Слідчий суддя, як представник судової влади під час досудового провадження

Судова діяльність у кримінальному провадженні є поняття поліваріативне, яке має на кожній стадії різні мету, завдання, зміст та рішення, які ухвалюються. Саме ці складові визначають в сукупності вид судової діяльності у кримінальному провадженні.

Метою нашого дослідження не є взагалі судова діяльність, а тільки її окремі види, що реалізуються під час досудового розслідування. Законодавець запроваджує в мережу процесуальних відносин в кримінальному провадженні нового суб’єкта – слідчого суддю, на якого покладає частку повноважень судової влади. Слід зауважити, що на час підготовки кримінально-процесуального кодексу 2012 р. (далі КПК) питання, що стосуються слідчого судді та його повноважень дуже мало досліджено у вітчизняній літературі. Це питання є вельми цікавим і актуальним тому що вивчення його участі в кримінальному провадженні ставить, як перед практиками, так і перед вченими низку проблем, які потребують негайного вирішення.

Слідчий суддя діє і має повноваження тільки в рамках однієї стадії – досудового розслідування.

Цікавою і не досить виваженою з нашої точки зору є термінологічне визначення слідчого судді (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК), як судді першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст. 247 КПК – голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя.

Тобто, законодавець визначає, як основні повноваження слідчого судді «судовий контроль». Хоча при цьому саме поняття «судового контролю» не знайшло свого ані термінологічного, ані суттєвого визначення як у вказаній статті, так і взагалі в нормах кримінально-процесуального закону.

Іншими словами, крім згадки в ч. 1 п. 18 ст. 3 КПК про судовий контроль в законі більше ніде не йдеться. Таким чином, саме поняття «судовий контроль» на законодавчому рівні не визначено, а в наукових публікаціях з цього приводу думки досить різноманітні.

Але не вступаючи в суперечку щодо самого поняття «судового контролю», ми звертаємося до цього питання тільки у зв’язку з повноваженнями слідчого судді, як представника судової влади. Судова влада, як одна з трьох основних гілок влади, діє через свої інститути:

• суди, як органи судової влади;

• суддів, як носіїв судової влади.

Порядок організації та діяльності зазначених інститутів було врегульовано в Конституції України в розділі VІІІ [2]. Сучасні інститути, пов’язані з діяльністю судової влади під час досудового провадження більш визначені в кримінально-процесуальному законодавстві й іх більше ніж згадує Н. В. Сібільова. Інститути права, як сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють конкретні правовідносини в кримінальному провадженні. До таких сьогодні з повною відповідальністю можна віднести – інститут оскарження, інститут забезпечення кримінального провадження, інститут слідчого судді, як нове утворення в вітчизняному законодавстві.

Діяльність слідчого судді регламентується в кримінально-процесуальному законі не окремою статтею, а сукупністю норм, які регламентують різні види його діяльності й відповідно до цього різні повноваження. Тобто, дійсно це є повномірний, самостійний кримінально-процесуальний інститут права.

Аналізуючи місце слідчого судді в досудовому кримінальному провадженні, як суб’єкта, слід зазначити його особливість. Безумовним є те, що зазначений суб’єкт не відноситься ні до сторони обвинувачення, ні до сторони захисту й займає самостійне, незалежне місце. Таке становище визначається, в першу чергу, самим відношенням слідчого судді до органів судової влади, оскільки він вибирається з числа суддів першої інстанції загальними зборами суддів. Тобто він є тим суб’єктом, який входить до числа органів судової влади і виконуючи певні повноваження є її представником. Те, що слідчий суддя входить до певного суду першої інстанції має й певні недоліки. Будучи адміністративно підкореним певному суду, слідчий суддя вряд чи буде мати повну самостійність, виходячи з порядку його призначення.

І

© Ковальова Н. В., 2012

нше питання стосується безпосередньо самих повноважень слідчого судді під час досудового провадження.

Позиції науковців, щодо значимості та правового положення слідчого судді в кримінальному провадженні неоднозначні. Реформування кримінально-процесуального законодавства, як в Україні, так і в споріднених державних системах, в тому числі і на теренах колишнього СНГ, відбувається засобами проб, помилок та їх виправлень. Наприклад в російському процесуальному законодавстві теж точаться суперечки, щодо введення окремого суб’єкта, який буде мати повноваження щодо розгляду питань про арешт, правомірність обмежень прав та свобод особи у кримінальному судочинстві. Спори, щодо визначення такого суб’єкта мали місце, щодо питання про його термінологічне визначення. Тобто, буде це судовий слідчий або слідчий суддя. Це питання має значення, щодо визначення правового становища такого суб’єкта.

Так, російські науковці визначаючи необхідність участі слідчого судді в кримінальному судочинстві, не виключають необхідність реалізації принципу змагальності й розглядають його, як комплексного суб’єкта, який поєднує в своїй діяльності, як повноваження слідчого, судді та здійснення оперативного судового контролю за досудовим слідством [6, с. 12]. До речі, поняття судового контрою в російському кримінально-процесуальному законодавстві теж не має унормованого визначення. Але вченими теоретично судовий контроль пов’язується з вирішенням спору про право. Н. М. Чепурнова вважає, що сутність судового контрою полягає в перевірці судами відповідності закону рішень, які прийняті в порядку діяльності виконавчої влади [6, с. 28–29]. Аналогічна точка зору у В. А. Лазарева, який наголошує, що судовий контроль об’єктивно (за формою і змістом) пов’язаний з вирішенням спору про право на обмеження конституційних прав громадян є спор про наявність фактичних і правових підстав для цього [5, с. 151]. Для вирішення такого спору запроваджено конституційні обов’язки суду для оцінки та перевірки таких обставин. Вирішуючи спір й реалізуючи свої повноваження суд (слідчий суддя) забезпечує як законність прав та законних інтересів особи, так і подальше провадження у справі.

Такий суб’єкт, як слідчий суддя – це не є взагалі новелою для законодавства. Такий суб’єкт існує в інших державах, наприклад у кримінальному судочинстві Франції, де він теж зветься «слідчий суддя», але по суті виконує в процесі Франції функції слідчого, який функціонує при органі судової влади [4, с. 16]. Кримінальне судочинство Германії знає такого суб’єкта, як «…суддя за арештами».

Крім того процесуальна фігура, яка виконувала схожі повноваження мала місце за Уставом кримінального судочинства 1864 р., де він йменувався судовим слідчим.

На думку А. В. Смірнова і слідчий суддя, і судовий слідчий безпосередньо приймають участь у доказовій діяльності під час досудовому провадженні, при цьому вони вносять елементи змагальності в цю діяльність і тим самим вирішують правовий конфлікт між сторонами в суді [3, с. 21–22].

Започаткована в українському кримінальному досудовому провадженні діяльність слідчого судді, має як позитивні сторони, так і негативні моменти.

Безумовним є те, що досудове провадження з участю слідчого судді набуває риси змагальності, де суд виконує свою диспозитивну роль. Саме він вирішує спір щодо права, який виникає на цьому етапі провадження. При цьому він надає сторонам можливість захистити свої права, свободи та законні інтереси, а посадовим особам забезпечити подальше провадження.

Але виникають і певні побоювання, щодо як самостійності слідчого судді, який по-перше, зостається в адміністративній підпорядкованості суду, який його вибрав; по-друге, закон не передбачає, що слідчий суддя не буде виконувати інші обов’язки в цьому суді, окрім випадків, коли він приймав участь у досудовому провадженні. Тобто, корпоративні інтереси все ж зостаються. І нарешті, більша частина ухвалених слідчим суддею рішень не підлягають оскарженню, хоча перевіряючи та оцінуючи певні доказові факти, не можна виключити помилки.

Крім того, в цьому контексті виникає й інше питання, яке стосується преюдиціональності рішень слідчого судді. Слідчий суддя не має можливості розглянути усі докази, які будуть використані у провадженні, він обмежений тими обставинами, наведеними в скарзі, або в клопотанні, які ініціюють його діяльність. Але якщо слідчий суддя вже ухвалив певне рішення, використовуючи конкретні докази й фактичні дані, то виходячи з правил преюдиціональності, вони можуть прийматися іншим судом без перевірки. Хоча оцінка їх здійснювалась стосовно тільки частини доказів (у межах скарги чи клопотання), а не всіх, що зібрані під час провадження.

З нашої точки зору, на законодавчому рівні необхідно запровадити для подальших судових розглядів обов’язковість перевірки і доказів, які були покладені в основу ухвали слідчого судді, але вже сукупності з іншими доказами.

Щодо меж повноважень слідчого судді слід зауважити, що з цього приводу в країнах Європи вже вносяться пропозиції щодо певних змін. Практика реалізації французького законодавства, вказує на необхідність розмежувань повноважень, щодо контролю за досудовим провадженням й наприклад застосуванням заходів процесуального примусу й запровадили повноваження «судді за свободами й триманням під вартою». Тобто частина повноважень слідчого судді вже перейшла саме до такого суб’єкту.

Така законодавча конструкція має місце і в Германії, де цей суб’єкт йменується «судією за арештами» і саме це є для нас важливим, щодо дослідження питання повноважень слідчого судді. Принципово до цього питання підійшли й в законодавстві Латвії, направивши повноваження слідчого судді на забезпечення прав та свобод в кримінальному процесі, а не на збирання доказів й підготовку слідчих матеріалів для суду [1].

Ми звертаємо на це увагу, тому що вводячи до кримінального провадження такого суб’єкта, як слідчий суддя, законодавець не чітко визначив мету його діяльності, повноваження, покладаючи на нього судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів особи в кримінальному провадженні.

Але слідчий суддя, що розглядає, наприклад клопотання слідчого чи прокурора про тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом (ст. 152 КПК), обов’язково враховує правові підстави, достатність доказів, що вказують на здійснення особою кримінального правопорушення, що вже само по собі є діяльністю по перевірці та оцінці доказів. Слідчий суддя не погоджується чи не погоджується з особою, яка внесла клопотання на розгляд, а виносить своє мотивоване рішення, яке забезпечує подальше провадження та збирання доказів.

Таким чином, слідчий суддя має значно більше повноважень, ніж здійснення судового контролю. Він приймає участь у здійсненні досудового провадження й від його рішень залежить можливість подальшого просування провадження.

Саме це й потребує більш чіткого визначення повноважень слідчого судді.

Список використаних джерел: 1. УПК Латвии : закон, принят. Сеймом 21 апр. 2005 г. и обнарод. Президентом государства 11 мая 2005 г. : с изм., внес. по сост. на 28.09.2005 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravo.lv/likumi/29_upz.html. 2. Сібільова Н. В. Порядок організації та діяльності судової влади [Електронний ресурс] / Н. В. Сібільова. – Режим доступу: http://www.judges. org.ua/seminar2-2.htm. 3. Смирнов А. В. Предисловие / А. В. Смирнов // Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации. – СПб., 2003. – С. 21–22. 4. Ковтун Н. Н. О понятии и содержании термина «судебный следователь» (следственный судья) / Н. Н. Ковтун // Российский судья. – 2010. – № 5. – С. 15–20. 5. Лазарева В. А. Судебная власть. Судебная защита. Судебный контроль: понятие и соотношение : лекции-очерки / Лазарева В. А. – Самара, 2000. – С. 151. 6. Чепурнова Н. М. Судебный контроль в Российской Федерации: проблемы методологии, теории и государственно-правовой практики / Чепурнова Н. М. – Ростов н/Д, 1999. – С. 28–29. 7. Макаркин А. И. Состязательность на предварительном следствии : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Макаркин А. И. – СПб., 1998. – С. 8.

L

УДК [343.13:614.841](477)

Владислав Володимирович Колесников,

старший викладач кафедри кримінального процесу та криміналістики навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент