Взаємодія слідчого з підрозділами збройних сил україни в розкритті та розслідуванні терористичних актів

Статтю присвячено дослідженню питання взаємодії слідчих правоохоронних органів з підрозділами Збройних Сил України у розслідуванні проявів тероризму. Проводиться аналіз та визначаються основні напрямки організації взаємодії з цього питання.

Ключові слова: терористичні акти, Збройні Сили України, розслідування, взаємодія, Військова служба правопорядку Збройних Сил України.

Історичний досвід людства показує, що жодна держава, жодне суспільство не застраховано від такого ганебного прояву людської ворожнечі як тероризм. Крім цього у минулому та нинішньому столітті, цей неправовий спосіб вирішення спорів деякими групами або окремими індивідами, набув широкого розповсюдження. Збільшення розриву між групами «бідних» та «багатих» як усередині держави, так і в міжнародному масштабі, швидка зміна поколінь у техніці і технологіях, глибока комерціалізація усіх сторін життя сучасної спільноти, яка веде до розкладення традиційних моральних устоїв – все це у небувалій раніше ступені сприяє активізації тероризму у світі. Особливістю даного прояву на сьогоднішній день являється усе більше зрощування тероризму політичного, релігійного і кримінального, тероризму внутрішньодержавного і міжнародного [1]. Тому в наш час боротьба із тероризмом набуває плане­тарного масштабу.

У різних державах світу охорона суверенітету та суспільної безпеки є первісним завданням армії та правоохоронних органів, крім того створюються спеціалізовані центри до повноважень яких входить боротьба із тероризмом. Це свідчить про актуальність необхідності удосконалення взаємодії правоохоронних структур в антитерористичної діяльності.

Мета даної статті – розгляд проблеми взаємодії слідчих правоохоронних органів з підрозділами Збройних Сил України у розслідуванні проявів тероризму.

Різні аспекти проблеми боротьби з тероризмом висвітлювали такі автори як: С. П. Мосов, І. С. Смазнова, В. П. Емельянов, Ю. М. Антонян, Л. М. Шестопалова, В. В. Крутов, В. А. Глушков, Л. І. Мошкова, О. А. Чуваков, В. С. Канцер. Але проблема взаємодії правоохоронних органів із Збройними Силами України під час розслідування терористичних актів не набула належного дослідження.

Проблема боротьби з тероризмом на міжнародному рівні є предметом розгляду Організації Об’єднаних Націй, метою якої серед інших є підтримання миру та безпеки у всьому світі.

У рамках системи ООН відпрацьовані шістнадцять універсальних угод (тринадцять угод і три протоколу), направлених проти міжнародного тероризму, а також конкретних видів терористичної діяльності. Держави-члени при посередництві Генеральної Ассамблеї розширюють координацію антитерористичної діяльності і продовжують свою працю над становленням юридичних норм [2]. Україна, яка є державою-співзасновницею ООН, неухильно дотримується цілей і принципів організації, імплементуючі конвенції та протоколи у національне законодавство. Крім того, Україна є активною учасницею Плану дій щодо боротьби з тероризмом Ради євроатлантичного партнерства, затвердженого 2002 року.

Слід відмітити, що нормативною основою боротьби із тероризмом в Україні є положення ст. 258 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за здійснення терористичних актів, що знаходять прояв у таких діях як:

– застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу з метою залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;

– публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами;

– створення терористичної групи чи терористичної організації, участь у ній, а також матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації;

–

© Каткова Т. В., Бабич А. А., 2012

вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, озброєння, навчання особи з метою вчинення терористичного акту [3].

Згідно з Законом України «Про боротьбу з тероризмом» суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство оборони України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону; Державний департамент України з питань виконання покарань; Управління державної охорони України [4].

Зазначимо, що в Україні у 2008 році був створений Антитерористичний центр при Службі безпеки України [5], в персональний склад Міжвідомчої комісії якого входить й заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України [6].

До участі у здійсненні заходів, пов’язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також: центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу; Служба зовнішньої розвідки України; Міністерство закордонних справ України; Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство палива та енергетики України; Міністерство промислової політики України; Міністерство транспорту України; Міністерство фінансів України; Міністерство екології та природних ресурсів України; Міністерство аграрної політики України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України.

Всі вищеназвані державні органи зобов’язані згідно законів попереджувати, виявляти та ліквідовувати терористичні осередки, а у разі проведення терористичного акту ліквідовувати його наслідки. І тоді від працівників правоохоронних органів потребується взаємодія та співпраця з корегування напрямків дій, спрямованих на порятунок людських життів, майна та затриманню терористів. Як вірно зазначає.

О. Ф. Долженков, оперативно-розшукове законодавство зобов’язує підрозділи, які проводять, оперативно-розшукову діяльність, здійснювати взаємодію з іншими правоохоронними органами, міжнародними правоохоронними організаціями, міністерствами і державними установами у боротьбі зі злочинністю [7].

Згідно з інструкцією «Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю» від 1994 р. [8], яка визначає основні напрями та форми у вирішенні питань боротьби із злочинністю Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державного митного комітету України, Міністерства оборони України, Міністерства юстиції України, одним з основних принципів взаємодії є комплексне використання у разі необхідності сил і засобів, що є в розпорядженні сторін.

Відповідно до Інструкції основними формами взаємодії є:

– проведення спільних засідань;

– розробка та реалізація спільних планів, програм боротьби із злочинністю;

– видання спільних відомчих нормативних актів;

– створення спеціальних робочих груп представників правоохоронних органів для вивчення окремих проблем боротьби із злочинністю;

– спільна підготовка та подання до органів влади країни узагальнених даних про криміногенну обстановку в країні.

Залучення Збройних Сил України – (далі ЗСУ), до антитерористичної боротьби є необхідністю, яка обумовлена великою небезпечністю ймовірних терористичних актів в Україні та міжнародного тероризму зокрема. Ще одним важелем необхідності залучення кадрів ЗСУ до тіснішої співпраці з правоохоронними органами є прийняття нової Воєнної доктрини держави, де більшу увагу приділяється питанням боротьби із поширенням тероризму (у тому числі кібертероризму), піратства, організованої злочинності [9].

Велике значення успішної реалізації даних заходів має взаємодія органів розслідування з підрозділами ЗСУ. Згідно Закону України «Про Збройні Сили України» від 1991 р. [10], вони мають право брати участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом та піратством. У складі ЗСУ є окремий військовий підрозділ – Військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі – Служба правопорядку ЗСУ), яка згідно зі ст. 1 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 2002 р. [11], зобов’язана брати участь у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

У структурі Служби правопорядку ЗСУ є підрозділи, здатні виконувати функції дізнання та підрозділи, які повинні приймати участь у спеціальних операціях по звільненню заручників, відбиттю збройного нападу, охороні важливих військових об’єктів, на яких є вибухові речовини, хімічна, бактеріологічна, радіоактивна зброя.

Особливим елементом успішної боротьби з проявами тероризму є необхідність затримання організаторів та їх посібників. Це можливо тільки, якщо зберегти та зафіксувати сліди злочину, зібрати докази, необхідні для виявлення винних та притягнення їх до кримінальної відповідальності.

На жаль, положення нового КПК України, прийнятого 13.04.2012 р., який вступає в дію з 19.11.2012, не регламентують взаємодію слідчих із Службою правопорядку ЗСУ. Ст. 41 КПК 2012 р., яка визначає перелік та повноваження підрозділів, що взаємодіють зі слідчими і мають право проводити за дорученням слідчого слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії, не передбачає оперативні підрозділи Збройних Сил України [12]. Більш того, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінально процесуального кодексу України» у п. 32 виключає можливість проведення таких дій співробітниками Служби правопорядку ЗСУ [12]. Це, на наш погляд, значно ускладнить діяльність органів розслідування у боротьбі із тероризмом.

Тому на законодавчому рівні треба закріпити правову основу взаємодії слідчого із оперативними підрозділами Збройних Сил України.

До того ж необхідно розробляти плани не тільки взаємних дій але й навчання військовослужбовців Служби правопорядку ЗСУ правилам поводженню на місцях подій та методам роботи, які дозволять: визначити межі місця події, кількість постраждалих та їх місцезнаходження, свідків злочину, виявити, зібрати та перевірити, а потім представити слідчим речові докази.

Спеціальні спільні навчання підрозділів, що спеціалізуються у розслідуванні терористичних актів, дозволять більш ефективно працювати на місці події. Слід зазначити, що виникла необхідність розробки пам’яток взаємодії усіх органів по конкретним видам подій.

Зазначимо, що до відпрацювання спільних дій слідчих органів МВС, СБУ з військовослужбовцями Служби правопорядку ЗСУ слід віднести тренування таких ситуацій як:

– охорона місця події, відеозйомка, прийняття заходів по розчищенню та знезараженню території;

– реєстрація постраждалих та очевидців, координація зі швидкою допомогою;

– огляд і фотозйомка усіх затриманих у підозрі в злочині, з метою наступного впізнання;

– облік усіх співробітників, що приймали участь у ліквідації наслідків теракту;

– подальше припинення теракту при подіях, що продовжуються спеціальними підрозділами залежно від поставленого завдання;

Необхідно включати ці питання при відпрацюванні конкретних задач, при проведенні спільних навчань на спеціальних полігонах, а також до підготовки до друку посібників та пам’яток, необхідних дій у конкретних обставинах.

Слід зробити висновок, що сьогодні постала необхідність доповнити перелік оперативних підрозділів, передбачений ч. 1 ст. 41 КПК 2012 р., оперативними підрозділами Служби правопорядку ЗСУ та вжити заходів щодо підготовки співробітників усіх перелічених силових структур елементам оперативно-розшукових дій, пошуку та зберіганню доказів в екстремальних умовах. Важливо не тільки затримувати і знешкоджувати терористів, але і забезпечувати їх притягнення до кримінальної відповідальності на підставі доказів, своєчасно отриманих законним шляхом.

Список використаних джерел: 1. Мосов С. Война или мир – выбор за человечеством : монография / С. Мосов. – К. : Изд. Дом «Румб», 2007. – 300 с. 2. Международные соглашения по борьбе с терроризмом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/terrorism/instruments. shtml#conv. 3. Кримінальний кодекс України : від 05.04.2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14. 4. Про боротьбу з тероризмом : закон України від 20.03.2003 № 638-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/638-15. 5. Про антитерористичний центр : указ Президента України від 11.12.1998 № 1343/98 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1343/98. 6. Про персональний склад Міжвідомчої координаційної комісії Антитерористичного центру при Службі безпеки України : розпорядження Президента України від 02.09.2011 № 270/2011-рп [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/270/2011-рп. 7. Долженков О. Ф. Шляхи вдосконалення взаємодії оперативних підрозділів МВС з іншими правоохоронними відомствами / О. Ф. Долженков // Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності : тези доп. та повід. наук.-практ. конф. (Київ, 3 квіт. 2009 р.). – К. : Атіка, 2009. – С. 111–115. 8. Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю : інструкція від 10.08.1994 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0225-94. 9. Пивоваров В. В. Взаємодія слідчого з органами дізнання при проваджені досудового слідства у кримінальних справах : навч. посіб. / Пивоваров В. В., Щербина Л. І. – Х. : Право, 2008. – 296 с. 10. Про нову редакцію Воєнної доктрини України : указ Президента України про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 08.06.2012 № 390/2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/390/2012. 11. Про Збройні Сили України : закон України від 06.12.1991 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1934-12. 12. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України : закон України від 07.03.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3099-14. 13. Кримінальний процесуальний кодекс України : прийн. законом від 14.04.2012 № 4651-VI. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінально процесуального кодексу України : закон України від 13.04.2012 № 4652-VI. – Х. : Право, 2012. – 392 с.

Одержано 28.09.2012

L

УДК 351.741

Василь Юрійович Кікінчук,

проректор з кадрового забезпечення та міжнародних зв’язків Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук