Функціональна складова побудови системи кримінального судочинства за новим кримінальним процесуальним кодексом україни

У доповіді розкриваються деякі аспекти функціональної складової побудови системи кримінального судочинства за новим кримінально-процесуальним законодавством України, а саме: висвітлюються питання співвідношення функцій прокурора та слідчого.

Ключеві слова: функціїї, прокурорський нагляд, процесуальне керівництво, досудове розслідування.

Упродовж декількох років велася інтенсивна розробка нового КПК України, який повинен був повною мірою відобразити зміни, що відбулися в кримінально-процесуальній ідеології. В юридичному середовищі не було одностайності в питанні про напрями вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, висловлювалися різні, іноді взаємовиключні, точки зору щодо запропонованих для обговорення проектів КПК. Не вщухає дискусія і після його прийняття. Новий КПК кардинально відрізняється своїм змістом від КПК України (1960 р.). При цьому слід зазначити, що як до його прийняття, так і після в юридичній науці не припиняються суперечки про функціональний зміст побудови всієї системи кримінального судочинства. В обґрунтування своїх висновків вчені наводять різні доводи, в основному спираючись на розроблену в минулому столітті теорію поділу процесуальних функцій.

У науці кримінального процесу немає єдиної думки про поняття кримінально-процесуальної функції. Тим не менш, основна частина процесуалістів сходиться в тому, що кримінально-процесуальна функція – це напрям кримінально-процесуальної діяльності учасників процесу щодо досягнення його призначення (М. М. Михеєнко, М. С. Строгович, А. Г. Халілулін). Також у теорії кримінально-процесуального права існує інший погляд на визначення кримінально-процесуальної функції. Так, К. Б. Калиновський, А. В. Смирнов , П. С. Елькінд вважають, що кримінально-процесуальні функції являють собою окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності, у яких проявляються роль і спеціальне призначення учасників процесу. Виходячи з цього, слід зазначити, що саме призначення (мета) кримінального судочинства, а не роль і призначення самих учасників процесу, детермінує наявність кримінально-процесуальних функцій, що, у свою чергу, зумовлює і передбачає існування кримінально-процесуальних функцій.

Як уже зазначалося, у вітчизняній кримінально-процесуальній науці немає єдиної думки про поняття, види і функції кримінального судочинства. До прийняття КПК України 2012 р. на законодавчому рівні не була чітко визначена функціональна побудова кримінального процесу. Виділення та систематизація кримінально-процесуальних функцій традиційно були предметом юридичної науки. Однак і після закріплення у ст. 22 КПК України (2012 р.) функціональної моделі побудови кримінального судочинства, що зводиться до наявності трьох функцій (обвинувачення, захисту і судового розгляду), наукова дискусія з цієї проблеми не втратила своєї актуальності. Суперечливий зміст низки норм нового кримінально-процесуального закону дає всі підстави до продовження наукового пошуку напрямів оптимізації системи функцій.

На наш погляд, законодавець, намагаючись докорінно реформувати вітчизняний кримінальний процес, не врахував положення багатьох фундаментальних наукових теорій, у тому числі теорії функціонального змісту кримінального процесу. Традиційно у доктрині кримінально-процесуального права, поряд з основними згаданими вище функціями, виокремлювалися функції кримінального переслідування, розслідування справи, функція прокурорського нагляду, судового контролю тощо. Так, наприклад, у новому КПК України не відображено співвідношення функцій кримінального переслідування (до речі, визначеної Концепцією реформування кримінальної юстиції України, яка була затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року) і обвинувачення (ця функція чітко визначена в Конституції України). Погоджуючись з багатьма процесуалістами, ми можемо стверджувати, що кримінальне переслідування та обвинувачення – не тотожні кримінально-процесуальні функції.

К

© Леоненко М. І., 2012

рім того, слід констатувати той факт, що у чинному кримінально–процесуальному законодавстві немає чіткого розмежування між напрямами діяльності, функціями та повноваженнями прокурора. Немає єдиної точки зору щодо розуміння функцій прокурора як правової категорії, а також їх змісту та призначення.

Саме це тягне за собою помилкові уявлення про місце, роль та призначення прокурора у кримінальному процесі, про несумісність прокурорського нагляду за процесуальною діяльністю органів досудового розслідування з функцією кримінального переслідування та засновані на них пропозиції про повну заміну прокурорського нагляду судовим контролем.

З огляду на це, у світлі запропонованих змін практичний інтерес являє, насамперед, змодельована конструкція влади у вітчизняному кримінальному процесі. На нашу думку, все ж таки слід визначитися щодо сутності влади, реалізованої прокуратурою не в державі в цілому, а саме у сфері кримінального судочинства, особливо враховуючи новели, запропоновані авторами нового КПК України, що помітно змінили роль прокурора на досудовому розслідуванні. Також вбачається необхідність проаналізувати характер слідчої влади, роль якої виконує слідчий у кримінальному провадженні і яка розкривається лише у його взаєминах з прокурором.

Слідчий і прокурор опинилися в одному таборі: обидва виступають на стороні обвинувачення (глава 3 § 2 та ст. 4 п. 1 8 нового КПК України), тобто законодавець практично поклав функцію кримінального переслідування (обвинувачення) як на прокурора, так і на слідчого. При такому положенні, як зазначають багато фахівців, розмежування влади обвинувальної і влади слідчої втратило свою основу, тому можна говорити лише про відмінність у повноваженнях прокурора і слідчого. Якщо слідчий і прокурор на одній стороні, то навіщо слідчому самостійність та незалежність від прокурора? Чи не втрачає своєї актуальності та ефективності необхідність «наглядати» за слідчим? І хто врешті-решт відповідає за справу обвинувачення? Хто несе повну відповідальність за організацію та результати розслідування? Які межі цієї відповідальності?

Так, новий КПК України наділяє прокурора функцією здійснювати «нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням» (ст. 38 КПК). Щодо наглядових функцій прокурора немає жодних сумнівів (тим паче вони закріплені в Конституції України), а що стосується здійснення їх у формі процесуального керівництва, то тут у юридичній літературі існує безліч неоднорідних і суперечливих думок. Чи може прокурор в одній особі здійснювати нагляд за додержанням законів під час досудового провадження і паралельно керувати досудовим розслідуванням, тобто практично наглядати за своїм «ефективним керуванням»? Що саме вкладається в зміст поняття «процесуальне керівництво», в чому полягає сутність такого керівництва зараз, якими засобами і в яких процесуальних формах передбачається практичне здійснення цієї процесуальної діяльності в перспективі?

Взагалі, треба прямо відзначити, що «процесуальне керівництво» досудовим слідством є продуктом радянського кримінального судочинства, а саме превалюванням адміністративної влади над владою судово-слідчою.

Так, двозначність сучасного становища прокурора полягає в тому, що прокурор є органом нагляду за законністю, а разом з тим і стороною у справі. Тому специфіка правового становища прокурора на досудовому розслідуванні виникає, на нашу думку, передусім з незавершеності судово-правової реформи та невизначеності подальшої процесуальної долі основних суб’єктів досудового провадження, покликаних розкривати і розслідувати кримінальні правопорушення.

Реалії сьогодення, в контексті проведеної судово-правової реформи, вимагають, щоб прокуратура зосередила свої зусилля саме на кримінальному переслідуванні (обвинуваченні), чим вона, власне кажучи, в усьому світі і займається. Збереження за прокуратурою багатофункціональності, на наш погляд, порушує принцип змагальності.

Виходячи з положень нового КПК України, законодавець практично відкидає процесуальну самостійність слідчого (незалежно від того, що вона формально закріплена в ст. 43 нового КПК України, як і процесуальна самостійність прокурора в ст. 38), віддаючи тим самим перевагу концепції прокурорського розслідування («прокурорського дізнання») і концепції про те, що слідчий – помічник прокурора на слідстві. Тобто, на нашу думку, відбувається переродження досудового слідства в «прокурорське дізнання», а процесуально самостійного слідчого – в залежного від прокурора «відомчого дізнавача» (лише за назвою – «слідчий»), що стало наслідком нерозуміння чи свідомого ігнорування правової природи і призначення досудового слідства.

На наш погляд, процедури кримінального судочинства, запропоновані законодавцем, зіткнуться з теоретичним нерозумінням і навіть відторгненням окремих процесуальних інститутів, з неготовністю правозастосувача (прокурора, слідчого, судді тощо) сприйняти двоєдине призначення кримінального процесу (захист прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від кримінальних правопорушень; захист особи від незаконного та необґрунтованого обвинувачення, засудження та обмеження її прав і свобод) та змагальну форму судочинства, яка передбачає чітке розмежування кримінально-процесуальних функцій на функції обвинувачення, захисту і правосуддя. Відсутність чітких концептуальних уявлень про зміст функцій, здійснюваних учасниками кримінального судочинства, призведе до проблем регулювання їх процесуальної діяльності, і як наслідок, до дисбалансу всього кримінально-процесуального регулювання.

Тому, на нашу думку, з метою прогнозування ситуації, пов’язаної з введенням нових правових конструкцій, побудовою функціональних зв’язків між діючими правовими інститутами або такими, що планується ввести, а також з метою цілісного сприйняття побудованої моделі функціонування органів кримінальної юстиції та системи кримінального судочинства постає необхідність розробки та узгодження законопроектів щодо суттєвих змін в організації та функціонуванні таких правових інституцій, як прокуратура, міліція, адвокатура тощо. Крім того, вкрай необхідним є виконання Перехідних положень Конституції України щодо введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та про систему досудового слідства. Належне та послідовне (системне) виконання цих умов сприятиме якісному впровадженню законодавства, забезпечить його узгодженість, передбачуваність та збалансованість.

Одержано 27.09.2012

В докладе раскрываются некоторые аспекты функциональной составляющей построения системы уголовного судопроизводства в контексте нового уголовно-процессуального законодательства Украины, а именно вопросы соотношения функций прокурора и следователя.

Ключевые слова: функции, прокурорский надзор, процессуальное руководство, досудебное раследование.

The report reveals some aspects of functional building blocks of the criminal justice system in the context of the new Criminal Procedure Code of Ukraine, namely life issues roles of the prosecutor and the investigator.

Keywords: features prosecutor’s supervision, functions, procedural guidance, pre-trial

L

УДК 343.08

Валерій Іванович Літвінов,

викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Олександр Васильович Сачко,

викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ