Структура фонду життєвих засобів

Як уже зазначалося, фонд життєвих засобів складається з матеріальних благ (предметів споживання) і послуг. Остан­ні бувають матеріальні та нематеріальні, платні й безплатні.

Структуру фонду життєвих засобів наведено на рис. 20. Спо­чатку можна виділити товари і послуги разового користування і тривалого користування.

До товарів і послуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту і зв'язку, культурно-освітніх уста­нов, освіти і охорони здоров'я, побутові послуги.

Товарами і послугами тривалого користування є житло, товари господарсько-побутового призначення, одяг, взуття тощо.

За формами розподілу розрізняють такі, коли розподіл зале­жить від трудової та економічної діяльності суб'єктів виробни­цтва: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті дохо­ди працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсоб­ного господарства, доходи від кооперативної діяльності, доходи підприємців. Існують також доходи, які не пов'язані безпосередньо з оцінкою результатів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити населенню через державний бюджет, а також спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фон­дів соціального розвитку).

І, нарешті, є доходи від власності (дивіденди від акцій, про­центи від паю на майно, проценти від вкладів у ощадних банках тощо).

У кінцевому підсумку переважна частина доходів перетворює­ться (в основному через ринок) на предмети споживання і різно­манітні послуги, які йдуть на особисте споживання населення.

Фонд життєвих засобів як основ мотиваційного механізму економічної діяльності

Для будь-якого суспільства першорядне значення має мотивація економічної ді­яльності. Мотив означає спонукальну причину з приводу будь-якої дії. У цьому випадку мова йде про те, що спонукав суб'єктів до економічної діяльності, головним змістом якої є ви­робництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційний механізм економічної діяльності — поняття до­сить складне. Воно містить мету мотивації, суб'єкти виробничих відносин і об'єкти господарювання, економічні інтереси і стимули до діяльності, основні принципи функціонування механізму.

Найглибшим первинним мотивом діяльності людей є, безумов­но, потреба у засобах існування,—продуктах харчування, одязі,

332

Рис. 19. Структура життєвих засобів

житлі тощо. Давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює потребу.

Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію не тільки з природою, а й між со­бою. Отже, виникають суспільні, виробничі відносини, важливою рушійною силою яких є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мета мотивації — це забезпечення відтворення суб'єкта вироб­ничих відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви до кон­кретної економічної діяльності зникають.

Головним об'єктом господарювання, а також основним джере­лом відтворення суб'єктів виробничих відносин є національний доход.

У механізмі мотивації поєднуються економічні інтереси держа­ви, підприємств і працівників. Реалізуються і поєднуються ці інте­реси на основі матеріальних стимулів до праці.

Реалізувати економічний інтерес підприємства — це означає виробити чистий продукт, створити прибуток, достатній для стиму­лювання колективу і розширення виробництва. Реалізація еконо­мічного інтересу працівника передбачає забезпечення його необ­хідним продуктом, який дає можливість задовольнити його тради­ційні особисті потреби в матеріальних і духовних благах.

Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Безумовно, вона залежить від форм власності на засоби виробництва. Як правило, матеріальний стимул відображає залеж­ність одержання продукту в особисте розпорядження суб'єкта від його результатів праці або економічної діяльності.

Матеріальні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і певною формою реалізації різних видів економіч­них інтересів. Для того щоб одержати заробітну плату, працівники мають створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати еко­номічний інтерес підприємства.

Мотивація діяльності розпочинається не з проголошення влас­ності. Досвід показує, що реалізація останньої залежить від про­порцій розподілу доходів. А тут значна роль належить державі, порядку розподілу. Важливе значення має і те, хто безпосередньо розпоряджається доходами.

Відомо, що державною власністю в умовах тоталітарної систе­ми розпоряджались не учасники виробництва, не трудові колекти­ви, а державний апарат центральної влади, міністерств і відомств. Значна частина створеного продукту вилучалась у підприємств.

Доходи колгоспів у переважній частині примусово вилучалися через встановлення низьких цін на сільськогосподарську продук­-

334

цію. Колгосп фактично не мав права самостійно розподіляти і ви­користовувати доходи.

Оголошення приватної власності ще недостатньо для створен­ня мотивації економічної діяльності. За допомогою непосильних податків можна вилучити значну частину доходів і підірвати моти­ви до економічної діяльності. Ось чому мотиваційний механізм ді­яльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка має бути побудована з урахуванням таких принципів:

залежність основної частини доходів від результатів праці, рів­ня економічної діяльності суб'єктів господарювання;

розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечити нормальні (суспільне необхідні) умови життя;

сталість розподілу доходів. “Якщо в бюджет сім'ї кожного тижня, кожного місяця і кожного року не надходить стійкий потік грошей, то такій сім'ї,— справедливо зауважує П. Самуельсон,— життя осточортіє, навіть якщо вона суцільно і складається з свя­тих”^*;

відсутність зрівнялівки в розподілі доходів;

неприпустимість надмірної диференціації доходів в суспільстві, дотримання соціальної справедливості;

усунення будь-якої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.

У країнах з соціальне орієнтованою ринковою економікою має послідовно проводитися лінія на врахування істотних відмінностей у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однако­вих умов для їхнього розвитку; по-друге, надання роботи за здіб­ностями; по-третє, наявність можливості працювати у повну силу (тобто створення необхідних умов для високоефективної праці).

Має суворо витримуватися відповідність рівня винагороди кіль­кості та якості праці кожного працівника.