей до економічної кон'юнктури. Згідно з цим підходом цикліч­ні коливання виробництва, зайнятості та отриманого доходу роз­глядаються як специфічна реакція економічної системи на зміна в пропозиції грошової маси. За висловом М. Фрідмена, гроші є причиною цих коливань.

Методологічна побудова монетарної теорії циклу є досить прос­тою. Вона, по-перше, не торкається процесів, що відбуваються без­посередньо у сфері виробництва. Монетаристи подають її як “чор­ний ящик”, зміст якого нарочито ігнорується. Економічну тео­рію, за їхнім переконанням, має цікавити лише “вхід” і “вихід” з цього “ящика”, тобто виключно сфера обігу. Такий підхід в кін­цевому підсумку і визначає мотиви абсолютизації впливу грошо­вого фактора на розвиток економічного процесу, що в цьому ви­падку допускається.

По-друге, монетарна теорія циклу грунтується на передпосилці прямого впливу динаміки грошової маси на індекс Цін і відпо­відно номінального вираження ВНП. У зв'язку з цим вся конструкція монетарної побудови циклу спирається на дві базові позиції. Одна з них аргументує стабільність швидкості обороту грошей. Завдяки цьому нівелюється можливість автоматичного вста­новлення рівноваги грошового, ринку при виникненні під впливом зовнішніх факторів відхилення M_s від M_d.

Інша базова позиція пов'язана з аргументацією стабільної функ­ції попиту на гроші. Зміст цієї концепції заснований на гіпотезі “постійного доходу”, згідно з якою співвідношення касових залиш­ків і величини номінального доходу зі зростанням останнього не зменшується, як це має місце в кейнсіанських теоріях, а залиша­ється незмінним. Мається на увазі, що при збільшенні кожної до­даткової величини отриманого доходу зростає і обсяг особистого споживання. В результаті існуюче співвідношення між основни­ми компонентами грошового залишку—його трансакційною та спекулятивною частками при додатковій емісії грошей лишається незмінним. Зрозуміло, що при такій ситуації вплив грошового ком­понента, (трансакційного попиту) на динаміку цін не залежатиме від обсягів і структури касових залишків. Він лишатиметься ста­більним, пропорційним величині Ліз.

У цьому ж контексті важливе значення має визначення впливу норми процента на співвідношення попиту на гроші й .величини номінального доходу. На основі емпіричних досліджень статистич­них даних монетаристи дійшли висновку, що цей вплив є мінімаль­ним. Спочатку М. Фрідмен виходив з того, що еластичність нор­ми процента за цим показником дорівнює 0, а згодом він дещо уточнив цю тезу, зазначивши, що показник еластичності не пере-

385

вищує 0,15 одиниці. Це стало аргументом для обгрунтування прин­ципової позиції, що попит на гроші виступає як суто екзогенний чинник економіки. Його слід розглядати не як фактор функціону­вання процесу виробництва, а як один з елемент”” попиту на ре­зультати виробництва, частку попиту на багатство.

По-третє, значне місце в монетарній теорії циклу належить питанням, що визначають причини і фактори змін у пропозиції грошової маси. Представники монетаризму аргументують точку зору, за якою зазначені зміни відбуваються під впливом зовніш­ніх факторів — емісійної політики центральних банків. Для аналі­зу цієї проблеми вироблено спеціальну методологію, згідно з якою обсяг грошової маси в обігу аналізується у трьох вимірах:

1. Через показник грошей підвищеної сили (high powered mo­ney). що, як відомо, включає в себе готівку, яка знаходиться у приватному секторі та банках. Вважається, що маса грошей під­вищеної сили може контролюватися державою (центральним бан­ком).

2. За коефіцієнтом “депозити — резерви” (deposit — reserv ra­tio), що відбиває співвідношення загальної суми банківських депо­зитів і касових резервів банківської .системи.

3. З використанням коефіцієнта “депозити—готівка” (depo­sit — currenc ratio), що характеризує співвідношення маси грошей і готівки.

Зазначена диференціація дає можливість більш точно з'ясува­ти причини та джерела емісійного процесу. Так, одним з факторів різкого скорочення Ms в роки “великої депресії” в США було значне скорочення (в 2,5 рази—з 11 у 1929 p. до 4,4 у 1933 p.) коефіцієнта “депозити — готівка”. Це скорочення було зумовлене кризою довіри і масовим зняттям депозитів з банківської системи.

Розглянута структура теоретичної побудови монетарної моде­лі економічного циклу визначає зміст і основні напрями монетаристських рекомендацій антициклічної політики, її особливість пов'язана з тим, що вона фокусується передусім на здійсненні захо­дів з регулювання сфери функціонування грошей і кредиту, зо­крема інфляційного процесу. В найзагальнішому плані ця політи­ка грунтується на трьох основоположних принципах. Перший з них можна сформулювати так: збалансований розвиток економіки вимагає неухильного забезпечення сталого і стабільного збільшен­ня грошової маси. Звідси “золоте правило” монетаризму: темп зростання грошової маси має бути приблизно постійним (3—5 від­сотків на рік); він не повинен залежати від коливань економічної кон'юнктури.

Другим кардинальним принципом монетаризму є визначення часового лагу в одержанні ефекту від грошової політики. .Йдеться про принцип “запізнювання” наслідків грошово-кредитного регу-

386

лювання, якому в теоретичних дослідженнях монетаризму надає­ться таке ж важливе значення, як і принципу стабільного зростан­ня грошових агрегатів. На основі чисто емпіричного зіставлення статистичних рядів, які характеризують рух економічного циклу і зростання грошової маси, монетаристи спочатку дійшли виснов­ку, що величина часового лагу в здійсненні кореляційного зв'язку між рухом економічного циклу і динамікою грошової маси, тобто в одержанні ефекту від впливу грошової емісії на інфляційний процес, дорівнює 12—16 міс. Згодом цей час було скоригованр у бік його збільшення.

Наступна позиція монетаризму пов'язана з визначенням основ­ного суб'єкта інфляційних процесів. Ним цілком однозначно ви­знається держава, яка є головним винуватцем “надмірного” роз­ширення грошової маси. Стверджується, що інфляція відбиває посилення ролі держави. Вона безпосередньо пов'язана з податко­вою політикою і зростанням державного боргу. При цьому під­креслюється, що інфляційні процеси .породжуються не тільки пов'язаною з покриттям державних витрат додатковою грошовою емісією, а й високим рівнем податків, а також позиками, що зву­жують можливості виробничих інвестицій. Відповідно третій прин­цип монетаристської політики зводиться до рекомендацій щодо кардинального скорочення державних витрат та перебудови еко­номічної функції держави.