2. Форми розподілу доходів за трудові результати і економічну діяльність Заробітна плата, її сутність і форми

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата. Вона являє собою ціну, що виплачується за використання праці.

Перехід до ринкової економіки означає появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Чи можна вважати, що розподіл за працею (і відповідний економічний закон) зникає і замінюється розподілом за вартістю робочої сили?

______________________

* Самузльсон П. Экономика,—С. 124.

335

Теоретиків адміністративно-командної економіки найбільше турбує чисто ідеологічний зміст цієї проблеми, оскільки руйнує­ться теоретична догма, що працівник державного підприємства є асоційованим власником державної (загальнонародної) власності на засоби виробництва, і його робоча сила не може бути товаром.

Між тим, поняття “заробітна плата — форма розподілу за пра­цею” і “заробітна плата — ціна товару робоча сила” цілком суміс­ні. Це можна довести так. Вихідною інстанцією при з'ясуванні сут­ності заробітної плати мають бути потреби працівника. З ураху­ванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого “споживчого кошика”, тобто до пев­ного набору життєвих засобів. Далі здійснюється оцінка життє­вих засобів споживчого кошика у грошових одиницях з урахуван­ням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівни­ка, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це і створює вартість або ціну робочої сили. Поділив­ши її на кількість робочих днів (при почасовій оплаті) або на кількість виробів (при певному робочому дні), визначають ціну праці.

Тривалий час у підручниках з політекономії не пояснювалось, чому, припустимо, денна тарифна ставка будь-якого працівника була встановлена у розмірі певної кількості грошових одиниць. По суті вартість робочої сили при встановленні заробітної плати ігнорувалась.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який має виконати працівник. Потім враховують фак­тичні витрати і результати праці, згідно з якими встановлюють оплату праці у певних грошових одиницях (фактичне одержання грошової винагороди).

І, нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематері­альних послуг) працівник перетворює оплату в грошових одини­цях на міру споживання. Остання становить основну частку фонду життєвих засобів. Вона існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, у заробітній платі, її сутності присутні й вартість товару робоча сила, й оплата за працею (за витратами і результатами праці). Одне іншому не заважає. Західні економісти вже давно визнають сумісність змісту заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення однакової заробітної плати за однакові витрати праці.

Важливо відрізняти номінальну заробітну плату від реальної. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку працівник от­римує за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражає­ться в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати за свою

336

заробітну плату. Рух реальної заробітної платі! можна визначити за такою формулою:

І _р.з.п.= І _н.з.п. / І_ц..

де І_р.з.п. І_н.з.п. І_ц.—індекси відповідно реальної, номінальної заробітної плати та цін на товари і послуги.

Слід мати на увазі, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному напрямі. Наприклад, номі­нальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата — знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швид­ше, ніж номінальна заробітна плата.

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна. Вона містить різні за функціональним значенням складові частини. Співвідно­шення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну, додаткову частини і види винагороди, що вхо­дять до кожної з них.

В Україні склалась така структура заробітної плати.

Основна частина заробітної плати враховує суспільне нормаль ну міру праці, яка складається під впливом об'єктивних умов ви­робництва і праці, стійкі відмінності у кваліфікації працівників, складність і відповідальність їхньої роботи, умови та інтенсивність праці.

Додаткова частина заробітної плати залежить від таких факторів виробничої діяльності працівників, які не можуть бути пов­ною мірою враховані заздалегідь, відображають специфічні умови праці на цьому підприємстві або особливості складу працівників.

По-перше, додаткова частина заробітної плати враховує інди­відуальні результати праці тих працівників, які завдяки особистим здібностям досягли особливих успіхів. Формами винагороди такої праці є: оплата робітників-відрядників за перевиконання норм виробітку: доплати за суміщення професій (посад); розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт. Крім того, встановлюються надбавки робітникам — за професійну майстерність, інженерно-технічним працівникам—за високі досягнення у праці.

По-друге, додаткова частина заробітної плати враховує колек­тивні результати праці. Вона реалізується переважно у вигляді премій та інших видів винагороди з фонду матеріального заохо­чення. Премія - це не звичайна добавка до заробітної плати, а особлива форма винагороди за творчі успіхи в роботі, за виконан­ня завдань особливого значення.

І, нарешті, є види додаткової заробітної плати, не пов'язані з створенням додаткового продукту: надбавки за особисті умови праці (наприклад, надбавки за шкідливі умови праці).

337

Заробітна плата має дві форми — відрядну і почасову. Кожна з них має відповідні системи.

Відрядну форму заробітної плати в основному застосовують у тих випадках, коли рівень механізації виробництва такий, що ре­зультат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності пра­ці працівників. Комплексна механізація і автоматизація виробни­цтва зумовлює широке використання почасової форми заробітної плати. При цьому частка простої почасової оплати знижується, а почасово-преміальної зростає.

В умовах переходу до ринкової економіки складається нова система оплати праці, їй властиві такі риси:

підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку еконо­міки. Оплата праці використовується як найважливіший засіб стимулювання зростання продуктивності праці, прискорення на­уково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищен­ня ефективності виробництва і зміцнення дисципліни;

забезпечення прямої жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колек­тивів;

оптимальне поєднання Інтересів трудових колективів з загаль­нонародними;

усунення будь-якої зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змогу більш послідовно здійснювати принцип соціальної справедливості;

посилення заінтересованості працівників у виконанні робіт мен­шим числом працюючих;

створення переваг в оплаті тим, від кого залежить прискорен­ня темпів науково-технічного прогресу;

чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верствами працівників зв'язку оплати праці з результатами виробництва.