Теоретичні питання до нового Кримінального процесуального кодексу України

Тези розглядають теоретичні положення механізму дії нового кримінально-процесуального кодексу України щодо визначення предмету, змісту кримінального провадження. Надаються наукові точки зору та шляхи подальшого удосконалення кримінального судочинства.

Ключові слова: кримінальний процес, процедура, слідчий. прокурор. слідчий суддя.

Кримінальний процес України побудовано таким чином, щоб забезпечити оперативним підрозділам органів внутрішніх справ, слідчому прийняти заходи щодо встановлення обставин злочину, викриття винної особи, яка вчинила злочин та міри законного покарання за вироком слідчого судді. Держава реалізує свою владу у сфері боротьби зі злочинністю за допомогою державних, правоохоронних органів, які наділені владними повноваженнями та процесуальними засобами. Кримінально-процесуальне право є специфічною галуззю, в якій відображається правоохоронна функція держави.

Поняття кримінального процесу, як науки, галузі права, учбової дисципліни у теорії визначається не однозначно ні у вітчизняній, ні у зарубіжній науці. Сьогодні ми можемо визначити декілька його різних дефініцій. По-перше, один і той же вид правової діяльності набуває та зберігає різні його форми тому одержує різні тлумачення його змісту, а разом з тим його поняття. Практично неможливо охарактеризувати поняття кримінального процесу, що надавались і надаються вченими та законодавцями. По-друге, наукові положення розділяються щодо поняття – кримінального судочинства. Одні автори вважають, що це діяльність, або правила цієї діяльності [1 с. 21; 2; 4]. Інші, що це правовідносини, що виникають на їх основі, чи сукупність усіх ознак [3; 6; 8 с. 18–21]. Дехто вважає, що це завдання, призначення та зміст структури [5].

Англосаксонська форма кримінального процесу характеризує його як ряд стадій, під час яких приймаються процесуальні рішення, починаючи від реєстрації інформації про злочин або арешт підозрюваного так і до звільнення засудженого. Романо-германська форма процесу, та французька юриспруденція характеризує кримінальний процес, як сукупність норм, які описують і регламентують організацію уповноважених правоохоронних органів на розгляд злочину, а також процесуальний порядок прийняття процесуальних рішень та провадження слідчих дій, які повинні бути вчинені з моменту виявлення злочину до моменту, коли особа визнана винною за вироком суду та початку відбувати призначеного покарання. Кримінальний процес Німеччини встановлює, що кримінальне судочинство – це врегульований законом рух справи з метою постановлення вироку. Деякі вчені розкриваючи зміст даних положень вважають, що це формальний механізм, який запроваджений для реалізації матеріального кримінального права [9].

Наука кримінального процесу України його поняття сформулювало як врегульовану кримінально-процесуальним законом діяльність і правовідносини відповідних державних органів і їх посадових осіб (суд, суддя, слідчий суддя, прокурор, начальник органу досудового розслідування, слідчий, оперативні підрозділи) та інших осіб, спрямовані на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Хоча в процесуальній літературі можна зустріти й інші визначення кримінального процесу [7].

Необхідність дослідження поняття кримінального процесу, його форми, сутності, структури, змісту, категорій, принципів (засад), доказів і доказування, заходів забезпечення кримінального провадження сприяє правильному розумінню поставлених державою завдань, які визначені у ст. . 2 КПК України.

Для з’ясування поняття «кримінальний процес», «кримінальне судочинство» необхідно провести аналіз наукових джерел та зробити відповідні висновки.

П

© Слінько С. В., 2012

о-перше, вчинений злочин надає шкоду охоронюваним законом інтересам особи, суспільства та держави. Після порушення кримінальної справи державні правоохоронні органи починають кримінальне переслідування відносно особи, яка вчинила злочин та виконують завдання щодо боротьби зі злочинністю. Це завдання вирішується при здійсненні напрямів державної діяльності:

• прийняття норм, які встановлюють заборону протиправного діяння, види та розміри покарання за їх вчинення, обставини, що враховуються під час встановлення обставин злочину;

• правоохоронна діяльність спрямована на запобігання та виявлення кримінальних правопорушень, на притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину;

• охорона прав та законних інтересів учасників процесуальної діяльності повинна бути забезпечена шляхом постанови законного вироку, виконання судових рішень.

По-друге, відповідно до п. 10 ст. 3 КПК кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Кримінальне провадження означає діяльність, застосування фізичних і розумових сил, що стосується кримінальних правопорушень, прийняття заходів щодо покарання винної особи. яка вчинила злочин.

Розглядаючи співвідношення кримінального права та процесу необхідно зазначити, що кримінальне право – це право матеріальне, статичне. Воно встановлює: ознаки кримінального правопорушення, складу кримінального проступку та злочину; види і розміри покарань за їх вчинення; обставини, що мають бути враховані при їх призначенні; інші заходи впливу стосовно осіб, які вчинили заборонені діяння.

Таким чином, кримінальне право встановлює обставини та надає кваліфікацію злочину, а кримінальний процес визначає яке рішення необхідно прийняти за тих чи інших обставинах, хто буде приймає процесуальне рішення, який зазначений порядок та процедура.

Стаття 62 Конституції України вказує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинуватості). Аналогічне положення закріплене і у ч. 2 ст. 2 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Отже, визнати особу винною у вчиненні кримінального правопорушення та призначити їй покарання може тільки слідчий суддя та колегіальний суд. При цьому суддя є незалежним, об’єктивним і неупередженим арбітром, який приймає рішення на основі дослідження наданих сторонами фактичних даних та закріплених у процесуальному порядку доказів. які знайшли свій вираз під час судового провадження.

Список використаних джерел: 1. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса / С. А. Альперт. – Харьков : Харьк. юрид. ин-т, 1997. – 60 с. 2. Грошевой Ю. М. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України / Ю. М. Грошевой, Т. М. Мірошниченко. – Х. : Основа, 2002. – 110 [11] с. 3. Дубинский А. Я. Судопроизводство по уголовным делам в Народной Республике Болгарии / А. Я. Дубинский, Г. И. Чангули. – Киев : КВШ МВД СССР, 1979. – 133 с. 4. Кримінальний процес України / Ю. М. Грошевой, В. М. Хотенець / за ред. Ю. М. Грошевого – Х. : Право, 2000. – 487с. 5. Коментарий к уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / под. ред. Б. Т. Безлепкина. – М. : ООО «Витрем», 2002. – 832 с. 6. Ларин А. М. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства / А. М. Ларин. – М. : Юрид. лит., 1985. – 210 с. 7. Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі / В. М. Тертишник. – Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2002. – 350 с. 8. Уголовный процесс России. Особенная часть : учебник / [А. И. Александров, Н. А. Сидорова, В. З. Лукашевич и др.] ; под. ред. В. З. Лукашевич. – СПб. : Издат. дом С.-петерб. гос. ун-та. 2005. – 704 с. 9. Уголовный процесс западных государств / К. Ф. Гуценко, Л. В. Головко, Б. А. Филимонов ; под ред. К. Ф. Гуценко. – М. : МГУ ; Зеркало, 2002. – 300 с.

Одержано 26.09.2012

Тезисы рассматривают теоретические положения механизма действия уголовно-процессуального кодекса Украины. Определяется элементы предмета, содержания уголовного производства. Дается анализ научных точек зрения та пути дальнейшего совершенствования уголовного судопроизводства.

Ключевые слова: уголовный процесс, процедура, следователь, прокурор, следственный судья.

Тheses examine theoretical positions of action of new кримінально-процесуального code of Ukraine in relation to determination of object, maintenance of criminal realization. The scientific points of view and ways of further improvement of the criminal rule-making are given.

Keywords: criminal process, procedure, investigator. public prosecutor. inquisitional judge.

L

УДК 347.963(477)

Андрій Васильович Лапкін,

асистент кафедри організації судових та правоохоронних органів Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук