Судовий контроль за дотриманням прав і свобод людини на стадії досудового розслідування за новим кпк України

Розглянуто актуальні питання судового контролю за дотриманням прав і свобод людини на стадії досудового розслідування при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій передбачених новим КПК України.

Ключові слова: судовий контроль, слідчий суддя, негласні слідчі (розшукові) дії.

Важливим завданням, на виконання якого спрямований зміст всіх положень нового Кримінального процесуального кодексу України[1], є недопущення порушень конституційних прав і свобод особи під час проведення кримінального провадження. Провідна роль у процесі забезпечення прав і свобод громадян відводиться суду. Міжнародним співтовариством визнано, що найдієвіше і найефективніше права і свободи людини може захистити тільки суд, оскільки він має гарантії незалежності, діє гласно й відкрито, приймає рішення лише на підставі закону та у відповідності з передбаченою ним процедурою. Такі місце і роль суду є ознакою правової держави. Однією з основних засад судочинства є законність, яка, зокрема, означає, що суд, суддя, прокурор, слідчий, особа, що провадить дізнання, у процесі оперативно-розшукової діяльності зобов’язані неухильно і точно виконувати всі вимоги Конституції та законів України. Це одна з не багатьох засад, з якої немає і не може бути винятків. Виправдати недодержання чи неправильне застосування закону не можуть жодні обставини. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [2]. Самостійний, наділений реальною владою суд повинен виступати дійсним гарантом прав і свобод людини і громадянина.

Судовий контроль був і продовжує залишатися предметом наукового дослідження багатьох науковців із різних галузей права. Деякі з них вважають, що судове забезпечення прав і свобод людини і громадянина може здійснюватися і як нагляд. На думку І. Л. Бородіна, «про судовий нагляд як спосіб забезпечення законності прав та свобод людини і громадянина можна говорити тоді, коли суд ставить питання перед органом, установою, організацією, посадовою особою про усунення порушень законності і причин, що їх спричиняють, а також вимогу повідомити про результати усунення вказаних судом недоліків. Перевірка судом виконання вжитих заходів щодо забезпечення прав і свобод громадян може бути використана як самостійно, так і поряд із судовим контролем. Тому судове забезпечення прав і свобод людини і громадянина може використовуватися в багатьох випадках шляхом поєднання контролю і нагляду» [3, с. 114].

Судовий контроль і судовий нагляд є юридичними гарантіями забезпечення прав і законних інтересів громадян. Отже, як вважають правознавці, поряд зі здійсненням правосуддя суди здійснюють державний (судовий) контроль [4]. На їх погляд, судовий контроль максимально наближений до правосуддя, а така близькість пояснюється тим, що як різновид державного контролю судовий контроль являє собою систему засобів і способів попередження, виявлення й усунення порушень законності в діяльності правоохоронних органів. Він має на меті забезпечити законність, зміцнити правопорядок, охороняти права й законні інтереси держави, суспільства та особистості в державі.

Висновки вчених заслуговують на увагу. Але тут необхідно зазначити, що в процесі правоохоронної діяльності суд спочатку встановлює правомірність чи неправомірність дії з боку органу (посадової особи), а потім застосовує передбачені законом заходи. А це свідчить про те, що державний контроль, який здійснює суд у процесі відправлення правосуддя, принципово не відрізняється від розгляду справ будь-яких категорій. Даний контроль є способом забезпечення прав і законних інтересів людини та громадянина, складовою частиною правосуддя, здійснюється в рамках правоохоронної, правовиховної діяльності суду. Зміст діяльності суду залежить від вирішення завдань, що стоять перед державою на різних етапах її розвитку. Загальний аналіз судового контролю дозволяє зробити висновок, що він є гарантом прийняття державними органами законних актів, здійснення ними правомірних дій, має на меті забезпечити права і свободи людини й громадянина.

П

© Аріт К. В., 2012

овною мірою це стосується і забезпечення прав і свобод людини під час здійснення кримінального провадження. Прерогатива суду в забезпеченні законності затримання, арешту, тримання особи під вартою, проникнення до житла та іншого володіння особи і проведення там огляду та обшуку, зняття інформації з каналів зв’язку закріплена в ряді документів міжнародних організацій, зокрема, Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи. Так, у ст. 12 Загальної декларації прав людини йдеться про те, що кожна людина має право на захист закону від безпідставного втручання в особисте і сімейне життя людини, посягання на недоторканність її життя, тайну кореспонденції або на честь і репутацію. Разом із тим, при здійсненні кримінального провадження виникає необхідність застосування таких заходів, як обшук, виїмка, проникнення до житла чи до іншого володіння особи, прослуховування телефонних розмов, перлюстрація кореспонденції. У відповідності з нормами міжнародного права їх здійснення можливе лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Наприклад, у п.3 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права зазначено, що кожна заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення [5].

Заходи щодо підвищення ефективності боротьби правоохоронних і судових органів зі злочинністю не повинні знижувати надійності захисту прав і свобод людини. Тільки ті заходи у правовій державі мають право на життя, які спрямовані на зміцнення правового статусу особистості.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання зацікавленим особам можливості оскаржити до суду окремі дії та рішення посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження. Зумовлено це тим, що суд в силу своєї незалежності, відсутності відомчих інтересів у питаннях боротьби зі злочинністю, є найбільш надійним гарантом прав громадян. Конституційні права особи на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, повагу до особистого і сімейного життя, а також права, передбачені ст. 8 Європейської конвенції [6], гарантуються державою, а їх реалізація охоплює усі сфери суспільного життя. У зв’язку з цим обмеження зазначених прав щодо конкретних фізичних осіб можливе лише з дозволу суду незалежно від того, у якій сфері суспільного життя особа реалізує свої права – сімейному житті чи професійній діяльності.

Згідно зі ст. 246 нового Кримінального процесуального кодексу України проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

За новим КПК (ст. 247) розгляд клопотань, який віднесений до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Відповідно до ст. 248 КПК України, слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання за участю особи, яка подала клопотання.

До клопотання слідчого, прокурора повинен додаватися витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії надається слідчим суддею якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що: вчинений тяжкий або особливо тяжкий злочин або під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або у сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин [7].

Розгляд подань, внесених у порядку, передбаченому ст. 247 КПК України, здійснюється в режимі, що забезпечує нерозголошення даних досудового слідства. Суддя повинен невідкладно розглянути подання. Розгляд подань про проведення оперативно-розшукових заходів, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку відбувається також з урахуванням вимог Закону України від 21.01.1994 «Про державну таємницю» [8]. Оригінали подання, постанови судді зберігаються за правилами таємного діловодства.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали справи, надані йому ініціатором подання, у разі необхідності вислуховує думку слідчого, прокурора, працівника підрозділу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, і виносить умотивовану постанову про задоволення подання або відмову в такому задоволенні, якщо до того немає підстав. У випадках, коли надається не вся справа, а лише її частина, або коли надаються лише окремі копії процесуальних документів, суди мають повертати такі подання без розгляду. Необхідність вислуховування слідчого, прокурора визначається самим суддею. Вона може бути викликана потребою одержання даних, з’ясування яких можливе лише під час спілкування із зазначеними особами.

Предметом судового дослідження під час розгляду подань, є ті фактичні обставини, які свідчать про необхідність проведення зазначених дій або про відсутність такої необхідності. Такі обставини можуть міститися, зокрема, у повідомленнях громадян, протоколах допитів свідків, протоколах огляду житла чи іншого володіння особи або обшуку, матеріалах кримінального провадження або оперативно-розшукової справи, наданих судді тощо. Необхідно досліджувати й дані про належність житла чи іншого володіння конкретній особі, якими даними це підтверджується, а також дані про кримінально-правову кваліфікацію злочину тощо. Коли кримінальне провадження порушено за фактом учинення злочину, особливо ретельного дослідження потребує питання про те, яке конкретно відношення та чи інша особа має або може мати до даної справи.

У разі, якщо в поданні ставиться питання про проведення обшуку чи виїмки з житла чи іншого володіння адвоката, судам необхідно ретельно досліджувати питання про те, чи не є предметом проведення зазначених дій дані, які є адвокатською таємницею.

Предметом судового дослідження під час розгляду подань про накладення арешту на кореспонденцію(ст. 261 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК) або електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК) є наявність тих підстав, з якими закон пов’язує можливість застосування цих заходів. На необхідність застосування зазначених заходів можуть вказувати, зокрема, показання свідків, матеріали оперативно-розшукової справи, передані до суду, протоколи огляду або обшуку житла чи іншого володіння особи, заяви і повідомлення інших осіб тощо. При цьому необхідно також досліджувати питання про те, чи можливо отримати відповідну інформацію в інший спосіб без проведення зазначених дій. Про неможливість отримати інформацію в інший спосіб може свідчити, зокрема, факт використання особою таких засобів (електрозв’язок, поштовий зв’язок тощо), внаслідок чого одержання інформації з урахуванням особливостей функціонування конкретного каналу зв’язку робиться неможливим. Дослідженню підлягає й питання про належність номеру засобу зв’язку конкретній особі та її відношення до справи, а також термін, протягом якого мають проводитися арешт на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку. Враховуючи, що зазначені дії мають проводитися з метою отримання даних про вчинення злочину, документів і предметів, що мають доказове значення, предметом судового дослідження має бути також питання про те, яке конкретно доказове значення матимуть зазначені дані, документи і предмети у даному кримінальному провадженні.

Під час вирішення питань про розкриття банківської таємниці або таємниці страхування суддя виходить із того, що втаємничення відповідної інформації є однією з гарантій здійснення права особи на повагу до особистого життя. Конституційною нормою (ч. 2 ст. 32) прямо встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У зв’язку з цим предметом судового дослідження мають бути ті обставини, з якими пов’язується можливість розкриття конфіденційної інформації щодо особи. Такими обставинами можуть бути, зокрема, дані про переміщення коштів, отриманих злочинним шляхом, вчинення злочинів у сфері господарської діяльності з використанням банківських чи кредитно-фінансових ресурсів тощо.

Постанова судді, у відповідності з новим КПК України, повинна бути мотивованою. У такий спосіб суд дає оцінку дослідженому (з точки зору необхідності вирішення) питанню про проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій. При цьому суд не вправі вирішувати питання про винність особи у вчиненні злочину, давати оцінку доказам з точки зору їх достовірності та достатності для кваліфікації дій особи або вирішувати інші питання, які потребують вирішення під час судового розгляду справи.

У постанові про проведення обшуку повинно бути зазначено назву і склад суду, який розглянув подання, дані про особу, яка внесла подання, відомості про особу, в житлі чи іншому володінні якої необхідно провести обшук, точну адресу житла чи іншого володіння; якщо це автомобіль, то необхідно вказати марку автомобіля та державний реєстраційний номер, а також дані, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність проведення обшуку в житлі чи іншому володінні конкретної особи.

На думку О. М. Бандурки та І. П. Козаченка, важливою умовою забезпечення прав і свобод громадян є законодавче визначення строків проведення слідчих та оперативно-розшукових дій, що підкреслює тимчасовість обмеження прав і свобод громадянина [9, с. 17; 10, с. 161]. Це стосується термінів проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій. Такий строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці. Загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, відповідно ч. 4 ст. 249 нового КПК України не може перевищувати шести місяців.

Проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді меже проводитись у виняткових невідкладних випадках, передбачених цим Кодексом та пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділу І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України. Негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді. Гарантією забезпечення прав людини є посилання на норму передбачену ч.3 ст. 250 нового КПК України, що передбачає негайне припинення проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на її проведення. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу.

За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинен складатися протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися з забезпеченням конфіденційності даних про таку особу в порядку, визначеному законодавством.

Важливою умовою забезпечення прав людини є обов’язкове інформування особи про тимчасове обмеження її прав та свобод. ст. 253 нового КПК України передбачає, що особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про це. Конкретний час повідомлення визначається із врахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинні бути здійснені протягом дванадцяти місяців після її припинення, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.

Судова реформа в Україні передбачає подальше вдосконалення судового контролю за кримінальним провадженням, оскільки саме під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій можливе необґрунтоване обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України : прийн. законом № 4651-VI від 13.04.2012. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-VI від 13.04.2012. – Х. : Право, 2012. – 392 с. 2. Конституція України : закон України від 28 черв. 1996 р. № 254/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 3. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав і законних інтересів громадян / І. Л. Бородін // Проблеми законності. – Х., 2000. – № 44. – С. 113–116. 4. Стефанюк В. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади / В. Стефанюк // Право України. – 1998. – № 3. – С. 4. 5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права : [прийн. резолюцією 2200 А (ХХІ) Ген. Асамблеї ООН від 16 груд. 1966 р.] // Права людини : зб. докум. / [уклад.: В. С. Семенов, О. Н. Ярмиш та ін.]. – Х. : Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 4–25. 6. Про захист прав людини і основних свобод : Європейська конвенція : [прийн. Радою Європи 4 листоп. 1950 р.] // Права людини : зб. докум. / [уклад.: В. С. Семенов, О. Н. Ярмиш та ін.]. – Х. : Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 58–76. 7. Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства : постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 берез. 2008 р. № 2 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. skourt.gov.ua. 8. Про державну таємницю : закон України від 21 січ. 1994 р. № 3855–XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12. 9. Бандурка О. М. Права і свободи людини та громадянина, судовий їх захист / О. М. Бандурка, О. А. Пушкін // Концепція розвитку законодавства України : матер. наук.-практ. конф. (Київ, трав. 1996 р.) / Ін-т законодавства Верховної Ради України ; [за ред. В. Ф. Опришка]. – К., 1996. – С. 17–23. 10. Козаченко І. П. Дотримання прав і свобод людини у проведенні тимчасових і виняткових оперативно-розшукових заходів / І. П. Козаченко // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 1 (1).-C. 161–169.

Одержано 26.09.2012

Рассмотрены актуальные вопросы судебного контроля за соблюдением прав и свобод человека на стадии досудебного расследования при проведении негласных следственных (розыскных) действий предусмотренных новым УПК Украины

Ключевые слова: судебный контроль, следственный судья, негласные следственные действия

Pressing theoretical and practical issues of the maintenance of rights and freedoms of man and citizen, scientists’ views on etymology of the term «maintenance» and its essence, together with the mechanism of maintenance of human rights and freedoms in the law enforcement agencies’ activity are examined.

Keywords: rights and freedoms of man and citizen, term «maintenance», mechanism of maintenance, law enforcement agencies’ activity.

L

УДК 343.123.12(477)

Вадим Миколайович Бабакін,

доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук