Інтенсифікація сільського господарства

Головний шлях збільшення виробництва сільськогосподарської продукції — це інтенсифікація сільського господарства.

Вона означає зростання виробництва продукції за рахунок збіль­шення виходу з кожного гектара землі завдяки додатковим вкла­денням і мінімальним витратам на одиницю продукції.

Курс на інтенсифікацію виробництва шляхом його механізації, хімізації, меліорації земель, прискорення науково-технічного про-

325

гресу дає змогу навіть при скороченні чисельності працівників сільського господарства неухильно нарощувати обсяги виробни­цтва продукції, збільшувати урожайність сільськогосподарських культур.

Інтенсифікація має здійснюватися і у тваринництві. Змінюючи кормову базу, використовуючи досягнення генетики і селекції но­вих біологічних методів якісного поліпшення стада, можна істотно підвищити продуктивність худоби і птиці, забезпечити стійке зрос­тання продукції тваринництва.

Важливим джерелом поповнення продовольчого фонду є скоро­чення втрат продукції при збиранні, транспортуванні, зберіганні та переробці. 'Підрахунки показують, що витрати на запобігання втратам у 2—3 рази менші, ніж на додаткове виробництво того самого обсягу продукції.

Важливе значення для розвитку сільського господарства мають економічні методи господарювання, підвищення заінтересованості працівників аграрного сектора в кінцевих результатах виробни­цтва.

Інтенсифікація сільського господарства буде позитивно відоб­ражатись на прискоренні розвитку соціальної інфраструктури села, що містить сукупність об'єктів сфери обслуговування населення (торгівлі, громадського харчування, підприємств побутових послуг, житлово-комунального господарства, транспорту і зв'язку, охорони здоров'я, народної освіти, культури тощо).

Важливе значення має докорінне поліпшення дорожно-транспортної системи у сільській місцевості. Воно дає можливість зни­зити витрати на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції, подолати відірваність села від міста, залучити сільське населення до використання культурно-побутового потенціалу най­ближчих міст.

Розвиток інфраструктури села підвищує привабливість роботи і життя на селі, усуває широку міграцію населення з села до міст, забезпечує стабільність трудових ресурсів у сільському господар­ському виробництві.

Поліпшення використання земель

Природа надала Україні чудові землі для сільськогосподарського використан­ня. Однак внаслідок безгосподарності та ряду інших причин значна частина земель деградована. Зниження продуктивності земельних угідь відбувається внаслідок ерозії, під­топлення, засолення і підкислення грунтів. Це призводить до того, що частина орних земель переводиться до розряду сінокосів і па­совищ. Втрати земель сільськогосподарського значення зумовлюю­ться і тим, що частина їх виділяється для промислового, житлово­го та іншого будівництва.

Земельні ресурси України майже вичерпані. Ступінь зораності

328

сільськогосподарських земель перевищила 80 відсотків. Під лісами знаходиться менше ніж 15 відсотків території. Отже, резервів для збільшення площі сільськогосподарських угідь майже немає.

В умовах, що склалися, стратегія поліпшення використання земельних. угідь передбачає такі заходи:

підвищення урожайності орних земель;

використання ґрунтових організмів для створення структурних, високородючих і разом з тим стійких до ерозії грунтів;

докорінне поліпшення грунтів усіх зон вирощування сільсько­господарських культур;

збереження фонду продуктивних сільськогосподарських угідь і повне відновлення земель, що порушені гірськими виробітками;

компенсація втрат продуктивних сільськогосподарських угідь завдяки впровадженню правильних сівозмін;

проведення комплексу грунтоохоронних заходів, що передбача­ють організаційно-господарські, агро-, гідротехнічні, агро- та лісо­меліоративні заходи;

звільнення сільськогосподарських угідь від відходів гірничо­добувної промисловості;

рекультивація земель (відновлення родючості грунтів на ділян­ках, що звільняються після видобутку корисних копалин відкритим способом, завдяки проведенню комплексу гірничотехнічних, меліо­ративних, біологічних та інших робіт);

удосконалення порядку заміщення втрат сільськогосподарсько­го виробництва при вилученні земель для сільськогосподарських потреб тощо;

боротьба з шкідниками і хворобами сільськогосподарських рос­лин (досвідом доведено, що це зберігає 20—25 відсотків потенцій­ного урожаю продовольчих культур).

Розвиток матеріально-технічної бази

Рівень розвитку матеріально-технічної бази в сільському господарстві має забезпечувати своєчасне виконання всіх робіт, усунення важких умов праці в землеробстві й тваринництві.

Чисельність працівників, що зайняті ручною працею, визначає­ться передусім рівнем механізації основних і допоміжних операцій в галузях сільського господарства.

Розвиток селянських (фермерських) господарств становить проблему створення малогабаритних машин та інших знарядь пра­ці. Разом з тим треба зберегти виробництво сільськогосподарської техніки для використання у великих господарствах.

Слід урахувати також важливість на сьогодні ліквідації залеж­ності України від зовнішніх поставок сільськогосподарської тех­ніки. Особливо це стосується тракторів, транспортних прицепів,

327

плугів, сіялок, зернозбиральних комбайнів, універсальних наван­тажувачів, техніки для збирання картоплі тощо.

Важливо розробити і здійснити рекомендації щодо формування закінчених систем машин для комплексної механізації технологіч­них процесів у рільництві та на фермах залежно від галузевої спе­ціалізації сільськогосподарських підприємств.

Селу потрібні невеликі, але мобільні пункти переробки сирови­ни, транспортні засоби.

Для того щоб прискорити виробництво техніки для села, слід закуповувати розробки з технологічних процесів, документацію кращих зразків машин {устаткування, налагодити виробництво їх на вітчизняних підприємствах. Безумовно, мають діяти і україн­ські наукові центри з розробки нової сільськогосподарської техні­ки. Тут вирішальне значення має фактор часу: якщо українські вчені не гарантують розробку якогось сучасного агрегату протя­гом, припустимо, п'яти років, то краще звернутись до закордон­ного досвіду. Це дасть змогу організувати його виробництво за 1—2 роки. Інакше кажучи, доцільно використати японський досвід науково-технічного прогресу в повоєнні роки.