Деякі поблемні аспекти захисту дитинства кримінально-правовими засобами

Кримінально-правовий захист дитинства в Україні має комплексний, системний, наскрізний характер і здійснюється на підставі норм як Загальної, так й Особливої частин КК України у двох взаємопов’язаних напрямках: 1) диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності осіб, які не досягли повноліття; 2) застосування більш суворої відповідальності до осіб, які вчинили злочини проти дитини.

Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності осіб, які не досягли повноліття, здійснюється на підставі положень Загальної частини КК за рахунок встановлення віку кримінальної відповідальності у ст. 22 КК, а також за рахунок передбачення особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх у Розділі XV Загальної частини КК України.

Застосування більш суворої відповідальності до осіб, які вчинили злочини проти дитини, здійснюється на підставі положень як Загальної, так і Особливої частин КК.

Підвищена відповідальність за злочини, пов’язані з посяганням на дитинство, у Загальній частині встановлюється шляхом віднесення до обставин, що обтяжують покарання, таких обставин, як вчинення злочину щодо малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК), вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 7 ч. 1 ст. 67 КК), вчинення злочину з використанням малолітнього (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК).

В Особливій частині КК виключно про підвищений кримінально-правовий захист дитини йдеться у 13 статтях (ст. 117, 137,148, 150,150¹, 156, 164, 166, 167, 169, 304, 323, 324), у диспозиціях 5 статей посягання на дитину передбачене альтернативна ознака основного складу злочину (ст. 135, 141, 155, 168, 442), а у 25 статтях КК посягання на дитину передбачене кваліфікуюча ознака складу злочину (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 120, ч. 3 ст. 130, ч. 2 ст. 133, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 2, 3 ст. 149, ч. 3, 4 ст. 152, ч. 2, 3 ст. 153, ч. 2 ст. 172, ч. 2 ст. 181, ч. 2 ст. 299, ч. 2, 3 ст. 300, ч. 2, 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3, 4 ст. 303, ч. 2, 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317).

З урахуванням того, що кримінально-правовий захист дитинства здійснюється за допомогою численних норм як Загальної, так і Особливої частин КК, які розміщені у багатьох різних розділах КК України, не можна вважати достатньо обґрунтованою і доцільною висловлену деякими авторами пропозицію щодо формування в Особливій частині КК окремого розділу «Злочини проти сім’ї та дітей», бо це фактично є приблизно такий же випадок, якщо намагатися створити окремі розділи про корисливі чи насильницькі злочини. Недоцільність створення такого розділу обумовлена й тією обставиною, що більшість норм про підвищений кримінально-правовий захист дитини передбачено в Особливій частині КК як кваліфіковані склади відповідних злочинів (і кількість таких норм постійно зростає), тому відтворення їх в окремому розділі неминуче призведе до зайвого дублювання багатьох статей КК та величезних, необмежених, мінливих меж такого розділу.

Якщо й існують проблемні аспекти захисту дитинства кримінально-правовими заходами, то вони стосуються інших питань, деякі з них проявляються у наступному.

Так, одним із показників ефективності диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності осіб, які досягли повноліття, є встановлення віку кримінальної відповідальності. У ч. 1 ст. 22 КК України встановлено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальній відповідальності підлягають особи віком від чотирнадцяти років, встановлений у ч. 2 ст. 22 КК України, але цей перелік у чинному КК значно розширений порівняно з КК УЗСР 1960 р. Крім того, якщо порівняти перелік злочинів, відповідальність за які може наставати з 14 років, що встановлений у ч. 2 ст. 22 КК України, з такими ж переліками, які мають місце у кримінальних кодексах інших пострадянських держав, то він буде явно найширшим. Отже, з позиції поліпшення кримінально-правового захисту дитинства вважаємо за доцільне встановлений у ч. 2 ст. 22 КК України перелік злочинів, відповідальність за вчинення яких може наставати з чотирнадцяти років, певним чином вдосконалити шляхом їх скорочення.

Щ

© Бандурка І. О., 2012

о стосується диференціації та індивідуалізації відповідальності осіб, які не досягли повноліття, звертає на себе увагу наступна обставина. Відповідно до ст. 97 КК, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів виховного характеру допускається, якщо неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості. Але до того ж переліку, що встановлений у ч. 2 ст. 22 КК України, віднесені лише умисні злочини, з яких лише хуліганство, передбачене ч. 1 ст. 296 КК, може бути віднесене до злочинів невеликої тяжкості. Тобто положення ст. 97 КК для дітей у віці від 14 до 16 років фактично є звичайнісінькою голою декларацією, адже застосовувати їх можна виключно в одному випадку. Це потребує відповідних наукових та законодавчих розробок з метою розширення умов та меж застосування положень ст. 97 КК, особливо щодо вікової категорії від 14 до 16 років.

У системі кримінально-правового захисту дитинства в Україні певних уточнень потребує також визначення та зміст понять «дитина», «неповнолітній», «малолітній» з метою досягнення узгодженості цих понять як між собою у кримінальному законодавстві, так і з тотожними поняттями, що використовуються в інших галузях чинного законодавства. Зокрема, чітке визначення цих понять подано у ст. 6 Сімейного кодексу України, де вказується, що правовий статус дитини має особа до досягнення повноліття, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Тобто відповідно до положень ст. 6 Сімейного кодексу України, «дитина» є загальним поняттям, а «малолітній» та «неповнолітній» є його складовими частинами і співвідносяться з цим загальним поняттям як ціле та частина, а між собою – як окремі самостійні категорії.

Але зовсім інша ситуація з цими поняттями має місце у КК України, що породжує не тільки термінологічну неузгодженість, але й неодноманітний підхід до захисту дитини. Справа у тому, що в КК України в одних випадках поняття «дитина» охоплює всіх осіб, які не досягли повноліття, в інших випадках – тільки малолітніх, поняття «неповнолітній» в одних випадках охоплює осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, в інших випадках – будь-яких осіб, які не досягли повноліття (у тому числі малолітніх).

Так, у ст. 137, 164, 166, 168, 169, 442 КК під дитиною розуміється будь-яка особа, що не досягла повноліття, тоді як у п. 2 ч. 2 ст. 115 і ч. 2 ст. 136 КК мова йде лише про малолітню дитину. У всіх інших випадках у статтях КК України використовуються лише поняття «неповнолітній» та «малолітній». Однак, якщо зі змістом поняття «малолітній» тут усе зрозуміло (це особа, яка не досягла віку чотирнадцяти років), то зміст поняття «неповнолітній» у кримінальному законі вельми далекий від одноманітного розуміння.

Зокрема у ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 3 ст. 303, ч. 2 ст. 307 КК під неповнолітнім розуміється особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, оскільки у відповідних частинах цих статей, тобто ч. 3 ст. 149, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 4 ст. 303, ч. 3 ст. 307 КК окремо встановлюється підвищена відповідальність за передбачені цими статтями злочини, вчинені щодо малолітніх. Водночас у ч. 3 ст. 120, ч. 3 ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч. 2 ст. 140, ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ч. 2 ст. 147, ст. 164, ч. 2 ст. 172, ч. 2 ст. 181, ч. 2, 3 ст. 300, ч. 2, 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323, ст. 324 КК поняття «неповнолітній» використовується таким чином, що охоплює своїм змістом усіх осіб, які не досягли повноліття (у тому числі й малолітніх), і відповідно у цих статтях вже не здійснюється диференціація відповідальності за посягання на дитину залежно від її вікової категорії.

Навіть у загальній нормі, що передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність (ст. 304 КК), цей термін має різний зміст при використанні його у назві статті і в ч. 1 ст. 304 КК. У назві ст. 304 КК «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» маються на увазі усі особи, які не досягли повноліття, а в ч. 1 ст. 304 КК вказаним терміном охоплюється лише вікова категорія від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, оскільки у ч. 2 ст. 304 КК кваліфікуюча ознака передбачене вчинення вказаних у диспозиції статті дій щодо малолітньої особи.

Крім того, деякі статті КК України (п. 2 ч. 2 ст. 115, ст. 135, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, ст. 150¹, ч. 2 ст. 299 КК) передбачають спеціальний кримінально-правовий захист лише малолітньої дитини і залишають поза увагою вікову категорію від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Така неоднаковість у змісті основних понять та у підходах до встановлення кримінальної відповідальності за злочини, вчинені щодо дітей, не може бути визнана оптимальною і потребує відповідних наукових досліджень з метою розробки уніфікованих понять та підходів, спрямованих на ефективний кримінально-правовий захист дитинства.

Одержано 02.10.2012

L

УДК 343.98

Ганна Сергіївна Бідняк,

викладач кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ