Важелі державного регулювання ринку грошей

Дія розглянутого механізму саморегулювання грошового ринку, автоматичного узгодження попиту та пропозиції гро­шей не лише не виключає, а, навпаки, передбачає необхідність застосування при виникненні відповідної необхідності зовнішніх (інституціональних) регуляторів грошової системи. Мається на увазі регулювання їх на основі здійснення відповідної державної грошово-кредитної політики, суб'єктами якої є центральні банки. Водночас слід усвідомлювати і те, що застосування інституціональних важелів регулювання грошового ринку виправдано лише тоді, коли вони не заперечують, а, навпаки, стимулюють дію саморегуляторів. Така синхронізація забезпечує найбільш економіч­ний ефект. Як було показано, саморегулятори багато можуть зро­бити й самі, але вони не все можуть зробити самостійно, діючи в автономному режимі. Вони можуть забезпечити рівновагу грошо­вого ринку лише в довгостроковому аспекті. З врахуванням цього і мають бути використані зовнішні (державні) важелі регулюван­ня грошового ринку.

Інституціональні (зовнішні) регулятори можуть застосовува­тися й у іншому випадку. Мається на увазі необхідність здійснення певних корекцій в структурі грошового ринку, погашення впливу на нього екзогенних факторів, дестабілізуючих елементів. В кін­цевому підсумку здійснення державою регулюючих функцій гро­шових відносин має зосереджуватися на сприянні процесу форму­вання такого середовища, яке б утворювало оптимальні умови для дії автоматичних саморегуляторів.

Особливо вразливою є монетарна система, основана на обігу нерозмінних на золото паперових грошей. За умов її функціону­вання завжди існує спокуса державних органів управління при-

254

мусити центральні банки вдатися до наднормативної емісії гро­шей, за допомогою якої залатати ті чи інші проріхи бюджетного фінансування. Та диспропорції грошового ринку виникають не ли­ше на основі дії цього фактора. Грошові відносини розвиваються під безпосереднім впливом загальноекономічних процесів, є їхнім зовнішнім відображенням. З огляду на це розбалансування гро­шового ринку найчастіше є проявом відповідних порушень макроекономічних пропорцій, криз процесу виробництва, обігу товарів і послуг.

Конкретним виявом структурного розбалансування монетарного ринку, обезцінення грошей є грошові кризи. Монетарна теорія розрізняє загальні та спеціальні кризи грошей. Загальні кризи грошей є однією з форм вияву загальноекономічної кризи. Це без­посереднє відображення диспропорцій процесу відтворення.

Інший характер мають спеціальні грошові кризи, які форму­ються незалежно від розвитку внутрішньоекономічних процесів. Факторів, що впливають на виникнення і розвиток їх, надзвичайно багато. Це не лише явища суто монетарного характеру, а й непередбачені економічні шоки (неврожай, великі аварії в сфері ви­робництва), політичні потрясіння (війни, розрив дипломатичних відносин з тією чи іншою країною, відставка уряду).

Слід ураховувати і те, що теоретичне розмежування загальних та спеціальних криз грошей є відносним. У реальній практиці вони тісно переплітаються. Спільним виявом їх є передусім пору­шення рівноваги грошового ринку, його стабільності. З урахуван­ням цього механізм державного регулювання грошово-кредитної системи підпорядковується запобіганню і таких економічних по­трясінь.

В арсеналі інструментів грошово-кредитної політики, які ви­користовують центральні банківські установи для регулювання мо­нетарного ринку, застосовують три основні важелі:

регулювання резервної норми комерційних банків;

зміна норми банківського процента;

здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються цін­ні папери державної скарбниці.

Терміни і поняття

Купівельна спроможність грошей

Норма процента

Рівновага грошового ринку

Саморегулювання грошового ринку

Державне регулювання грошового ринку.

Запитання і завдання

1. У чому виявляється специфіка вартості грошей?

2. Як визначають купівельну спроможність грошей?

3. Що являє собою кредитний мультиплікатор?

4. Як розраховують швидкість обороту грошей?

255