Кримінальний процесуальний кодекс України: теоретико-критичний аналіз

1. 19 травня 2012 року оприлюднений Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК 2012 року). У Пояснювальній записці до Проекту КПК у якості недоліків кримінального процесу за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі – КПК 1960 року) відзначалися його «очевидний обвинувальний ухил, низька ефективність досудових і судових процедур та їхня надмірна забюрократизованість». Серед ознак, що характеризують модель кримінального процесу за КПК 1960 року наводяться зокрема наступні: 1) процесуальна та фактична нерівність прав сторони обвинувачення та сторони захисту; 2) відсутність змагальних засад кримінального судочинства призводить до порушення прав осіб на стадії досудового розслідування; 3) яскраво виражений обвинувальний ухил кримінального процесу призводить до того, що суд виступає не як незалежний та об’єктивний арбітр, а як представник сторони обвинувачення; 4) надмірне та невиправдане застосування на практиці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 5) неналежний судовий контроль щодо застосування у процесі досудового розслідування заходів, які обмежують права людини; 6) відсутність ефективних процедур на стадії досудового розслідування та судового розгляду, забюрократизованість кримінального процесу та наявність значної кількості суто формальних документів, що в сукупності призводить до того, що розгляд питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності триває значний проміжок часу, впродовж якого ця особа дуже часто знаходиться під вартою; 7) висока репресивність судових рішень тощо. Наголошувалося, що «цей далеко неповний перелік проблемних питань свідчить про необхідність якісної, системної та докорінної перебудови кримінального процесу і приведення його у відповідність із міжнародними стандартами судочинства, що можливо не шляхом внесення поодиноких змін до чинного КПК України, а лише через прийняття нового акта, основою якого буде не обвинувальна (інквізиційна), а змагальна модель кримінального судочинства».

2. Питання нового кримінально-процесуального законодавства неодноразово були предметом дискусій та обговорення на шпальтах засобів масової інформації та наукових видань, наукових та науково-практичних конференцій. Відзначалися як позитивні, так і негативні аспекти нового кримінального процесуального законодавства. Практика застосування КПК 2012 року висвітлить практичні проблеми реалізації його положень. На сьогодні можливо лише на теоретичному рівні спрогнозувати як будуть реалізовуватися нові для національної доктрині кримінально-процесуального права положення.

3

© Омельченко Т. В., 2012

. Думається, на даний момент є можливим проаналізувати деякі положення нового КПК. Перш за все необхідно визначити форму кримінального процесу, якій відповідає новий КПК. Навряд чи її можна назвати змагальною, тому що права сторони захисту хоча и досить суттєво у порівнянні з КПК 1960 року розширені, про те не на стільки щоб сторона захисту мала рівнозначні можливості на досудовому розслідуванні. Аналіз прав та обов’язків підозрюваного та обвинуваченого за новим КПК дозволяє дійти висновку про їх майже повну ідентичність правам та обов’язкам підозрюваного, обвинуваченого та підсудного за КПК 1960 року. Але при цьому новий КПК більш деталізує їх у позитивний бік. И викликає зауваження лише вказівка у ч. 4 ст. 46 КПК 2012 року на те, що: «Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику». Враховуючі, що захисником може бути лише адвокат, і це також позитивний момент, доцільно б було на обмежувати останнього правами підозрюваного та обвинуваченого. Так, перелік професійних прав адвоката є значно ширшим ніж підозрюваного, обвинуваченого. Наприклад, праву звертатися з адвокатським запитом не відповідає жодне право підозрюваного, обвинуваченого. Навряд чи це означає, що під час участі у кримінальному провадженні у якості захисника адвокат позбавляється цього права.

4. Не відповідає теорії кримінального процесу положення при якому дізнання, як від процесуальної діяльності є, але органів дізнання – немає. Думається, що відмова від такого суб’єкту кримінального провадження не є доцільним.

5. Викликає сумніви й проголошення зменшення бюрократизації кримінального провадження. Так, наприклад, за КПК 1960 року запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд обирається слідчим за 10-15 хвилин, зі складанням лише одного процесуального документу та ознайомлення з ним обвинуваченого. За КПК 2012 для обрання аналогічного запобіжного заходу «особисте зобов’язання» потребує виконання наступних дій: 1) складання клопотання слідчим про обрання запобіжного заходу; 2) погодження клопотання у прокурора; 3) участь у судовому розгляді прокурора або слідчого при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу; 4) отримання рішення судді про обрання чи не обрання запобіжного заходу. Крім значного збільшення у часі, збільшується кількість і обсяг процесуальних документів. І це стосується не лише запобіжних заходів, а й виконання деяких інших заходів процесуального забезпечення досудового розслідування.

6. КПК 2012 року майже повністю позбавив слідчого процесуальної самостійності. Лише декілька слідчих (розшукових) та негласних слідчих розшукових дій він має право провадити без погодження прокурора та рішення слідчого судді. Але, позбавив його процесуальної самостійності – КПК 2012 не позбавляє його відповідальності за якість розслідування кримінального провадження. Думається, що це не є правильним. Якщо усі рішення щодо процесуального забезпечення кримінального провадження, обрання запобіжних заходів, проведення слідчих дій приймає слідчий суддя за клопотанням слідчого узгодженого з прокурором, то саме прокурор як представник державного обвинувачення повинен нести и відповідальність за якість розслідування кримінального провадження.

7. Введення до КПК 2012 року окремої глави про негласні слідчі (розшукові) дії, вважаємо дуже сумнівним. По-перше, деякі з даних щодо методики проведення оперативно-розшукових заходів на теперішній час складають державну таємницю, і відповідні зміни не внесені до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. По-друге, значне коло осіб, які будуть приймати участь при отриманні рішення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не сприятиме збереженню таємниці їх проведення, та фактично позбавляє правоохоронні органи можливості використання оперативних заходів при виявленні та розкритті злочинів.

8. Загальне враження від нового Кримінального процесуального кодексу можна визначити як невдалу спробу відійти від змішаної системи до змагальної, але чомусь зі зберіганням слідчих, які повинні не тільки виконувати усі вказівки прокурора, але і нести відповідальність за погодження/непогодження прокурором, прийняття/неприйняття рішень слідчим суддею. Тобто, кроки до змагальної форми кримінального процесу зроблені, але їх не достатньо щоб вважати нову форму процесу змагальною.

9. На жаль відсутнє і економічне обґрунтування введення КПК 2012 року. Думається, що до розширення штатів слідчих підрозділів, прокуратури та суду, є не готовим бюджет країни.

10. Значно ускладнює введення КПК 2012 відсутність нових законів щодо статусу прокуратури, про кримінальні проступки та державне бюро досудових розслідувань, про міліцію (поліцію) та інші правоохоронні органи.

11. Але найбільш головним та проблематичним у виконанні, думається, є не просто вивчення положень КПК 2012 практичними працівниками, а й зміна у правосвідомості суддів, прокурорів та слідчих щодо їх ролі та функції у кримінальному провадженні.

Одержано 23.09.2012

L

УДК 343.13

Григорій Володимирович Остафійчук,

заступник прокурора міста Києва