3. Фактори, що визначають параметри попиту на гроші

Аналізу факторів, що визначають параметри попиту на гроші, належить одне з центральних місць у теорії монетарного ринку. Іс­нують деякі розбіжності у визначенні змісту їх серед представни­ків кількісної теорії грошей і монетаризму та економістів кейнсіанського напряму економічної думки.

Прості рівняння грошового обігу

За своєю сутністю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, в якій головну увагу приділено визначенню факторів нагро­мадження їх. Найбільш фундаментальне значення в структурі цьо­го аналізу має обгрунтування прямої взаємозалежності між кіль­кістю необхідних для обігу грошей М_а і швидкістю їх обороту V,

216

з одного боку, та абсолютним рівнем цін P і реальним обсягом виробництва У, з іншого. Ця залежність зафіксована у широко відомій в економічній літературі формулі Фішера — “рівнянні об­міну”.

MV=РУ.

Перебудувавши рівняння, дістанемо формулу, яка показує, що кількість грошей, необхідна для забезпечення обороту товарів і послуг, прямо пропорційна РУ — номінальному обсягу виробницт­ва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V — швидко­сті обороту грошової одиниці.

M_d = (PУ)/(V)

Слід звернути увагу на те, що це рівняння є близьким за своєю формою до широко відомої в економічній літературі формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні па­раметри грошового обігу.

КГО = ТЦ —К + П — ВП

О

де К.ГО — кількість грошей, необхідних для обігу; ТЦ — сума цін товарів і послуг в обігу; К.—сума цін товарів, проданих у кредит; П—здійснені платежі; ВП—взаємні погашення платежів; О—­число оборотів окремої грошової одиниці.

Як видно, і у рівнянні Фішера, і в формулі Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається ідентичним співвідно­шенням по суті одних і тих самих параметрів. Однак у цьому ви­падку йдеться лише про формальну схожість формул, що розгля­даються. Справа в тому, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому ототожнення їх при здійсненні відповідних роз­рахунків неприпустиме.

Слід ураховувати і те, що зазначені формули за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей є занадто еле­ментарними: за ними обґрунтовуються лише найзагальніші прин­ципи визначення M_d. Разом з тим вони не розкривають усієї багатоаспектності факторів, що впливають на динаміку показника M_d (КГО). Тому безпосереднє використання їх при розрахунках маси грошей, необхідних для обігу, не завжди себе виправдовує. Непоодинокі випадки, коли у висновках офіційних установ стосов­но грошової політики, зроблених на основі зазначених розрахун­ків, припускаються суттєві помилки.

З огляду на це більш глибоким за своїм змістом є “кембрідж-

217

ське рівняння” грошового обігу, яке теорії грошей розглядають як подальший розвиток “рівняння обміну” Фішера.

М_d=kРУ.

Новим елементом тут є показник k. Це так званий “кембріджський коефіцієнт”, який визначає співвідношення між номінальни­ми доходами і касовими залишками. Відповідно до цього “кембріджський варіант” визначення попиту на гроші дістав у монетар­ній теорії назву “теорія касових залишків”.

Використовуючи “кембріджське рівняння”, можна зробити такі досить прості розрахунки. Припустимо, що вироблений у країні продукт або реальний доход становить 20000 тис. умовних оди­ниць; ціна умовної одиниці виробленого продукту 2000 крб; фізич­ні та юридичні особи постійно зберігають у формі грошових за­лишків 0,5 свого номінального доходу.

Додатковий попит на грошову масу ∆M_d дорівнюватиме

20000 млн крб. (2000крб.*2000тис. крб. * 0,5 =20 000 млн. крб.).