Правовий статус керівника органу досудового розслідування

Безпосередня належна діяльність керівника слідчого підрозділу по керівництву досудовим розслідуванням є важливою складовою забезпечення якості, законності та повноти досудового розслідування. Прорахунки керівника слідчого підрозділу в управлінській діяльності в переважній більшості випадків мають більш негативні наслідки, ніж в інших системах державного управління. Роль і значення керівника слідчого підрозділу як учасника кримінального судочинства полягає саме у тому, щоб належним чином організувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу та, використовуючи передбачені законом засоби, здійснювати керівництво досудовим розслідуванням, забезпечувати його якість, повноту, всебічність та об’єктивність. Неналежний контроль з боку керівників слідчих підрозділів призводить до порушень конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, протягом 2011 р. за незадовільну організацію службової діяльності, безконтрольність за поведінкою підлеглих до відповідальності притягнуто 778 керівників слідчих підрозділів.

Прийнятий 2012 р. Кримінальний процесуальний кодекс України [1] докорінно змінює існуючий порядок здійснення досудового розслідування. Не в останню чергу це стосується й правового статусу керівників слідчих підрозділів.

На сьогодні правовий статус керівника органу чи підрозділу ОВС закріплено цілим рядом нормативних документів: Законом України «Про міліцію» [2], Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України [3], Положенням про Міністерство внутрішніх справ України [4]; Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України [5] та цілим рядом інших відомчих нормативних актів системи МВС.

Керівник як особа, яку наділено владними повноваженнями і яка має певний вплив на підлеглих, є центральною фігурою в будь-якому колективі. Діяльність сучасного керівника є багатоплановою. Вона поєднує діяльність по визначенню основних цілей організації, а також шляхи їх досягнення, стратегії розвитку: це і вплив на підлеглих, і виконання певних функцій як стосовно підлеглих і організації в цілому, так і стосовно вищих органів. Нарешті, діяльність керівника передбачає і певний тип спілкування у стосунках з особами – учасниками управлінських відносин [6, с. 100].

Слід відзначити і те, що в науковій літературі не склалося єдиної точки зору щодо розуміння категорії «керівник», те саме стосується і чинних нормативних актів. У Дисциплінарному статуті ОВС, Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Положенні про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України терміни «керівник» і «начальник» розглядаються як синоніми. Новий КПК України оперує лише терміном «керівник органу досудового розслідування», до числа яких відносяться й начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ.

Будучи одним із елементів системи управління персоналом, керівники органів внутрішніх справ одночасно виступають як суб’єкти і об’єкти управління. Як суб’єкти управління керівники виконують усю сукупність управлінських функцій (планування, організація, координація, керівництво, контроль), використовують різні методи управлінського впливу на працівників підпорядкованих їм підрозділів тощо. У той же час вони самі є об’єктом управлінського впливу (як безпосереднього, так і опосередкованого – через систему стимулюючих заходів) з боку вищих керівників та кадрових апаратів [7, с. 128].

Успішне розв’язання поставлених перед слідчим підрозділом завдань щодо всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи залежить, насамперед, від особистих якостей керівника органу досудового слідства. У системі органів внутрішніх справ України керівниками слідчих відділів призначаються найбільш досвідчені слідчі того ж слідчого підрозділу, які користуються авторитетом серед підлеглих, а також і серед вищих керівників слідчих підрозділів. Однак треба враховувати, що не кожен талановитий слідчий – професіонал, який успішно розслідує складні кримінальні справи, може бути начальником слідчого підрозділу, успішно керувати його діяльністю.

У

© Козицький В. І., 2012

діяльності керівників слідчих підрозділів щодо управління персоналом можна виділити чотири самостійних напрямки, що складають зміст їх функціональних обов’язків: 1) безпосереднє керівництво слідчим підрозділом, яке доцільно поділити на дві підгрупи: а) загальне керівництво слідчим підрозділом; б) робота з персоналом слідчого підрозділу; 2) ведення обліків, складання звітів та аналіз слідчої роботи; 3) здійснення контрольних функцій; 4) здійснення процесуальних повноважень.

Одним із основних напрямків керівництва персоналом слідчого підрозділу є контроль за його діяльністю. Так, начальник слідчого підрозділу здійснює контроль за: дотриманням плану-графіка розслідування кримінальних справ; станом розслідування кримінальних справ, у яких закінчився двомісячний термін, вживає заходів щодо їх вирішення в максимально стислі строки; кількістю, своєчасністю і обґрунтованістю прийнятих рішень про зупинення слідства у кримінальних справах; обґрунтованістю порушення кримінальних справ; обґрунтованістю і достовірністю даних про розслідування злочинів і кримінальних справ та об’єктивністю відображення відомостей в облікових документах і статистичних звітах; перевіряє якість і своєчасність виконання окремих доручень слідчих у кримінальних справах, узагальнює результати їх виконання; щомісячно організовує перевірки зберігання вилучених з місць подій слідів, інших речових доказів та їх повне й ефективне використання в розкритті злочинів.

Що ж стосується здійснення керівником слідчого підрозділу процесуальних повноважень, то відповідно до ст. 39 нового КПК України його наділено повноваженнями, які можна розцінювати як організацію досудового розслідування. Хоча керівник органу досудового розслідування уповноважений здійснювати процесуальні дії, зокрема ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням і вказівкам прокурора; вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим; погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом; здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. Але повноважень із процесуального керівництва досудовим кримінальним провадженням він не має [8].

Існування інституту керівництва досудовим слідством (як і процесуальної фігури начальника слідчого відділу) неодноразово зазнавало різкої критики, в тому числі й з огляду на порушення процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Однак із цим не можна погодитись.

Навпаки, не потрібно протиставляти один одному інститут керівництва досудовим слідством і процесуальну самостійність слідчого, оскільки вони є різними «гранями» одного й того самого явища, що в теорії кримінального процесу іменується кримінальним переслідуванням. Мета керівництва у кримінально-процесуальній сфері й мета самостійної діяльності слідчого в цій же сфері присвячені загальному інтересу – досягненню завдань кримінального судочинства по конкретній кримінальній справі.

На нашу думку, керівник слідчого підрозділу не повинен мати широких повноважень, пов’язаних із процесуальним керівництвом слідчим. На начальника слідчого підрозділу доцільно покласти обов’язки з організації провадження у справах (розподіл справ між слідчими, створення групи слідчих та ін.), взаємодії з іншими правоохоронними органами.

Новим КПК України, на нашу думку, не досить вдало врегульовано процесуальну компетенцію начальника слідчого відділу по керівництву досудовим слідством. Зокрема, аналіз ст. 39 КПК свідчить, що «керівник органу досудового розслідування» (на відміну від «начальника слідчого відділу» – ст. 114¹ КПК України) позбавляється навіть можливості оскаржувати вказівки прокурора, що значно погіршує його процесуальне становище. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 39 КПК невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок і доручень прокурора тягне за собою «передбачену законом відповідальність» – тобто кримінальну відповідальність, як це визначено «Прикінцевими положеннями». Наявність подібних норм є неприпустимою і порушує принцип «персональної» відповідальності. Адже, як правило, прокурор у більшості випадків надсилатиме письмові вказівки саме на адресу керівника органу досудового розслідування та вимагатиме здійснення контролю за їх виконанням слідчими, що йому організаційно підпорядковані.

З цього приводу виникає закономірне питання, якщо у керівника у підпорядкуванні десятки чи сотні слідчих, яким чином він зможе проконтролювати виконання вказівок прокурора та чому саме він (не виступаючи «процесуальним керівником» розслідування) має нести за їх невиконання кримінальну відповідальність.

У той же час позитивним слід визнати положення нового КПК України стосовно права прокурора на ініціювання перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування (на відміну від положення ст. 227 КПК 1960 р., яким передбачено за прокурором право безпосереднього відсторонення слідчого від посади). Ці зміни додаткового підкреслюють статус керівників слідчих підрозділів ОВС. Крім того, тільки Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

Як підсумок, слід зазначити, що реформування системи органів досудового слідства України, виконання покладених на них завдань щодо всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кожної кримінальної справи, забезпечення прав і свобод фізичних та юридичних осіб висувають нові вимоги щодо особистих і професійних якостей працівників керівної ланки органів досудового слідства, зумовлюють необхідність підвищення їх ролі у системі управління персоналом слідчих підрозділів, рівня їх управлінської компетенції.

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України : від 13.04.2012 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 37. – Ст. 1370. 2. Про міліцію : закон України від 20.12.1990 № 565-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/565-12. 3. Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України : закон України від 22.02.2006 № 3460-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-15. 4. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України : указ Президента України від 31.07.2012 № 462/2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 462/2012. 5. Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ : постанова Кабінету міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/114-91-п. 6. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України : підручник / О. М. Бандурка. – Х. : Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с. 7. Ізбаш К. С. Організаційно-правові засади роботи з персоналом органів досудового слідства МВС України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Ізбаш Катерина Сергіївна. – Х., 2008. – 190 с. 7. Толочко О. Правова природа процесуального керівництва прокурором досудовим розслідуванням / О. Толочко // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2012. – № 2. – С. 60–64. 8. Мірковець Д. М. Деякі аспекти співвідношення інституту керівництва досудовим слідством із самостійністю та незалежністю слідчого / Д. М. Мірковець // Забезпечення законності в діяльності органів дізнання та досудового слідства : матеріали I наук.-практ. конф. (Луганськ, 25 берез. 2011 р.) / Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка ; [редкол.: Л. В. Черечукіна, О. Г. Русанова]. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2011. – С. 62.

Одержано 21.09.2012

L

УДК [343.1+343.98](477)

Валерій Юрійович Шепітько,

завідувач кафедри криміналістики Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України