Окремі аспекти застосування слідчим запобіжного примусу у кримінальному провадженні: види та підстави

У даній статті розглядається запобіжна діяльність слідчого у кримінальному провадженні, запобіжний примус, як елемент запобіжної діяльності, види запобіжних заходів, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

Ключові слова: кримінальне провадження, запобіжна діяльність слідчого, запобіжні заходи, запобіжний примус.

Завдання кримінального судочинства визначені в ст. 2 нового Кримінального процесуального кодексу України, де вказано, що ними є «захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура» [1, с. 3]. Інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності реалізуються за допомогою кримінального процесу.

Для забезпечення вказаних завдань законодавець покладає на учасників кримінального провадження певні обов’язки та визначає їх права. При цьому КПК зазначає те, що учасники кримінального провадження будуть активно брати участь у кримінальному судочинстві, сприяти досягненню його завдань та мети, добросовісно виконувати свої процесуальні обов’язки.

Втім, завдання кримінального судочинства не завжди співпадають з інтересами всіх сторін провадження, а тому учасники провадження можуть перешкоджати досягненню визначених законом завдань шляхом невиконання процесуальних обов’язків чи зловживання наданими правами. Для забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства, кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У теорії кримінального процесу термін «заходи забезпечення кримінального провадження» практично не використовується. Проте, аналіз законодавчо визначеного переліку цих заходів та мета їх застосування на нашу думку дозволяє стверджувати, що поняття «заходи забезпечення кримінального провадження» та «заходи кримінально-процесуального примусу» є тотожними. Адже ці заходи дають можливість виявляти, збирати та зберігати докази, попереджати можливу протиправну поведінку чи виключати можливість підозрюваного, обвинуваченого ухилитися від слідства та суду. Враховуючи вищевикладене, можна зазначити, що заходи забезпечення кримінального провадження направлені насамперед на запобігання можливості підозрюваного, обвинуваченого ухилитися від суду та слідства, отже їх можна віднести також і до запобіжної діяльності слідчого.

Враховуючи те, що заходи забезпечення кримінального провадження обмежують права та свободи громадян (в тому числі і конституційні – недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів, свободу пересування тощо), закон піддає процедуру їх застосування детальній регламентації.

Заходи забезпечення кримінального провадження це передбачені кримінальним процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Отже під час проведення досудового розслідування матеріалів кримінального провадження, слідчий уповноважений здійснювати запобіжну діяльність з метою досягнення завдань кримінального провадження.

П

© Балац Р. М., 2012

ідсумовуючи вищевикладене, на нашу думку слід зробити висновок, що застосування запобіжних заходів слідчим у кримінальному провадженні це комплекс процесуальних заходів та слідчих дій, які направлені на забезпечення дотримання встановлених чинним законодавством правових норм з метою запобігти спробам ухилитися від слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні або продовжити злочинну діяльність, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень.

Виходячи із вказаного визначення можна зробити висновок, що сутність запобіжної діяльності слідчого складають заходи забезпечення кримінального провадження, якими є: 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. 133–143 КПК); 2) накладення грошового стягнення (ст. 144–147 КПК); 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. 148–153 КПК); 4) відсторонення від посади (ст. 154–158 КПК); 5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159–166 КПК); 6) тимчасове вилучення майна (ст. 167–169 КПК); 7) арешт майна (ст. 170–175 КПК); 8) затримання особи (ст. 188–192 КПК, ст. 207–213); 9) запобіжні заходи (ст. 177–187 КПК).

Серед заходів забезпечення кримінального провадження важливе місце займає застосування запобіжних заходів. Запобіжні заходи – це частина заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.

В окремих джерелах зустрічаються і більш поширені визначення запобіжних заходів відносно підозрюваного і обвинуваченого. Наприклад, О.Г. Шило вважає, що запобіжні заходи – це різновид заходів кримінально-процесуального примусу попереджувального характеру, які застосовуються за наявності підстав і в порядку, встановленому законом, уповноваженими на те органами та посадовими особами відносно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встановленню істини, продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень [2, с. 27], що ми підтримуємо.

Метою застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є: 1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;2) запобігання спробам (звідси – запобіжні заходи): переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Запобіжні заходи можуть застосовуватися слідчим лише за наявності підстав, визначених в ч. 2 ст. 177 КПК України, де передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Обґрунтованість підозри має підтверджуватися зібраними достатніми даними, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення; 2) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії визначені у ч.1 ст. 177 КПК, а саме: буде ухилятися від органів досудового розслідування та (або) суду. Наприклад, підозрюваний, обвинувачений висловлював наміри виїхати за межі населеного пункту, оголошувався його розшук у цьому провадженні чи він одержав закордонний паспорт; від виконання покладених на нього процесуальних обов’язків; буде перешкоджати кримінальному провадженню шляхом знищення, приховування, спотворення будь-якої речі чи документа, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. Наприклад, схилятиме цих осіб до відмови давати показання чи буде погрожувати експерту, спеціалісту з тією ж метою; продовжуватиме протиправну діяльність шляхом вчинення інших кримінальних правопорушень; продовження здійснення кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Про це, наприклад, може свідчити те, що підозрюваний, обвинувачений раніше неодноразово засуджувався за вчинення кримінального правопорушення.

Окрім загально визначених запобіжних заходів, у нормах нового КПК, які визначають особливі порядки кримінального провадження (розділ ІV), визначені наступні запобіжні заходи: щодо неповнолітніх – нагляд батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи (ч. 1 ст. 493 КПК); щодо особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, – передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом; поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку (ч. 1 ст. 508 КПК).

Новим видом застосування запобіжної діяльності слідчого згідно нового КПК України є тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (глава 13 КПК України), що може бути застосовано за наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом. Таким чином, законодавець, чітко зазначив підстави провадження даної процесуальної дії. За наявності достатніх підстав слідчий, прокурор чи інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, перелік яких також чітко визначений КПК.

Після впровадження в практичну діяльність нового КПК України, процесуальні повноваження слідчого, направлені на запобігання вчинення протиправних дій певними учасниками кримінального провадження будуть більш ширші, порівнюючи з нині діючим КПК України, що в свою чергу сприятиме виконанню завдань кримінального провадження.

Список використаної літератури: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України Законом № 4651-УІ від 13.04.2012 р. Закон України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-УІ від 13.04.2012 р. – Х.: Право, 2012. – 392 с. 2. Затримання та взяття під варту в процесі дізнання та досудового слідства в Україні / [Борисов В. І., Глинська Н. В., Зеленецький В. С., Шило О. Г.]. – Х. : Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – 160 с.

Одержано 26.09.2012

В этой статье рассматривается преотвратительная деятельность следователя по уголовному производству, меры принуждения, как элемент предупредительной деятельности, виды мер пресечения, временное ограничение пользования специальным правом.

Ключевые слова: уголовное производство, преотвратительная деятельность следователя, меры пресечения, меры принуждения.

In this article the author researched the investigator’s preventive activity during the criminal procedure. Also the author analyzed the preventive punishment as an element of preventive activity, the kinds of preventive punishments, the temporary limitation of using special rights.

Keywords: criminal procedure, preventive activity of investigator, preventive punishments.

L

УДК 343.2/.7(477)

Ірина Олександрівна Бандурка,

доцент кафедри кримінального права та кримінології факультету з підготовки слідчих Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук