Тактика профілактики злочинів в контексті нового кримінального процесуального кодексу україни

Статтю присвячено розгляду системи тактики профілактики злочинів, а також обґрунтуванню необхідності формулювання профілактичного завдання серед інших завдань розслідування.

Ключові слова: тактика, профілактика злочинів, причини та умови злочинів, розслідування.

В умовах постійного росту кількості злочинів перед правоохоронними органами поставлене завдання не тільки розкривати і розслідувати вчинені злочини, але й продовжувати пошук ефективних профілактичних заходів. Реалізується це завдання в рамках діяльності по профілактиці злочинів.

Загальновизнано, що одним із завдань сучасної правоохоронної діяльності є вдосконалення засобів, прийомів і методів профілактики злочинів. Успішну діяльність, спрямовану на боротьбу з різними видами злочинів, важко уявити без використання чітко продуманої системи профілактичного впливу.

У цьому зв’язку уявляється цілком слушною теза про те, що розроблювальні сучасною наукою методичні рекомендації, спрямовані на забезпечення практичної діяльності правоохоронних органів, а також сучасні наукові методи і засоби боротьби зі злочинністю, повинні сприяти формуванню тактики профілактики злочинів як системи наукових положень і розроблювальних на їх основі рекомендацій з організації та проведення заходів, спрямованих на запобігання злочинам. Основний зміст цього напрямку знань становлять методичні рекомендації з попередження окремих видів злочинів.

Особливістю прийомів і засобів профілактики злочинів є те, що вони за своєю специфічною тактичною і методичною сутністю в більшій частині органічно входять у прийоми і методи самого розслідування й у цьому зв’язку часто не виділяються в якийсь особливий комплекс дій. Наприклад, причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів, виявляються головним чином у ході проведення окремих слідчих дій з урахуванням способу вчинення, механізму і обстановки злочину, характеристики слідчих ситуацій та інших особливостей розслідуваної події, тобто з урахуванням факторів, що впливають на визначення загальних особливостей окремих слідчих дій і їх вибір по різним категоріям кримінальних справ.

Значна частина профілактичних прийомів і методів з усунення виявлених причин і сприятливих умов у розслідуваних справах реалізується в специфічних рамках окремих слідчих дій з урахуванням складності слідчих ситуацій. Хоча ці прийоми і засоби й утворять деякий методичний набір, все ж таки вони ще не створюють самостійного, незалежного від методики розслідування злочинів комплексу даних. З урахуванням цього не можна погодитись з думкою О. Н. Колесниченка про те, що «у методиці розслідування немає двох окремих методик - методики розслідування і методики попередження злочинів. Методика розслідування не є сумою методик, а представляє єдину систему прийомів розкриття і попередження злочинів» [1, с. 6].

Для процесу розслідування з урахуванням його специфіки найбільш характерною є розробка прийомів і способів вирішення наступних завдань профілактичного характеру:

• розробка методів і прийомів виявлення причин і умов розслідуваних злочинів з рахуванням їх кримінологічних і криміналістичних особливостей;

• виявлення і дослідження типових слідчих ситуацій профілактичного характеру, що складаються, і визначення примірного комплексу найбільш дієвих профілактичних заходів;

• розробка заходів припинення розпочатих і запобігання злочинам, що готуються.

Перераховані завдання відносяться до предмету тактики профілактики злочинів, про що свідчить ряд обставин. По-перше, виявлення характеру і значущості причин і умов злочину в ході розслідуванні неможливо уявити без застосування спеціально розроблених методів.

П

© Литвинов О. М., 2012

о-друге, вибір часу і характеру заходів запобіжного впливу в ході розслідування конкретної справи багато в чому залежить від особливостей обстановки, що складається по даній розслідуваній справі, а також і на об’єкті можливого профілактичного впливу. Саме правильна методична оцінка сформованого стану справ і допомагає обрати оптимальний момент для профілактичної роботи і відповідно визначити своєрідність профілактичних заходів, що потрібні.

По-третє, в процесі розслідування можуть виникнути ситуації, що вимагають негайних запобіжних дій від слідчого (з метою припинення розпочатого злочину або запобігання тому, що готується). У подібних випадках необхідно діяти методично продумано.

Систему знань про тактику профілактики злочинів утворюють:

1. Загальні положення, що мають значення для всієї системи. До них відносяться правові приписи, які визначають порядок виявлення і усунення причин і умов, що сприяли вчиненню конкретного злочину. Послідовність цих дій визначається відповідно до процесуальних норм, за стадіями кримінального процесуального закону. Усі питання повинні вирішуватися в суворій послідовності оскільки вона обумовлена логікою самого розслідування (не маючи відповіді на попереднє питання, неможливо вирішувати наступні.

2. Особливості профілактичної діяльності:

а) при проведенні окремих слідчих дій в ході розслідування;

б) при здійсненні розшукової діяльності;

в) для залучення громадськості до профілактики злочинів.

3. Організаційні засоби і методи профілактичного впливу. До них відносяться системи профілактичного планування, прогнозування, організації запобіжної діяльності по конкретній кримінальній справі.

4. Правовиховні засоби і методи, які утворюють спеціальну систему, що забезпечує ефективність підвищення рівня правової і моральної свідомості громадян як у ході судочинства, так і поза його межами. Функціонування цієї системи здійснюється при проведенні окремих слідчих дій, а також у непроцесуальній сфері, у її різних формах - оперативній, слідчій, судовій, прокурорській діяльності.

Аналіз правозастосовної практики, в якій відображені хід і результати профілактики злочинів, свідчить про необхідність істотної активізації індивідуальної профілактичної роботи з деякими категоріями громадян.

В якості прикладу розглянемо профілактичну діяльність слідчого. Усі профілактичні заходи в даному напрямку можна умовно розділити на:

1. дії, які здійснюються безпосередньо самим слідчим;

2. дії, здійснювані за його дорученням іншими органами, організаціями, підприємствами, установами, представниками громадськості.

До першої групи відносяться слідчі дії, пошукові заходи, криміналістичні операції профілактичної спрямованості, суб’єктом реалізації яких виступає сам слідчий. Формами вираження даних профілактичних заходів є постанови про проведення слідчих дій, протоколи слідчих дій, погоджені плани проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Зазначені превентивні заходи спрямовані на запобігання і припинення подальших фактів вчинення злочинів.

До другої групи відносяться дії оперативно-розшукового, техніко-організаційного, технічного, управлінського, організаційного характеру, здійснювані за дорученням слідчого органами дізнання, адміністраціями підприємств, установ, організацій. Ці превентивні заходи спрямовані на недопущення закінчення розпочатої злочинної діяльності, припинення триваючої, притягнення винних осіб до відповідальності, швидке розкриття і всебічне розслідування вчиненого злочину.

Спеціальною процесуальною формою профілактичної діяльності слідчого по другій групі превентивних заходів є внесення подання за результатами розслідування конкретного злочину у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі про вжиття заходів з усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину. У цьому процесуальному документі слідчий повідомляє встановлені розслідуванням обставини злочину, аналізує причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, пропонує вжити заходів щодо їхнього усунення.

Суди не завжди глибоко і всебічно виявляють обставини, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень, не в усіх необхідних випадках виносять окремі ухвали (постанови) з метою усунення цих негативних фактів, а також інших недоліків у роботі державних і недержавних підприємств, а також установ, організацій, громадських об’єднань, що негативно впливають на стан законності в країні.

Свого часу В. К. Звірбуль відзначав, що багато обставин такого роду відіграють у злочині двояку роль: сприяють як формуванню, так і реалізації мотиву і наміру. Причому, коли особа знаходить в оточуючому середовищі умови, що сприяють вчиненню злочину, «це не тільки створює для неї реальну можливість здійснити свої наміри, але такого роду обставини служать своєрідним «каталізатором» у процесі перетворення антигромадських поглядів у злочинний намір, а потім - у вчинення останнього» [2, с. 21].

Обов’язок слідчого і суду полягає не тільки в тому, щоб розкрити умови, що створили злочинцеві можливість вчинити злочин, але й у тому, щоб з’ясувати причини існування подібних умов (у тому числі й недоліки контрольно-ревізійної і оперативної роботи, адміністративного нагляду і т. д.).

При розслідуванні справи і судовому її розгляді нерідко виявляються обставини, які не перебувають у зв’язку з даним злочином, але можуть бути причинами або умовами вчинення інших злочинів. Тож повинна бути встановлена уся сукупність цих факторів, а не лише їх частина, що лежать на поверхні.

Значна частина обставин, що сприяли вчиненню злочину, з’ясовується вже при дослідженні події злочину, його мотивів, обставин, що впливають на ступінь, характер відповідальності. Подібне положення, однак, не виправдовує законодавця, який в новому Кримінальному процесуальному кодексі України відповідну групу обставин у структурі предмета доказування не виділяє.

Варто зазначити, по-перше, частина зазначених обставин є значимою для справи саме у зв’язку із профілактичною роботою саме за її матеріалами. По-друге, слідчий забезпечує повноту доказування сукупності зазначених обставин, тому що має їх на увазі при дослідженні події, вини, характеру і ступеня відповідальності. Причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, повинні встановлюватися і у справах, які припиняються з нереабілітуючих підстав (амністія і т. д.). Суд повинен з’ясувати, які заходи вжиті за поданнями слідчого щодо усунення причин і умов злочину.

Виходячи з вищесказаного, необхідно звернути увагу законодавця на необхідність повернення до формулювання профілактичного завдання при проведенні розслідування і зобов’язати учасників кримінального судочинства виявляти обставини, що сприяють вчиненню злочинів. Пропонуємо таку редакцію норми: «В обов’язковому порядку по кожній кримінальній справі підлягають виявленню обставини (причини і умови), що сприяли вчиненню злочину».

Підбиваючи підсумок викладеному, слід зазначити, що, по-перше, реалії сучасної криміногенної ситуації вимагають забезпечення комплексного профілактичного впливу на весь причинний комплекс злочинів, а також усю сукупність супутніх умов.

По-друге, у тактиці профілактики злочинів на сьогоднішній день спостерігається активне взаємне проникнення, інтеграція різних за характером і змістом превентивних методів і засобів у рамках загальної методики профілактики злочинів.

По-третє, виділення деяких аспектів профілактичної діяльності є важливим у методичному плані видом науково-пізнавальної діяльності. У її результаті практичним працівникам може бути рекомендований конкретний набір прийомів, що мають профілактичну спрямованість і пов’язані з їхньою діяльністю з розкриття, розслідування і запобігання злочинам.

Список використаних джерел: 1. Колесниченко А. Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений : автореф. дис. … д-ра юрид. наук / Колесниченко А. Н. – Х., 1967. – 28 с. 2. Звирбуль В. К. Выявление причин преступления и принятие предупредительных мер по уголовному делу / В. К. Звирбуль. - М. : Юрид. лит., 1967. - 150 с.

Одержано 26.09.2012

Статья посвящена рассмотрению системы тактики профилактики преступлений, а также обоснованию необходимости формулирования профилактической задачи среди других задач расследования.

Ключевые слова: тактика, профилактика преступлений, причины и условия преступлений, расследование.

The article is devoted to analyzing of crime prevention tactics, as well as justifying the need for the formulation of preventive tasks to other tasks of the investigation.

Keywords: tactics, crime prevention, causes and conditions of crime, the investigation.

L

УДК 343.13(477)

Василь Дмитрович Берназ,

проректор з наукової роботи та міжнародних зв’язків Міжнародного гуманітарного університету, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України