Актуальні питання застосування особистої поруки за новим кримінальним процесуальним кодексом україни

Досліджуються питання правового врегулювання процедури застосування особистої поруки за новим Кримінальним процесуальним кодексом України. Автором висловлюються окремі зауваження та обґрунтовуються пропозиції щодо удосконалення вказаної процедури.

Ключові слова: новий Кримінальний процесуальний кодекс, запобіжний захід, особиста порука, поручитель.

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – новий КПК) обумовлює необхідність його опрацювання, розуміння та однакового застосування усіма суб’єктами, які уповноважені здійснювати кримінальне провадження. Вивчення змісту нового КПК дозволяє звернути увагу на окремі дискусійні питання, які, на наш погляд, потребують більш детального унормування. Зокрема йдеться щодо практичного застосування одного із запобіжних заходів – особистої поруки.

Будь-які офіційні роз’яснення, коментарі та наукові дослідження щодо практичного застосування його окремих положень на даний час відсутні. Враховуючи, що найближчим часом новий КПК набере чинності, вважаємо необхідним і актуальним висвітити наше бачення вказаних питань.

Запобіжні заходи відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 нового КПК віднесені до заходів забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення його дієвості [1]. Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на нашу думку, досить повно і зрозуміло врегульовані нормами ст. 132 нового КПК і не потребують додаткових роз’яснень.

При цьому, необхідно звернути увагу не деякі особливості, що притаманні новому КПК. По-перше, застосування, зміна або скасування запобіжного заходу можливі лише за наявності кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в рамках якого він обирається. По-друге, під час досудового розслідування запобіжні заходи застосовуються виключно слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора. По-третє, законодавець прямо визначає у новому КПК обставини, за яких слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу.

Слід також враховувати і загальні питання, які пов’язані з процедурою обрання запобіжного заходу: 1) наявність підстав застосування запобіжного заходу; 2) обставини, що обумовлюють обрання певного запобіжного заходу відносно підозрюваного або обвинуваченого; 3) обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу; 4) процесуальний порядок обрання запобіжного заходу; 5) процесуальні документи, які складаються під час обрання запобіжного заходу; 6) дотримання у кримінальному провадженні процесуальних прав особи, відносно якої обирається запобіжний захід.

З урахуванням викладеного, вважаємо необхідним більш детально розглянути процедуру обрання будь-якого запобіжного заходу як взагалі, так і особистої поруки зокрема.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до вимог ст. 177 нового КПК, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

П

© Гапотченко Г. М., 2012

ідставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 нового КПК. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Буквальне розуміння зазначеної норми вказує, що йдеться про оціночний розсуд саме слідчого судді під час обрання запобіжного заходу. У той же час, диспозиція наведеної статті прямо вказує, що ініціатором застосування запобіжного заходу за новим КПК України є слідчий, прокурор. Саме наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх доказів, які вказують на наявність у діях певної особи складу кримінального правопорушення, на нашу думку, є підставою для початку процедури обрання запобіжного заходу, яка спонукає слідчого, прокурора вжити передбачених законом заходів щодо його застосування.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 нового КПК).

Норми нового КПК зобов’язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. При цьому відмова у досудовому розслідуванні не передбачена. В окремих випадках на початку досудового розслідування кінцева форма його закінчення слідчому, прокурору не відома. Для вирішення питання щодо необхідності застосування запобіжного заходу, слідчий, прокурор, відповідно до вимог ст. 91 нового КПК мають встановити обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Сукупність отриманих доказів дає підстави слідчому, прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу, та з урахуванням обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу (ст. 178 нового КПК), обґрунтування необхідності обрання саме такого запобіжного заходу.

Зміст клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу викладений у ст. 184 нового КПК. На нашу думку, він потребує уточнення та доповнення. Оскільки клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, вважаємо, що на його початку, у правому верхньому куті першого аркуша має бути вказаний адресат у вигляді посади та прізвища слідчого судді відповідного місцевого суду. Оскільки клопотання є процесуальним документом, воно повинно містити певні реквізити: назву документа; дату та місце його складання; посаду та прізвище посадової особи (слідчого, прокурора), яка його склала; найменування досудового розслідування, дату та номер внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Після викладення обставин, зазначених у п. 1–7 частини першої ст. 184 нового КПК, на нашу думку, у клопотанні має бути вказано які матеріали (або їх копії) додаються до нього. Клопотання повинно бути підписано слідчим або прокурором, який його склав. Клопотання слідчого потребує погодження з прокурором. Законодавець не визначив чіткого міста розташування письмового погодження прокурора у вказаному процесуальному документі. На нашу думку, з урахуванням існуючої слідчої та судової практики складання процесуальних документів, які погоджуються з прокурором, таке погодження повинно міститися на його початку, в лівому верхньому куті першого аркушу у наступному вигляді: «Згоден». Прокурор (назва прокуратури), його класний чин, прізвище та ім’я по-батькові, підпис та дата погодження. Наприкінці клопотання, після підпису посадової особи, яка його склала, вважаємо за необхідне письмове зазначення факту, дати та часу отримання підозрюваним (обвинуваченим) копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

Залежно від виду запобіжного заходу, який планується застосувати до підозрюваного (обвинуваченого) слідчий, прокурор мають вирішити та з’ясувати окремі інші процесуальні питання. Йдеться про залучення до такої процедури передбачених законом інших осіб: заставодавця у разі обрання запобіжного заходу у вигляді застави (ст. 182 нового КПК), або поручителя (поручителів) у разі обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки (ст. 180 нового КПК). Разом з тим, правовий механізм залучення таких осіб у новому КПК відсутній, що не дає чіткої уяви як до вимог відносно особи, що може бути поручителем, так і до процесуального відображення появи такого суб’єкта у кримінальному провадженні.

На нашу думку, пошук (або визначення) особи, яка має бути поручителем може здійснюватися як слідчим, прокурором, так і самим підозрюваним (обвинуваченим). У будь-якому разі, такі дії повинні бути відображені письмово у відповідних документах (листі слідчого, прокурора до певної посадової або фізичної особи – якщо ініціатором визначення поручителя є слідчий або прокурор; клопотанні або заяві посадової чи фізичної особи на ім’я слідчого, прокурора – якщо ініціатором визначення поручителя є підозрюваний або обвинувачений).

Диспозиція ч.1 ст. 180 нового КПК визначає, що особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків відповідно до ст. 194 цього Кодексу і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Аналіз зазначеної норми вказує, що законодавець висуває певні вимоги до поручителя. По-перше, слідчий суддя (суд) має вважати поручителя таким, що заслуговує на довіру. За якими критеріями і на підставі яких відомостей суд повинен це визначити у законі не вказано. На нашу думку, така вимога носить суто оціночне поняття, визначається особистими професійними здібностями того чи іншого судді і не врегульовується нормами КПК. Законодавець прямо покладає на поручителя обов’язок доставити підозрюваного (обвинуваченого) до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Правовий механізм реалізації вказаної норми поручителем у новому КПК відсутній. У разі відмови підозрюваного з’являтися до слідчого, прокурора або невиконання певного режиму поведінки, практичне виконання особистої поруки не уявляється можливим, оскільки не тягне за собою для підозрюваного ніяких правових наслідків, окрім заміни запобіжного заходу на більш суворий.

У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі від двох до п’ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати, залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 180 КПК).

Вважаємо, що така трактовка є незрозумілою для усвідомлення та однакового практичного застосування, потребує доповнень і уточнень.

Насамперед, йдеться по те, що у кримінальному провадженні будь-які рішення слідчого, прокурора, слідчого судді, суду повинні бути вмотивованими і обґрунтованими зібраними доказами. Вимоги законодавця стосовно особи поручителя висувають до слідчого, прокурора додаткові умови щодо вивчення та письмового або документального відображення в матеріалах кримінального провадження відомостей про поручителя (поручителів), у тому числі:

1) віку та стану здоров’я поручителя (у тому числі відсутність психічних, алкогольних та наркологічних хвороб);

2) наявності у поручителя постійного місця роботи та проживання;

3) відсутності судимостей у поручителя;

4) характеристик з місця роботи та проживання;

5) майнового стану поручителя;

6) інших даних, які мають значення для визначення особи поручителем.

З урахуванням зібраних відомостей, особа поручителя повинна визначатися за обоюдною згодою як підозрюваного, обвинуваченого, так і поручителя. У першу чергу, вони повинні заслуговувати на довіру один до одного.

Етимологія визначає «поруку» як «запевнення, гарантія в чомусь; взята на себе відповідальність за когось. Давати поруку за кого-що – ручатися за кого -, що-небудь; брати на себе відповідальність за когось» [2, с. 426].

Особа, яка має стати поручителем повинна знати і усвідомлювати як обов’язки, що висуваються до неї законодавцем, так і відповідальність, яка очікує її у разі невиконання таких обов’язків. У такому разі виникає необхідність щодо роз’яснення особі, яка має бути поручителем її прав та обов’язків. Вважаємо, що таке роз’яснення повинно робитися слідчим, прокурором на стадії досудового розслідування до звернення з відповідним клопотання до суду, з обов’язковим фіксуванням цього у відповідному протоколі. Також вважаємо необхідним ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого зі змістом вказаного протоколу. Лише після усвідомлення особою своїх прав і обов’язків та її письмової згоди стати поручителем можна звертатися до слідчого судді з клопотанням про застосування особистої поруки.

Аналогічною буде процедура щодо процесуального залучення до кримінального провадження інших поручителів, якщо виникне така потреба.

Після виконання вказаних дій та отримання необхідних доказів, слідчий, прокурор завертаються з клопотанням про застосування запобіжного заходу до слідчого судді. Процедура застосування запобіжного заходу досить докладно викладена у ст. 194 нового КПК. На нашу думку, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді застави або особистої поруки у судовому засідання обов’язково повинні бути присутніми заставодавець та поручитель. У такому разі слідчий суддя, з урахуванням розгляду наданих доказів (у тому числі відомостей стосовно особи заставодавця чи поручителя) та безпосереднього спілкування з ними, зможе визначити чи заслуговують вони на довіру, як того вимагає законодавець.

Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відбувається у порядку, передбаченому ст. 193 нового КПК України. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя своєю ухвалою приймає рішення щодо обрання певного запобіжного заходу.

На підставі викладеного, вважаємо, що обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки повинно відбуватися за наступною послідовністю.

1. Наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в рамках якого застосовується запобіжний захід.

2. Наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх доказів, які вказують на склад кримінального правопорушення в діях певної особи, є підставою для початку процедури обрання запобіжного заходу і спонукають слідчого, прокурора здійснити передбачені законом дії щодо його застосування.

3. Визначення слідчим, прокурором виду запобіжного заходу, який має бути обраний відносно підозрюваного або обвинуваченого з урахуванням обставини, що його обумовлюють, мети й підстав такого застосування.

4. Пошук (або визначення) слідчим, прокурором особи, яка може бути поручителем з письмовим відображенням таких дій у відповідних документах (листі слідчого, прокурора до певної посадової або фізичної особи; клопотанні або заяві посадової чи фізичної особи на ім’я слідчого, прокурора тощо).

5. Вивчення слідчим, прокурором та відображення у матеріалах кримінального провадження відомостей про особу поручителя, у тому числі: 1) віку та стану здоров’я (у тому числі відсутність психічних, алкогольних та наркологічних хвороб); 2) наявність постійного місця роботи та проживання; 3) відсутність судимостей; 4) характеристик з місця роботи та проживання; 5) майнового стану поручителя; 6) інших даних, які мають значення для визначення особи поручителем.

6. Письмове роз’яснення особі, яка має бути поручителем його прав та обов’язків з обов’язковим фіксуванням його у відповідному протоколі. Отримання її письмової згоди стати поручителем. Ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого зі змістом вказаного протоколу.

7. Складання слідчим, прокурором клопотання про застосування запобіжного заходу. У разі складання клопотання слідчим, надання його прокурору для погодження.

8. Ознайомлення підозрюваного з клопотанням, надання йому копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування особистої поруки, не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

9. Звернення із відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

10. Забезпечення слідчим участі у судовому засіданні необхідних учасників, у тому числі підозрюваного і поручителя (поручителів).

11. Розгляд слідчим суддею клопотання про застосування запобіжного заходу та прийняття рішення щодо обрання певного запобіжного заходу.

12. Отримання ухвали слідчого судді про застосування особистої поруки.

13. Оголошення та негайне вручення підозрюваному копії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді особистої поруки із складанням відповідного протоколу.

14. Письмове роз’яснення підозрюваному його обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України зі складанням відповідного протоколу.

15. Письмове роз’яснення під підпис поручителю: у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа; передбачене законом покарання за його вчинення; обов’язки поручителя та наслідки їх невиконання; право на відмову від прийнятих на себе зобов’язань та порядок реалізації такого права.

16. Виконання обов’язків підозрюваним та поручителем.

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що наведені вище питання застосування одного із запобіжних заходів – особистої поруки за новим КПК України, з урахуванням їх значення у кримінальному процесі, потребують подальшого вивчення, узагальнення, доопрацювання та внесення рекомендацій або коментарів з метою однакового розуміння та практичного використання.

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України : закон України від 13.04.2012 № 4651-VІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/4651-17. 2. Загнітко А. П. Великий тлумачний словник : Сучасна українська мова від А до Я / А. П. Загнітко, І. А. Щукіна. – Д. : БАО, 2008. – 704 с.

Одержано 27.09.2012

Исследуются вопросы правового урегулирования процедуры применения личного поручительства по новому Уголовному процессуальному кодексу Украины. Автором высказываются отдельные замечания и обосновываются предложения по усовершенствованию указанной процедуры.

Ключевые слова: новый Уголовный процессуальный кодекс, мера пресечения, личное поручительство, поручитель.

The issues of legal settlement procedures for personal surety for the new Criminal Procedure Code of Ukraine. The author expressed some observations and justified proposals for improving this process.

Keywords: new Criminal Procedure Code precaution, personal guarantee, surety.

L

УДК 343.13(477)

Андрій Анатолійович ГЛІЄВИЙ,

доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук