2. Рівновага на грошовому ринку Специфіка монетарної рівноваги

Поряд з формуванням відносної вартості та ціни грошей принципово значимою функцією грошового ринку є забезпечен­ня рівноваги між попитом і пропозицією їх, формування ситуації, за якої M_d=M_s. Часто нестабільність грошової системи пов'язують з надмірністю емісії грошей, яка породжує їхнє знецінення. За своїм змістом ця констатація відповідає дійсності, але вона сто­сується лише найбільш поверхових аспектів цієї проблеми, вказує не на причини дестабілізаційних процесів, а на їхні наслідки.

Між тим, криза у функціонуванні грошової системи породжує­ться не інфляцією як такою. Інфляція не є першоосновою. Деста­білізація грошової системи і розвиток на цьому грунті інфляцій­них процесів розпочинається з порушення рівноваги на монетар­ному ринку, рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Слід глибоко усвідомлювати, що не існує і не може існувати надмірної емісії грошей взагалі. Надмірність грошової емісії як економічне явище може розглядатися лише по відношенню до попиту грошей. Це ситуація, коли M_s>M_d. При відсутності такого зіставлення будь-які твердження стосовно перенасиченості грошової маси є такими, що позбавлені необхідної аргументації. І це відповідає дійсності. Можна змоделювати ситуацію, за якої надмірність гро­шей в обігу виникає при абсолютному скороченні M_s і водночас вона може не виникнути у ситуації, коли зростання Ms не випере­джає зростання M_d.

У зв'язку з цим слід враховувати і те, що деструктивною для економіки в цілому, в тому числі для грошової системи, є не тіль­ки надмірність грошової емісії, а й її недостатність, незадоволе­ність грошового попиту. В історії грошових відносин вважається доведеним положення з приводу того, що поглиблення в США кри­зових процесів у роки “великої депресії” 1929—1933 pp. стимулю­валося помилковими діями Федеральної Резервної Системи (ФРС), яка застосовувала в цей період заходи, спрямовані на штучне скорочення в обігу пропозиції грошей. У цьому зв'язку не випадковим є те, що одним з принципових напрямі?, відомих реформ Ф. Рузвельта була зміна передусім спрямованості грошо­вої політики — заміна політики звуження грошової емісії на її всебічне стимулювання.

Механізм саморегулювання грошового ринку . Швидкість обороту грошей.

Класична монетарна теорія виходить з того, що в умовах розвиненої ринкової економіки діє автоматичний механізм саморегуляції попиту і пропозиції грошей. Йдеться про функцію захисних стабілізаторів, які автоматично спрямовують розвиток грошової системи у напрямі встановлення

250

рівноваги. Звичайно, мова йде про розвиток лише відповідної тен­денції. У дійсності ж абсолютна рівновага величин Ms і М_d ніколи не досягається. Проте справа не в цьому. Важливо зрозуміти, що у випадках, коли існує недостатність або надлишок грошей, гро­шова система включає власні важелі саморегулювання, які діють у напрямі відповідного урівноваження монетарного ринку.

Однією з функціональних ланок механізму самоналагодження грошової рівноваги є ціновий стабілізатор. Принципи його дії у найбільш загальному плані вже розглядалися раніше. Надлишок пропозиції, зумовлений не лише екзогенними, а й ендогенними факторами, породжує через ціновий мультиплікатор інфляційне знецінення грошей, зниження їхньої відносної вартості й відповід­не пристосування автоматично переоціненої грошової маси до існуючого попиту. Отже, йдеться про забезпечення рівноваги на грошовому ринку за рахунок зміни темпу інфляції, який урівнова­жується з темпом зростання номінальної пропозиції грошей.

Звичайно, що ці процеси не можна спрощувати. Кореляційний зв'язок між дією цінового механізму і розвитком процесу урівно­важення попиту та пропозиції грошей є набагато складнішим, ніж це здається на перший погляд. Він багатоступінчатий за своєю структурою. В ньому діють прямі та зворотні вектори.

Як автоматичний регулятор грошового ринку виступає і кре­дитний мультиплікатор, дія якого розглядалася у попередньому викладі. Слід підкреслити, що досі йшлося про потенційні можливо­сті мультиплікації банківських грошей і здійснення на цій основі кредитної емісії. Однак наявність такої можливості зовсім не оз­начає її механічну реалізацію. Коли при обов'язковій нормі ре­зерву 20 відсотків мультиплікатор дорівнює 5 одиниць, то це зовсім не означає, що саме у скільки разів обов'язково зросте гро­шова маса. Кредитна емісія засновується на визначених реальним попитом на гроші боргових зобов'язань і це вже само по собі від­повідно регулює кількісні параметри грошового ринку.

Як одна з ланок саморегуляції співвідношення попиту і пропо­зиції грошей може розглядатися механізм заміщення, що зумов­лює відповідні зміни структури портфельних активів. При екзоген­ному збільшенні пропозиції грошей учасники господарського про­цесу приходять до висновку, що частина портфеля активів, яку вони тримають у грошовій формі, є надмірною. У зв'язку з цим можна передбачити, що, прагнучи максималізувати корисність ба­гатства, його власники віддадуть перевагу заміщенню грошей ін­шими активами. З огляду на це ефект заміщення надмірності гро­шей активами іншого порядку (облігаціями, акціями або навіть товарами інвестиційного призначення, довгострокового користу­вання, ювелірними виробами) може також розглядатися як дія, що сприяє саморегулюванню монетарного ринку.

251

У структурі урівноваження попиту та пропозиції грошей ви­ключно важлива роль належить ще одному саморегуляторові мо­нетарного ринку — швидкості обороту грошей V.

Показник V характеризує швидкість, з якою обертається одна грошова одиниця. Він показує, скільки разів в середньому на рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг.

Виходячи з кількісного рівняння Фішера (M_s= РУ:V), можна ви­значити V як співвідношення

За цією формулою швидкість обороту грошей у банківській статистиці розраховують як співвідношення номінальної величини ВНП (РУ) до М₁ або M₂.

Наприклад, у 1992 p. ВНП в Україні дорівнював 4052,2 млрд крб.; середньорічний показник Ms=l76l,7 млрд крб. З урахуванням цих даних швидкість обороту грошей за показни­ком Мч дорівнювала 2,3 оборота (4052,2 млрд крб. : 1761,7 млрд крб.). Швидкість обороту грошей за показником М₁ становила 16,5 оборота (4052,2 млрд крб. : 246 млрд крб.).

Теорія грошей виходить з того, що швидкість обороту грошей є змінною величиною, на розміри якої впливають кілька факторів. Вважається, що показник V є обернено пропорційною величиною до пропозиції—грошей V=f(Ms) і прямо пропорційною ставці процента V=f(r). Оскільки M_s безпосередньо пов'язана з величи­ною касових залишків k, то можна з упевненістю стверджувати, що швидкість обороту всієї пропозиції грошей знаходиться у прямій залежності й до цього показника. Досить очевидним є вплив на величину V інфляційних очікувань.

Удосконалення грошового обігу — скорочення періодів між ви­дачею платні, широке використання кредитних карток, електрон­ного зв'язку, який прискорює здійснення платежів—все це при­зводить до збільшення швидкості обороту грошей. Це суттєво зде­шевлює систему обігу грошей, робить її мобільнішою та ефектив­нішою.

Однак у цьому контексті мова йде про з'ясування специфічної функції цього показника, його ролі в механізмі саморегуляції мо­нетарного ринку, урівноваженні попиту та пропозиції грошей. У зв'язку з цим повернемось до формули V=f{M_s), яка відбиває обернену залежність швидкості обороту грошей від пропозиції гро­шової маси. Це означає, що у випадку зменшення кількості гро­шей, що обслуговують певну (задану) величину ВНП, швидкість обороту кожної грошової одиниці має зрости. Завдяки такій ре­акції система грошового обігу пристосовується до екзогенних змін M_s. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування

252

обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням V. Важливо звернути увагу і на те, що таке прискорення здійснюється авто­матично методом саморегулювання.

Як уже зазначалося, з початку 1993 p. Національний банк України, прагнучи стримати, застосувавши монетарні важелі, га­лопуючі темпи інфляції, вдався до політики різкого скорочення зовнішньої емісії. Якщо у 1991 p. емісія готівкових грошей стано­вила 10,4, в 1992—491,08 млрд крб., то індикативним планом еко­номічного і соціального розвитку України на 1993 p. передбача­лося, що сума грошей в обігу становитиме 926,3 млрд крб. Якщо протягом 1992 p. зростання грошової емісії становило 47,22 рази, то на 1993 p. цей показник мав знизитися до 1,9 разів. Передба­чалося, що відповідно до такого обмеження пропозиції грошей більш як в 4 рази скоротяться темпи інфляції.

Розглядаючи цей приклад, не будемо торкатися найбільш враз­ливої сторони цього підходу, яка пов'язана з некоректністю ви­значення основних чинників інфляційного процесу. Автори індика­тивного плану виходили з того, що інфляція визначається суто монетарними факторами. Але насправді ж, як буде показано у на­ступному аналізі, це не так. Інфляція в Україні породжується як монетарними, так і немонетарними чинниками і це слід було вра­ховувати.

Проте в розрахунках, про які йдеться, допущено некоректність і з погляду суто монетарної теорії. По-перше, в них відсутнє еле­ментарне — визначення на основі прогнозних макроекономічних показників величини попиту на гроші. Ми вже знаємо, що такий підхід, виходячи з норм монетарної теорії, є неприпустимим.

По-друге, не враховано, що грошова система не витримує різ­них перепадів і шокових потрясінь у всіх параметрах її розвитку, в тому числі в емісійному процесі. Виходячи з ситуації, що скла­лася у 1992 p., можна було б передбачити скорочення темпів зростання готівкової емісії щонайбільше як на ЗО—35 відсотків, а не у 2'5 разів, як це було зроблено. Це була спроба подолати інфляцію суто адміністративними засобами, яка не дала і не могла дати позитивних результатів.

З точки зору аналізу теоретичного питання, що розглядається, важливо звернути увагу ось на що. Реакцією грошової системи на екзогенне скорочення темпів пропозиції грошей стало прискорен­ня в 2,04 раза швидкості їхнього обігу—з 2,3 оберта у розрахун­ку за 1992 p. до 4,7 оберта на кінець першого кварталу 1993 p.

Проте прискорення швидкості обороту грошей в 2 рази, зви­чайно, не могло повною мірою компенсувати недостатність грошо­вих і кредитних ресурсів. Мається на увазі потреба в них не лише з погляду забезпечення безперебійного обігу фінансових ресурсів виробничих і комерційних структур, а й структурної перебудови

253

економіки, розвитку ефективного підприємництва, накопичення коштів для приватизації та становлення ринкових інфраструктур. Наслідком цього стала гостра платіжна криза, яка примусила ди­рективні органи піти на компенсуючу кредитну емісію, тобто зро­бити те, що не було зроблено НБУ планомірно протягом всього року. На 1 серпня 1993 p. кількість готівкових грошей в обігу до­сягла 2,6 трлн крб., тобто збільшилась за 7 міс. у 5,7 рази.

Розглянутий приклад є показовим у кількох аспектах. Він є достатньо переконливою ілюстрацією реакції грошової системи на штучне скорочення пропозиції грошей і порушення на цій основі відносної рівноваги на монетарному ринку, що склалася у попе­редній період. Такою реакцією стало, з одного боку, прискорення швидкості обороту грошей, з іншого — вимушене здійснення під впливом руйнівної дії платіжної кризи непередбаченої надмірної кредитної емісії. При плавному розвитку емісійних процесів та­ких надмірностей можна уникнути.