Гармонізація інституту використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві

Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод є вагомим фактором розвитку національного кримінально-процесуального права. Основні норми, що гарантують права людини в сфері кримінального судочинства, містяться в ст. 6 вказаної Конвенції, яка закріплює принцип змагальності, що складає основу справедливого правосуддя.

У теперішній час спостерігається процес так званої гармонізації кримінально-процесуальних систем європейських держав, які ратифікували вищезгадану конвенцію. Термін «гармонізація кримінально-процесуальних систем», що широко використовується зарубіжними дослідниками, означає планомірну імплементацію положень, закріплених в Конвенції, у внутрішньодержавне кримінально-процесуальне право, з урахуванням національних особливостей відповідної держави. Важливим кроком на шляху національної кримінально-процесуальної системи є прийняття нового кримінально-процесуального кодексу, який незабаром набере чинності.

Не викликає сумнівів ствердження, що розслідування і судовий розгляд майже кожного кримінального правопорушення вимагає застосування спеціальних знань.

Новий кримінально-процесуальний закон вніс багато нового, запропонувавши шляхи вирішення низки серйозних проблем, насамперед увівши реальну можливість для реалізації найважливішого принципу сучасного судочинства – принципу змагальності при використанні спеціальних знань.

Однак спеціальні знання, як правовий процесуальний інститут є таким комплексним міжгалузевим інститутом, який поєднує в різних видах процесуальний галузей права низку подібних нормативних положень, необхідних для врегулювання суспільних відносин, які виникають з приводу застосування спеціальних знань. Базовий Закон України «Про судову експертизу» заклав загальні нормативні основи судово-експертної діяльності – незалежно від виду судочинства, у процесі якої застосовуються спеціальні знання.

В умовах судової та адміністративної реформ, глибоких інтеграційних процесів у науці проблема міжгалузевих досліджень набуває особливої актуальності та значимості. Це повною мірою стосується й розвитку правового інституту спеціальних знань, теоретичні, правові й організаційні основи якого потребують приведення до відповідності вимог сучасної практики, впровадження нових принципів кримінально-процесуальної діяльності.

Однак на дивлячись на необхідну необхідність залучення спеціальних знань у кримінальне судочинство, процес гармонізації даного процесуального інституту не позбавлений певних недоліків правового та організаційного характеру.

Зокрема, законодавцем не гармонізовано термінологічного інструментарію, що визначає сутність інституту спеціальних знань, відсутня єдність у регламентації застосування спеціальних знань у різних формах у ході досудового розслідування по кримінальних справах та в судовому розгляді, спостерігається відмінність у регламентації вимог до висновків судових експертів. Відсутність уніфікованого підходу до такого джерела доказової інформації як висновок експерта, за окремих обставин містить потенційну загрозу непорозуміння щодо прав і обов’язків судових експертів при виконанні експертиз у кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справах.

Наприклад, у кодексах, що регулюють порядок провадження в даних справах, встановлено, що висновок, який зобов’язаний дати судовий експерт, повинен відповідати наступним вимогам:

– бути обґрунтованим і об’єктивним (ст. 12 Закону України «Про судову експертизу»);

– бути обґрунтованим та об’єктивним (ч. 5 п. 1 ст. 69 нового КПК України);

– бути правдивим (ч. 1 ст. 58 ЦПК України);

– бути мотивованим (ч. 3 ст. 31 ГПК України);

– бути об’єктивним (ч. 2 ст. 273 КпАП та ч. 3 ст. 369 МК України).

Потребує конкретизації форма використання спеціальних знань у процесі дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних знань (ст. 266 КПК).

В

© Бондар В. С., 2012

ідсутня єдина цілісна система видів та форм використання спеціальних знань, не розроблено критеріїв їх систематизації.

Подальшого вдосконалення потребують питання забезпечення прав та законних інтересів сторони захисту при використанні спеціальних знань на стадії досудового розслідування з точки зору достатності процесуальних можливостей впливати на хід та результати розслідування. Не зовсім переконливою виглядає формулювання законодавцем мети допиту експерта в суді (ст. 356).

У вітчизняній та російській криміналістичній та процесуальній науці вже накопичений певний досвід адаптації законодавства, що регулює порядок використання інституту спеціальних знань.

На підставі аналізу точок зору, висловлених В. Г. Гончаренком [2], О. О. Зайцевою [1; 3; 4], Я. В. Комісаровою [5, с. 71–84], Л. В. Лазарєвою, П. І. Репешком, О. С. Червинським [7] та іншими вченими, пропонуємо власний погляд на напрями вдосконалення інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві.

1. Вдосконалення процесуального статусу судового експерта та керівника судово-експертної установи.

2. Гармонізація та уніфікація термінологічного апарату, який визначає порядок призначення судової експертизи у базовому Законі «Про судову експертизу» та кримінально-процесуальному кодексі, котрі оперують різними термінами для позначення процедури призначення: «звернення», «доручення», «призначення».

3. Вдосконалення правил оцінки висновку експерта з урахуванням уведення суду присяжних шляхом:

– комплексу пропозицій, спрямованих на вдосконалення процедури допиту експерта:

а) уніфікації мети допиту експерта в суді, яка має полягати не тільки в роз’ясненні, а також доповненні й умовою відсутності необхідності проведення додаткових досліджень;

б) забороні проведення допиту експерта до ознайомлення стороною кримінального провадження з висновком судового експерта;

в) можливістю залучення до оцінки висновку експертизи спеціаліста;

– вдосконалення порядку ознайомлення сторони захисту, потерпілого та його представника з висновком експерта, порядку вирішення їх клопотань з приводу проведення експертизи шляхом процесуальної регламентації:

а) терміну подання клопотань учасниками кримінального провадження з питань експертизи після їх ознайомлення з висновком експерта;

б) процесуальної форми фіксації факту ознайомлення зацікавлених осіб із висновком експерта.

Список використаних джерел: 1. Гарисов С.М. Использование специальных познаний в судебном производстве по уголовным делам : монография / С. М. Гарисов, Е. А. Зайцева. – Волгоград : ВА МВД России, 2010. – 196 с. 2. Гончаренко В. Г. Організаційні та правові проблеми судової експертизи в Україні / В. Г. Гончаренко // Часопис Академії адвокатури України. – 2011. – № 1. – С. 1–5. 3. Зайцева Е. А. Концепция развития института судебной экспертизы в условиях состязательного уголовного судопроизводства : монография / Зайцева Е. А. – М. : Юрлитинформ, 2010. – 424 с. 4. Зайцева Е. А. Реализация состязательных начал при применении специальных познаний в уголовном судопроизводстве : монография / Зайцева Е. А. – Волгоград : ВА МВД России, 2006. – 192 с. 5. Комиссарова Я. В. Концептуальные основы профессиональной деятельности эксперта в уголовном судопроизводстве : монография / Комиссарова Я. В. – М. : Юрлитинформ, 2010. – 240 с. 6. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х. : Одіссей, 2012. – 360 с. 7. Червинский А. С. Уголовно-процессуальный статус руководителя судебно-экспертного учреждения : монография / Червинский А. С. – М. : Юрлиинформ, 2011. – 208 с.

Одержано 24.09.2012

L

УДК 343.13(477)

Олексій Олексійович Бондаренко,

доцент кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент