Агропромислова інтеграція

Агропромислова інтеграція являє собою таку форму господарювання, в якій від­бувається процес зближення і поєднання галузей сільського господарства і промисловості з метою планомірного зростання виробництва і забезпечення ефективної коопе­рації праці трудівників міста і села.

На сучасному етапі склались різні форми агропромислової ін­теграції. У великих регіонах формуються регіональні АПК, що за­безпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків, збалансованість сільського господарства і суміжних галузей на цій території. У си­стемі регіональних АПК створюються районні агропромислові комплекси.

На рівні районів і підприємств створюються різні агропромис­лові формування: агропромислові комбінати, агропромислові об'­єднання, агрофірми, науково-виробничі та виробничі, системи. В цих формах поєднання землеробства з промисловістю і управ­ління агропромисловим виробництвом виявляються такі переваги:

забезпечується єдиний процес виробництва, закупівлі, зберіган­ня, переробки сільськогосподарської продукції та реалізації гото­вих продуктів;

створюються умови для оптимального поєднання інтересів всіх учасників агропромислового комплексу, їхньої взаємної відпові­дальності;

складаються більш сприятливі умови для широкого впрова­дження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу;

виникає можливість організації виробництва на принципах ефективної економії всіх ресурсів;

досягається скорочення управлінського апарату, він стає більш мобільним, економічним і ефективним;

забезпечується оптимальна форма поєднання територіального і галузевого принципів управління.

3. Земельна рента Сутність ренти та її форми

В умовах товарно-грошових відносин ви­никає особливий вид доходів, що пов'я­заний з утворенням ренти. Вона властива

насамперед сільському господарству. Тут у процесі виробництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. У зв'язку з цим у сільському господарстві крім суспільних факторів підвищен­ня продуктивності праці слід розрізняти такі природні фактори, як

320

кліматичні умови, хімічний і механічний склад землі, біологічні та інші моменти. Залежно від цих факторів одна кількість і якість праці буває представлена в більшій або меншій кількості продук­тів, споживних вартостей.

Але якою б великою не була роль природних факторів, сіль­ськогосподарський продукт створюється лише працею людей. Тому провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. Це положення має особ­ливо важливе значення для вивчення рентних відносин у сільсько­му господарстві.

Незалежно від форм власності на землю утворюється дифе­ренціальна рента (рис. 18). її причиною е монополія на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і еконо­мічних умов для утворення диференціальної ренти.

Першою природною умовою існування диференціальної ренти е відмінності у природній родючості землі, а також місцезнахо­дженні земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалі­зації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їхніх досягнень у сільському господарстві змінюють ці відмінності, але повністю усунути їх не можуть.

Господарства, що розташовані на кращих землях, створюють додатковий чистий доход. Такого доходу позбавлені інші господарства. Якщо б вони його одержували, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б.

Другою природною умовою утворення диференціальної ренти е те, що земля у просторі обмежена, тим більше кращі за родю­чістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх ділянках землі, не може задовольнити потреби суспільства. Тому в господарський оборот залучаються ділянки землі відносно гірші за родючістю і місцезнаходженням. Якщо б продукція, яка вироб­ляється на кращих землях, повністю задовольняла потреби су­спільства, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б.

Господарства, які використовують свою працю на кращих зе­мельних ділянках, мають більше продукції з одиниці земельної площі. Вони отримують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференціальної ренти.

Необхідною економічною умовою перетворення цього додатко­вого продукту на диференціальну ренту е наявність товарно-гро­шових відносин і особливість дії закону вартості в сільському гос­подарстві. Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарської продукції визначається середніми витрата­ми суспільне необхідної праці у господарствах, що розташовані на

321

Рис. 18. Утворення диференціальної ренти

322

гірших за родючістю та місцезнаходженням землях при середньому рівні досконалості організації виробництва. Отже, господарства, які розташовані на кращих та середніх землях, мають нижчу інди­відуальну вартість сільськогосподарської продукції, але реалізу­ють її за цінами, які визначаються вартістю продукції на гірших землях. Це дає можливість одержувати додатковий чистий доход, який утворюється понад середній чистий доход.

Слід розрізняти дві форми диференціальної ренти—першу і другу. Перша диференціальна рента являє собою додатковий чис­тий доход, одержуваний в результаті більш продуктивної праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях;

Друга диференціальна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі завдяки використанню більш ефективних за­собів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень у зем­лю. Другу диференціальну ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які інтенсифікують виробництво за більш сприятливих умов виробництва (тобто використовують кращі землі). Господар­ства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, отри­мують не другу диференціальну ренту, а раціоналізаторський доход.

Взаємозв'язок першої й другої диференціальних рент полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тіль­ки перша рента пов'язана з природною, а друга — з економічною родючістю грунтів.

У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжга­лузева конкуренція, існує ще абсолютна рента, її причиною є мо­нополія приватної власності на землю, яка закріплює високу нор­му прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку. Отже, абсолютна рента — це надлишок вартості сіль­ськогосподарського продукту над ціною його виробництва.

Висока норма прибутку у сільському господарстві може бути наслідком дії ряду факторів: низької органічної будови капіталу, використання більш дешевої робочої сили, більш швидкого оборо­ту оборотних коштів, економії постійного капіталу тощо. Значення цих факторів у кожній країні неоднакове і постійно змінюється. Так, у розвинених країнах органічна будова капіталу в сільському господарстві вже піднялась до рівня, досягнутого у промисловості, тому ця умова створення абсолютної ренти відпала. Однак причи­на виникнення абсолютної ренти—монополія приватної власності на землю — залишається. І тому треба брати до уваги, що можуть існувати й діяти інші фактори утворення високої норми прибутку в сільському господарстві. Монополія ж приватної власності на землю лише закріплює цю високу норму прибутку і примушує реа­лізовувати сільськогосподарську продукцію за її вартістю, яка перевищує ціну виробництва.

323