Правовий примус у механізмі охорони надр України

Адміністративно-правова охорона надр не може реалізуватися інакше, ніж через застосування певного механізму, тобто сукупності визначених нормами адміністративного права прийомів і способів впливу на поведінку зобов’язаних щодо охорони надр суб’єктів. Одним із важливих елементів такого механізму є заходи адміністративного примусу. Адміністративний примус розглядається як складова державного примусу та елемент і метод здійснення державної влади.

Заходи адміністративного примусу є невід’ємними елементами будь-якого адміністративно-правового механізму. Вони неодноразово ставали об’єктом наукових публікацій Ю. П. Битяка, В. К. Колпакова, О. В.Кузьменко, М. Г. Шульги, А. Т. Комзюка та інших науковців. Проте більшість вчених не розкривали місце адміністративно-правових заборон як елемента адміністративного механізму охорони надр України. Метою статті є визначення місця заборон як заходу адміністративного примусу в механізмі охорони надр України, визначення їх функцій та форм реалізації в цій сфері.

Поняття адміністративного примусу А. Т. Комзюк визначає як застосування відповідними суб’єктами до осіб, які не перебувають у їх підпорядкуванні, незалежно від волі й бажання останніх, передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного (фізичного) та іншого характеру з метою охорони відповідних суспільних відносин шляхом попередження і припинення правопорушень, а також покарання за їх вчинення [1, с. 414]. У деяких визначеннях поняття адміністративного примусу визначається через види (групи), зокрема, адміністративний примус розглядається як владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб’єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових установлень [2, с. 190]. На думку М. Г. Шульги, адміністративний примус ‒ це система засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків, розвитку суспільних відносин у межах закону, забезпечення правопорядку й законності [3, с. 164].

Незважаючи на певні відмінності у визначенні адміністративного примусу, що запропоновані різними авторами, основними рисами адміністративного примусу слід визнати:

• адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

• застосовувати заходи адміністративного примусу можуть лише ті органи виконавчої влади та їх певні посадові особи, кому таке право надано відповідно до норм законодавства;

• заходи адміністративного примусу можуть бути застосовані не тільки у зв’язку із вчиненням правопорушень, а й за умов необхідного попередження правопорушень у разі виникнення умов необхідності забезпечення громадського порядку і громадської безпеки;

• адміністративний примус за змістом значно ширший за адміністративну відпові­дальність, адміністративна відповідальність є складовою адміністративного примусу;

• застосування адміністративного примусу не пов’язане зі службовою підпорядкованістю і не може здійснюватися усередині тієї чи іншої системи управління, а завжди має зовнішній вияв;

• заходи адміністративного примусу застосовуються саме у примусовому порядку, тобто незалежно від волі й бажання суб’єкта, до якого застосовується, часто з можливістю використання для його реалізації інших примусових заходів.

У літературі виділяють також інші ознаки адміністративного примусу, зокрема, подекуди підкреслюється, що регулювання адміністративного примусу, підстав, умов і порядку застосування заходів впливу здійснюється не тільки законами як джерелами адміністративного права, а й рядом підзаконних актів тощо.

Характер конкретних суспільних відносин обумовлює необхідність застосування тих чи інших заходів адміністративного примусу з метою їх охорони. В одних випадках правопорядок у певній галузі суспільних відносин компетентні суб’єкти забезпечують шляхом використання заходів запобігання правопорушенням, у інших ‒ шляхом припинення правопорушень або покарання за вчинені правопорушення.

З

© Макаренко О. Ю., 2012

аходи адміністративного примусу у сфері охорони надр застосовують уповноважені органи державної виконавчої влади, а в окремих випадках ‒ суди (судді) для впливу на певне коло зобов’язаних суб’єктів, як правило, користувачів надр, з метою виконання ними юридичних обов’язків щодо охорони надр, припинення порушень вимог з охорони надр зобов’язаними особами та притягнення до відповідальності правопорушників.

Під час застосування заходів адміністративного впливу, пов’язаних із притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі ‒ КУпАП) [4] у ст. 7 «Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення» передбачені певні вимоги забезпечення законності, а саме:

1. Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

2. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом. Додержання вимог закону під час застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку керівних органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Вважаємо за необхідне законодавчо закріпити загальні вимоги принципового характеру і щодо застосування заходів адміністративного примусу під час запобігання правопорушенням та їх припинення, а не лише як санкції за їх скоєння. Вищеназвані вимоги, що стосуються забезпечення законності лише під час застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення, доцільно дещо змінити та викласти ст. 7 КУпАП у такій редакції.

Стаття 7. Забезпечення законності під час застосування заходів адміністративного впливу у процесі попередження, припинення адміністративних правопорушень та притягнення до відповідальності за їх скоєння:

1. Ніхто не може зазнати застосування заходу впливу у зв’язку з попередженням, припиненням чи скоєнням адміністративного правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

2. Додержання вимог закону під час застосування заходів впливу у процесі попередження, припинення, або притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення забезпечується шляхом здійснення систематичного контролю з боку керівних органів і посадових осіб, прокурорського нагляду, реалізації права на оскарження, іншими встановленими законом способами.

3. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі сумлінного додержання законності.

Вважаємо, що у такій редакції вказана стаття найповніше буде охоплювати ті правовідносини, які складаються під час реалізації державного адміністративного примусу та виникають і реалізуються у зв’язку з адміністративними правопорушеннями, при чому як у випадку їх попередження, так і під час припинення та притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Заходи адміністративного примусу мають особливе значення для забезпечення охорони надр. Певне місце серед них посідають адміністративні заборони, які застосовуються у сфері охорони надр. Для того, щоб з’ясувати, яку саме роль відіграють адміністративні заборони в механізмі охорони надр, доцільно проаналізувати основні правові норми, що встановлюють заборони як можливий або обов’язковий правовий ефект реагування на ті чи інші ситуації. Такий аналіз дозволить встановити, до яких видів заходів адміністративного примусу можна віднести адміністративну заборону.

Основні норми, які встановлюють адміністративні заборони як елемент механізму охорони надр, містяться у статтях Кодексу України про надра [5]. Забороняється введення в експлуатацію нових і реконструйованих гірничовидобувних об’єктів, об’єктів із переробки мінеральної сировини, а також підземних споруд, не пов’язаних із видобуванням корисних копалин, якщо під час їх проектування не додержано вимог, передбачених ст. 50 Кодексу України про надра, що встановлює основні вимоги до проектування, будівництва і введення в експлуатацію гірничодовибувних об’єктів, об’єктів із переробки мінеральної сировини, а також підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Забороняється проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об’єктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові (ст. 58).

Тут, вочевидь, йдеться про попередження порушень вимог з охорони надр. Стаття 55 цього ж Кодексу встановлює необхідність обмеження, тимчасової заборони (зупинення) або припинення органами державного гірничого нагляду чи іншими спеціально уповноваженими на те державними органами діяльності із скидання в надра стічних вод, захоронения шкідливих речовин і відходів виробництва. Стаття 57 встановлює загальну норму щодо можливості обмеження, тимчасової заборони (зупинення) або припинення користування надрами в разі порушення встановлених нормами Кодексу України про надра вимог охорони надр.

Згідно з ч. 4 ст. 26 Кодексу України про надра, у процесі здійснення надрокористування за угодою про розподіл продукції право користування надрами може бути припинено, обмежено чи тимчасово заборонено (зупинено) лише у разі:

1) припинення (в тому числі дострокового) дії угоди про розподіл продукції, що здійснюється на умовах і в порядку, передбачених такою угодою;

2) виникнення безпосередньої загрози життю і здоров’ю людей або довкіллю.

Останню норму продубльовано також у спеціальному законі. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» [6], право користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено Кабінетом Міністрів України у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей або довкіллю в порядку, передбаченому такою угодою.

Отже, заборона може бути застосована не лише як засіб попередження правопорушення, але й як засіб охорони надр, довкілля в цілому, життя та здоров’я людей у разі виникнення небезпеки, в тому числі й природного походження, тобто не пов’язаної з порушенням вимог щодо охорони надр.

Адміністративно-правова заборона завжди пов’язана з дією владного припису, що походить від компетентного суб’єкта на підставі закріплених норм чинного законодавства і підзаконних нормативних актів. Так, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України відповідно до п. 5 Положення про неї [7] має право зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень та інших виробничих об’єктів, виготовлення та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов’язаних з користуванням надрами, застосуванням нових небезпечних речовин, реалізацію продукції шляхом видачі розпорядчого документа про заборону зазначеного у випадках, передбачених законодавством, а також анулювати видані дозволи і ліцензії до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників.

Підсумовуючи викладене, можна дійти певних висновків: адміністративно-правові заборони в сфері охорони надр можуть виконувати наступні функції:

1. Бути засобами попередження:

‒ правопорушень у сфері охорони надр;

‒ спричинення втрат майнового та немайнового характеру;

‒ створення умов небезпеки життю, здоров’ю людей, надр і навколишньому природному середовищу в цілому.

2. Бути засобами припинення порушень вимог щодо охорони надр.

3. Виконувати роль санкцій за вчинення порушень у досліджуваній сфері.

Формами адміністративних заборон у сфері охорони надр можуть бути:

‒ заборона починати діяльність без вчинення дій, спрямованих на охорону надр;

‒ заборона продовження діяльності в разі порушення вимог щодо охорони надр;

‒ заборона продовжувати дії безвідносно до характеру поведінки особи (правомірної чи неправомірної) у зв’язку з обставинами об’єктивного (стосовно адресата такої заборони) характеру;

‒ заборона повного чи часткового характеру постійних чи тимчасових видів діяльності, що здійснюються з порушенням вимог охорони надр.

Подальше дослідження щодо заходів адміністративного примусу має визначити співвідношення заборон і санкцій в адміністративно-правовому механізмі охорони надр України.

Список використаної літератури: 1. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. Т. 1. Загальна частина / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). ‒ К. : Юрид. думка, 2004. ‒ 584 с. 2. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2003. ‒ 544 с. 3. Адміністративне право України : підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2007. ‒ 544 с. 4. Кодекс України про адміністративні правопорушення : від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради УРСР. ‒ 1984. ‒ Додаток до № 51. ‒ Ст. 1122. 5. Кодекс України про надра : від 27 лип. 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. ‒ 1994. ‒ № 36. ‒ Ст. 340. 6. Про угоди про розподіл продукції : закон України від 14.09.1999 // Офіційний вісник України. ‒ 1999. ‒ № 40. ‒ Ст. 2. 7. Про Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України : указ Президента України від 06.04.2011 № 408/2011 // Офіційний вісник Президента України. ‒ 2011. ‒ № 10. ‒ Ст. 61.

Одержано 26.09.2012

L

УДК 343.98

Тетяна Петрівна Матюшкова,

доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії факультету з підготовки слідчих Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук