3. Довгі хвилі в економіці

Довгочасні циклічні коливання в економіці вчені-еконцмісти виявили понад сто років тому—ще в другій половині минулого століття. Однією з перших спроб наукового осмислення їх став опублікований у 1878 p. відомим англійським економістом У. С. Джевонсом статистичний аналіз, в якому аргументувалася наявність поряд з середньо- і короткостроковими циклами довго­часних коливань ділової активності. Про існування довгочасних циклів писали у своїх працях й інші економісти, зокрема наш спів­вітчизник М. І. Туган-Барановський, які займалися теоретичними проблемами економічної динаміки.

Разом з тим створення наукової теорії довгих хвиль в економі­ці справедливо пов'язується з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років ряд важливих аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки.

У наступні роки теорія довгих хв'иль дістала розвиток у працях гаких відомих вчених, як й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон. Це, проте, анітрохи не зменшує науковий вклад М. Д. Кондратьєва. Визнанням цього є назва довгих хвиль в еко­номіці “циклами Кондратьєва”, яка стала загальноприйнятою.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу ви­робництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли по­ступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційне, коли відбуваються докорінні якіснізміни в мате­ріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або за­гальні технічні революції.

Ці два процеси взаємозв'язані, доповнюють і зміцнюють один одного: еволюційний шлях дає можливість повною мірою вико­ристовувати потенціал існуючих технологій, підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно. У кінцевому підсумку загальнотехнічні революції стають серцевиною революції у продуктивних силах, знаменують піднесення їх на якісно новий ступінь розвитку. Одночасно відбу­ваються якісні зміни в розвитку людини як. головної продуктивної сили, зростанні ефективності продуктивності її праці.

Це дає підставу говорити про закономірності циклічного онов­лення технологічних структур продуктивних сил суспільства, що періодично повторюється в міру кількісного нагромадження відпо відних удосконалень через певні проміжки часу. При цьому важ­ливо враховувати і те, що циклічний розвиток продуктивних сил в кінцевому підсумку здійснюється під впливом економічних фак­торів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як писав з цього приводу М. Д. Кондратьєв, є функцією запитів еко­номічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. Сам розвиток техніки, за його словами, включається в закономірний процес економічної динаміки. В зв'язку з цим аналіз довгих цик­лів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче повинен включати в себе і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам.

Статистика дає змогу визначити, що, починаючи з промислової революції кінця XVIII — першої третини XIX ст., якісні стрибки в зміні базисних поколінь машин і технологій здійснювалися в ме­жах часових лагів 40—50—60 років. У цьому випадку тривалість часових меж визначається періодичністю змін, здійснюваних під впливом зміни поколінь машин провідних галузей економіки.

У цих самих межах й під впливом цих самих матеріально-тех­нічних та економічних факторів відбуваються і довгочасні еконо­мічні цикли. Вважається, що з часу промислової революції до се­редини Поточного століття завершилися три довгих цикли і що

379

з початком сучасної науково-технічної революції пов'язаний чет­вертий цикл, який триває до цього часу.

У структурі циклів, що розглядаються, виділяють дві ланки розвитку — низхідну і .висхідну хвилі. Йдеться про двофазне чле­нування довгих циклів. Це насамперед низхідний період великого циклу, що триває приблизно 20—25, а іноді й більше років—пе­ріод зміни .усталених базисних технологій і технологічних струк­тур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особ­ливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів, один з яких утворює вихідний пункт для найбільш значних вкла­день у нагромаджені попереднім розвитком технічні, вдосконален­ня ї одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебу­дові економічної структури суспільства, що є адекватною техноло­гічному оновленню виробництва.

Така криза відбиває невідповідність існуючої системи еконо­мічних зв'язків новій технології. Прикладом може бути криза 1974—1975 pp., яка заклала фундамент для становлення нового прстіндустріального розвитку капіталістичного суспільства. Анало­гічні структурні кризи мали місце і в попередні етапи розвитку суспільства. ,

Друга частина великого циклу — висхідна хвиля, що триває приблизно 25—30 років. Фаза тривалого піднесення також не ви­ключає циклічних криз, пов'язаних з оновленням виробничих фон­дів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Період “великого .піднесення” пов'язаний з масовим поширен­ням нових технологій і відповідно до цього зародженням та роз­витком нових провідних галузей економіки. Це відкриває додат­кові можливості для одержання прибутку, сприяє розширенню ін­вестиційного процесу. Виробництво потребує залучення додаткової робочої сили, зростає заробітна плата. Водночас в міру просуван­ня економіки до верхньої точки великого циклу в господарстві по­чинають нагромаджуватися протидіючі тенденції-зростання витрат, пов'язаних з іноваційним процесом, посилюється тенденція норми прибутку до зниження. Зростає напруження на ринку позичкового капіталу, підвищуються процентні ставки. Нагромаджуються й інші суперечності, які вже не можна розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Вони проривають­ся назовні у формі глибокої кризи, яка знаменує початок нової фази великого циклу.

Значення теорії довгих хвиль не обмежується тим, що вона створює наукові засади довгострокового прогнозування економіч­ного прогресу. Вона дає можливість виявити фундаментальні за­кономірності формаційного розвитку того чи іншого способу вироб­ництва, його фазові переходи. Існує кореляційний зв'язок між змі-

380

ною базисних технологій та еволюцією господарського механізму, так само, як і пофазною періодизацією формаційної структури су­спільства. Зміст цього зв'язку подано у табл. 4.

Технологічні цикли (довгі хвилі)	Структурні кризи госпо- дарського механізму	Специфіка господарського механізму	Фази у розвитку капіталізму
20 — 70-ті рр. XIX ст.	1837 — 1838 рр.	Вільний конкурентно-ринковий механізм.	Аграрно-індустріальний капіталізм.
70-ті рр. XIX ст.	1872 — 1874 рр.	Монополістично регульований конкурентно-ринковий механізм.	Індустріальний капіталізм.
20-ті рр. XX ст. 20 —70-ті рр. XX ст.	1929 — 1933 рр.	Державно регульований соціально-ринковий конкурентний механізм.	Індустріальний соціально-орієнтований капіталізм.
Середина 70-х рр. XX ст.	1974 — 1975 рр.	Інтернаціонально регульований інформаційний соціально-ринковий конкурентний механізм.	Транснаціональний, перехідний соціально-орієнтований індустріально-інформаційний капіталізм

Першому технологічному циклу відповідав заснований на кон­курентно-ринковому механізмі господарювання аграрно-індустрі­альний капіталізм; другому — індустріальний капіталізм з монопо­лістичне регульованим конкурентно-ринковим механізмом; третьо­му — індустріальний соціально орієнтований капіталізм з державно регульованим соціально-ринковим конкурентним механізмом. Новий етап сучасної НТР, початок якому було покладено струк­турною кризою 1974—1975 pp., започаткував етап розвитку, по­в'язаний з поступовою трансформацією індустріального способу виробництва в постіндустріальний. Відповідно до цього змінюють­ся специфіка господарського механізму і соціально-економічна структура капіталістичної формації в цілому, яка несе на собі ни­ні риси перехідного суспільства, що поступово долає, як це відо­мо з попереднього аналізу, класичні класово-формаційні ознаки.

Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись, в най­більш передових у технологічному відношенні та найбільш сприй­нятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші гос­подарські структури. З утворенням цілісної системи світового гос­подарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.

Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння

381

специфічних особливостей економічного розвитку останнього де­сятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичнрї системи господарювання в ринкову. Глибокі еконо­мічні потрясіння пов'язані з необхідністю докорінного технологіч­ного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.

йдеться, отже, про дію циклічних факторів, тобто тих самих факторів, які в середині 70-х— на початку 80-х років XX ст. при­звели до структурних криз перебудови господарського механізму економічно розвинених країн Заходу. Відставання країн, що вхо­дили до складу колишнього СРСР, в галузі технології позначи­лося лише в тому, що часові межі цих процесів було відсунуто приблизно на -півтора десятиріччя. Це, в свою чергу, виявляє і об'єктивну зумовленість спільності (природно, з урахуванням спе­цифічних характеристик) окремих перетворень механізму госпо­дарювання ( демонтаж державно-монополістичних структур, прі­оритетний розвиток малих та середніх виробничих ланок, інформа­тизація виробництва), що спостерігається сьогодні як у країнах Заходу, так і постсоціал {етичних державах.