1. Предмет і задачі психологічної служби.

Теоретичний аналіз вивчення проблеми і узагальнення результатів роботи практичних психологів показали, що психологічну службу потрібно розглядати в трьох аспектах:

1. як один із напрямків вікової та педагогічної психології, а саме її теоретико-прикладний напрямок, який вивчає закономірності психічного розвитку і формування особистості людини з метою розробки способів, засобів і методів професійного використання психологічних знань (науковий аспект).

2. як психологічне забезпечення всього процесу навчання і виховання, включаючи складання навчальних програм, формування підручників, розробку психологічних основ дидактичних та методичних матеріалів, психологічну підготовку адміністрації закладу (прикладний аспект).

3. як безпосередню роботу психологів у школі або іншому дитячому навчально-виховному закладі (практичний аспект).

Єдність цих трьох аспектів складає предмет психологічної служби. Кожний аспект психологічної служби має свої задачі, розв’язок яких потребує від виконавців певної професійної підготовки.

Науковий аспект передбачає розробку методологічних проблем психологічної служби. Основна функція виконавців – наукові дослідження, теоретичне обґрунтування і розробка психодіагностичних, психокорекційних методів в роботі психологічної служби. Відмінність цих досліджень від академічних заклечається в тому, що вони не лише виявляють ті чи інші психологічні механізми чи закономірності і тим самим збагачують наукові знання, але й визначають психологічні умови утворення цих механізмів і закономірностей в контексті цілісного формування особистості конкретної дитини.

Прикладний аспект передбачає використання психологічних знань працівниками закладів. Вони самостійно або у співробітництві з психологами використовують новітні психологічні дані при складанні навчальних програм і планів, формуванні підручників, розробці дидактичних і методичних матеріалів, побудові програм виховання.

Практичний аспект забезпечують практичні психологи, задача яких – робота з дітьми, колективом класу, вчителями, батьками, спрямована на розв’язання конкретних проблем. В їх задачу не входить утворення нових методів, дослідження психологічних закономірностей. Але вони зобов’язані професійно грамотно використовувати все те, чим на сьогодення володіє психологічна наука.

Розвиток прикладного і практичного аспектів психологічної служби залежить від наукового аспекту, який є теоретичною базою, за допомогою якої визначається зміст, функції і модель психологічної служби.

Науковими передумовами утворення і розвитку психологічної служби є фундаментальні положення вітчизняної психології про закономірності психічного розвитку і формування особистості та індивідуальності в онтогенезі (Ананьєв, Божович, Виготський, Запорожець, Давидов, Леонтьєв, Рубінштейн, Ельконін). На теоретичному рівні особистість – це цілісна психологічна структура, яка формується в процесі життя людини на основі засвоєння нею суспільних форм свідомості і поведінки; що психічний розвиток і формування особистості дитини можливі лише у спілкуванні з дорослими, в процесі тієї діяльності, яка на кожному віковому етапі онтогенезу є провідною.

Існують два напрямки діяльності психологічної служби:

1. Актуальний напрямок орієнтований на розв’язок сучасних проблем, пов’язаних з тими чи іншими труднощами у навчанні і вихованні учнів, відхиленнями у їх поведінці, спілкуванні, формуванні особистості.

2. Перспективний напрямок спрямований на розвиток, формування індивідуальності кожної дитини, на формування її психологічної готовності до життя у суспільстві.

Ці два напрямки нерозривно пов’язані між собою: психолог, розв’язуючи перспективні задачі, постійно надає конкретну допомогу учням, їх батькам та працівникам закладу.

Головна мета психологічної служби пов’язана з перспективним напрямком її діяльності. Причому ця мета реалізується лише тоді, коли практичними психологами досягається поєднання початкової і кінцевої цілей діяльності по відношенню до дитини.

Початкова мета взаємодії психолога з дитиною – це визначення її готовності до школи через інтелектуальні, емоційні, мотиваційні, поведінкові характеристики, вияв її індивідуальних особливостей як основи її розвитку.

Кінцева мета взаємодії психолога з дитиною – формування у дитини психологічної готовності до життєвого самовизначення, який включає особистісне, соціальне, професійне самовизначення.

Психологічна готовність до цього самовизначення включає:

1. сформованість на високому рівні психологічних структур самосвідомості учнів;

2. розвиток потреб, які забезпечують змістовну наповненість особистості, серед яких центральне місце займають моральні установки, ціннісні орієнтації і часові перспективи;

3. становлення передумов індивідуальності як результат розвитку і усвідомлення своїх інтересів і потреб кожним учнем.

Психологічна готовність передбачає сформованість психологічність утворень і механізмів, які забезпечують дитині можливість безперервного росту її особистості. Саме в цьому полягає основний смисл діяльності психологічної служби.

Мета і задачі психологічної служби обумовлюють провідний принцип роботи практичного психолога – принцип індивідуального підходу до учнів. При цьому індивідуальний підхід у навчанні та вихованні не означає, що дитина повинна навчатися і виховуватися індивідуально, незалежно від інших дітей, а передбачає професійне знання і розуміння індивідуально-психологічних особливостей кожного учня, специфічних умов, які вплинули на формування тієї чи іншої риси його особистості.

Орієнтація на розвиток дитини означає основний зміст діяльності психологів будь-якого навчально-виховного закладу:

а) реалізація в роботі із учнями можливостей, резервів кожного віку (сенситивність, критичність, «зона найближчого та актуального розвитку»);

б) розвиток індивідуальних особливостей школярів – інтересів, схильностей, здібностей, життєвих планів;

в) формування сприятливого для розвитку дитини психологічного клімату, який визначається насамперед організацією продуктивного спілкування учнів з дорослими і однолітками.