4. Діагностика та корекція психологічних девіацій.

Під девіаціями (відхиленнями) у поведінці особистості розуміються такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві.

Діагностика та корекція відхилень у поведінці – це розв’язання питання про їхні причини. Більшість відхилень у поведінці дітей обумовлені пограничними нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру.

Безпосередньо пов’язані зі школою ситуації, що сприяють виникненню в учнів пограничних нервово-психічних розладів, такі: неспроможність справлятися з навчальним навантаженням, вороже ставлення педагога, зміна шкільного колективу, неприйняття дитячим колективом. Основні прояви відхилень у поведінці дітей пов’язані з формуванням афективної сфери. Психологічні девіації тісно пов’язані з педагогічною занедбаністю, у походженні якої велике значення має дефіцит установок особистості. Частіше за все відхилення у поведінці учнів пов’язані не з одним, а з кількома біологічними та соціальними факторами та їх комплексами.

У дошкільному віці ознаками недостатнього психічного розвитку є яскраво виражена психомоторна розгальмованість, а також підвищена збудливість, упертість, реакції відмови.

У молодшому шкільному віці – низька пізнавальна активність, незрілість емоційно-вольової сфери, що розходиться із зростаючими вимогами до соціального статусу школяра.

На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв недостатнього психічного розвитку виділяються: асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов’язані з типом розладів поведінки: неузгодженість між прискореним фізичним і статевим та сповільненим психічним розвитком; розходження між паспортним віком та сповільненим психофізичним розвитком; неузгодженість між прискореним фізичним і затриманим статевим та психічним розвитком.

Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність таких рис психічної незрілості, як залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю, саморегуляції.

Одним із суттєвих порушень у розвитку особистості дітей є суїцидальна поведінка. Вона розглядається як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту, що переживається нею. Зовнішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидні спроби та завершені суїциди. Мотивами суїцидальної поведінки дітей можуть бути особистісно-сімейні конфлікти; стан фізичного та психічного здоров’я; конфлікти, пов’язані з моральною поведінкою; конфлікти у професійній або навчальній сфері; матеріально-побутові труднощі.

Суїцидальна поведінка представлена такими типами: протест, помста, уникнення страждання чи покарання, заклик, самопокарання, відмова від існування. Антисуїцидальні чинники, які можуть зіграти вирішальну роль у житті людини: інтенсивна емоційна прив’язаність до значущих близьких; батьківські обов’язки; виражене почуття обов’язку, концентрація уваги на власному здоров’ї; залежність від громадської думки; уявлення про невикористанні життєві можливості; наявність творчих планів; небажання мати неестетичний вигляд після суїциду.

Таким чином, загальна профілактика суїцидальної поведінки повинна ґрунтуватися на знанні та врахуванні в роботі з дітьми: 1) особистісних чинників суїцидального ризику; 2) соціально-психологічної ситуації того мікросоціального оточення, в якому перебуває дитина; 3) наявності чи відсутності антисуїцидальних факторів.