Власність на землю

Аграрні відносини тісно пов'язані з власністю на землю. Сьогодні значного по­ширення набуло твердження, що тільки приватна власність на землю дає змогу ефективно вести сільське господарство. Проте це не відповідає історичній правді. Наприк­лад, у Польщі у сільському господарстві переважають приватни­ки, але продовольча проблема повністю не вирішена. Разом з тим у США 40 відсотків землі перебуває в руках держави. З реш­ти земельного фонду 40 відсотків здається в оренду. Успіхи ж сільського господарства США загальновідомі. Вони зовсім не пов'язані з приватною власністю на землю.

Приватна власність на землю веде до її продажу і перепро­дажу. Вона може опинитися в руках тих, хто робитиме на цьому великий бізнес. Неминуче з'являться великі землевласники і орендарі.

І ще одна особливість землі, про яку нерідко забувають при­хильники її повної приватизації. Земля порівняно з іншими засо­бами виробництва обмежена в своїх розмірах. Особливо це стосується земельних ділянок, кращих за родючістю і місцезнахо­дженням. А це призводить до монополії приватної власності на землю, появи абсолютної ренти, подорожчання продовольства, сировинних ресурсів.

Разом з тим не можна погодитися з тими, хто вважає, що вся земля має бути тільки державною. Треба враховувати також пси­-

214

хологію селянина: якщо земля не моя, вона може бути в будь-який час вилучена, тому немає впевненості в . необхідності капі­тальних вкладень на тривалий строк. “Нічия” земля стримує додаткові вкладення фермера у підвищення родючості грунту, будівництво господарських будівель тощо.

В Україні проблема власності на землю розв'язана з ураху­ванням інтересів усіх суб'єктів господарювання на землі: держа­ви, колективних господарств і фермерів. Іншими словами, допу­скаються різноманітні форми власності на землю: приватна (для фермерів), для тих, хто веде підсобне господарство, колективна (для колективних господарств), державна (для державних підприємств).

Земля є об'єктом купівлі-продажу. Однак загрози виникнення надто великих приватних землевласників в Україні немає: роз­міри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств обмежені.

Крім того, частина земель взагалі не підлягає купівлі-продажу. Серед них землі загального користування населених пунктів (пасо­вища, сінокоси тощо); землі природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення; землі лісового фонду за винят­ком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їхніх дослід­них господарств, учбових господарств навчальних закладів тощо.

Держава має право припинити права користування землею. Це, зокрема, відбувається у випадку нераціонального використан­ня земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їхнього хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільсько­господарського виробництва.