Державна допомога сільському господарству

Необхідність державної допомоги сільському господарству зумовлюються багатьма обставинами. Відомо, яке значен­ня в житті людини має харчування. Це одна з перших потреб люд­ського існування. Сільське господарство є сировинною базою для виробництва одягу і взуття. Хоча люди навчились з допомогою хімії виробляти штучні тканини, взуття з штучних шкір, але все ж перевагу і сьогодні віддають одягу з бавовняних і вовняних тка­нин, взуттю з натуральної шкіри.

Сільське господарство належить до галузей виробництва з ве­ликим ризиком. Обсяг його продукції може раптово скоротитись через наводки, посуху, надмірні дощі тощо. Разом з тим зростання сільськогосподарської продукції наштовхується на нееластичний попит, який відстає від пропозиції в кілька разів. Як справедливо. зазначають деякі економісти, збільшення виробництва сільськогос­подарської продукції не призведе до того, що людина з трьохразового харчування перейде до шестиразового. Є певні природні межі у споживанні м'яса, молока, хліба тощо.

Хоча в Україні багато говорять про пріоритетне ставлення до сільського господарства, але, на жаль, на практиці це далеко не так.

Сільське господарство не може повністю розвиватися за зако­нами ринкової економіки. Галузь через відомі причини має високі витрати виробництва і потребує державної допомоги. Вона здійс­нюється за такими напрямами:

по-перше, держава бере на себе витрати на проведення науко-

328

вих досліджень у галузях сільського господарства, а також на під­готовку відповідних кадрів;

по-друге, за рахунок державних коштів здійснюються охорона і правильне використання грунтів і водних ресурсів;

по-третє, держава надає сільськогосподарським підприємствам і фермерам кредити (причому вони мають надаватися на особливо пільгових умовах);

по-четверте, держава здійснює страхування для всіх форм сіль­ськогосподарського виробництва;

по-п'яте, держава контролює ціни і забезпечує паритет їх.

Паритет цін полягає в тому, що кожного року певний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції повинен давати кол­госпу, фермеру можливість одержати відповідну кількість товарів і послуг. У номінальному вираженні концепція паритету цін передбачає, що співвідношення між цінами на продукцію сільськогос­подарських виробників і цінами на товари і послуги, які спожива­ють сільськогосподарські виробники, мають залишатися постійни­ми. Іншими словами, сільськогосподарський виробник, припусти­мо, за певну кількість зерна повинен одержати відповідну гаран­товану кількість палива, сільськогосподарських машин, тканин, взуття тощо.

Держава має слідкувати за паритетними цінами на сільсько­господарську продукцію. Такі ціни іноді називають підтримувани­ми. Вони вимагають від держави певних субсидій, дотацій. Для цього у бюджеті виділяють фінансові ресурси.

Підтримування цін здійснюється різними способами. По-перше, в урожайні роки, коли є загроза зниження ціни порівняно з витра­тами виробництва, держава купує надлишки продукції у сільсько­господарських виробників. По-друге, в несприятливі роки, коли пропозиція продукції може призвести до різкого зростання цін, або ціни не забезпечують покриття витрат виробництва і одержання прибутку, держава може надати виробникам субсидії.