Проблемні аспекти викладання навчальної дисципліни «кримінальний процес» за кпк україни 2012 року

Прийняття нового КПК України обумовило переосмислення теорії кримінального процесу, практики його застосування та викладання його у вищих юридичних навчальних закладах за спеціальністю «правознавство». Усталені традиції та підходи, які використовувалися десятиріччями при підготовці майбутніх юристів, потребують змін і удосконалення відповідно завданням, визначеним у новому Кримінальному процесуальному кодексі [1].

Питанням підготовки у вищих навчальних закладах фахівців-правознавців у різні часи приділяли увагу такі вчені, як О. М. Бандурка, О. М. Головко, Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна, В. О. Коновалова, М. В. Салтевський, В. Я. Таций, В. М. Тертишник та багато інших. Новий КПК України обумовив необхідність удосконалення навчального процесу. За невеликий проміжок часу від прийняття нового КПК до вступу його в дію представники вищої школи мають виконати важливе завдання – виробити єдині підходи викладання дисципліни «Кримінальний процес» і підготовки юристів нового покоління відповідно європейським стандартам в галузі освіти.

У статті зроблена спроба визначити проблемні питання викладання навчального курсу «кримінальний процес».

Реформоване кримінальне процесуальне законодавство, норми якого знайшли відображення у КПК України 2012 р., потребує його ґрунтовного вивчення, перш за все, тими, хто має навчати студентів і практиків, розробки єдиних поглядів на викладення і тлумачення основних процесуальних інститутів з урахуванням суттєвих змін, які зазнало кримінальне процесуальне законодавство. Це відмова від стадії порушення кримінальної справи та пред’явлення обвинувачення на досудовому слідстві, уведення нових форм забезпечення кримінального процесу, уведення нового поняття «кримінальне правопорушення» (хоча воно ще не визначено кримінальним законом), уведення нових суб’єктів кримінального процесу та нової (не завжди визначеної у тексті закону) термінології. Ці та інші новели Кримінального процесуального кодексу обумовлюють необхідність по-іншому викладати вироблені впродовж багатьох десятиріч категорії та поняття. При цьому, з одного боку, не можна безоглядно руйнувати та відкидати здобутки минулого, а з іншого – необхідно докладно висвітлювати позитивні аспекти нового закону.

Викладання кримінального процесу у лекційних курсах має базуватися на основних факторах, які формують уявлення щодо форми кримінального процесу. За новим КПК кримінальний процес України все більш наближається від змішаного (розшуково-змагального) до змагального. В цій площині особливої уваги потребують висвітлення такі питання:

– засади кримінального судочинства;

– роль суду і сторін у кримінальному процесі;

– обсяг і межі процесуальних прав суб’єктів процесу;

– новий погляд на поняття доказів та доказування та систему заходів забезпечення кримінального провадження;

– оновлена структура стадій кримінального процесу та особливих проваджень.

Ці новели КПК обумовлюють виділення в особливій частини дисципліни «кримінальний процес» блоків про особливі провадження та міжнародне співробітництво, які будуть складати окремі модулі у навчальному процесі.

Викладання курсу «кримінальний процес» за новим КПК полягає у необхідності переосмислення правових категорій, що пов’язано із переходом від процесу із обвинувальним ухилом до процесу, метою якого є, перш за все, захист прав і свобод людини, що попадає у сферу кримінального судочинства. Тому особливу увагу при вивченні інститутів і норм кримінального процесу слід приділити моральним засадам, на яких будується кримінальне судочинство.

У цьому сенсі робота відомого юриста А. Ф. Коні «Нравственные начала в уголовном процессе», написана на початку минулого сторіччя, і сьогодні залишається актуальною і може бути путівною зіркою для майбутніх поколінь юристів [2, c. 33–69]. Гуманність і повага до людської гідності, яким А. Ф.Коні навчав молодих юристів , і у теперішній час необхідна для сприйняття тих положень нового КПК, які гарантують кожній людині дотримання відносно неї проголошених Конституцією прав і свобод [3].

Складність викладання і вивчення положень нового КПК обумовлена деякими чинниками:

–

© Каткова Т. В., 2012

 великою кількістю нових термінів, багато із яких не знайшли тлумачення в самому тексті закону;

– вживання одних і тих же термінів як різних понять;

– більшість статей, що мають виключення із проголошеного правила, мають відсилочний характер без посилання на конкретні статті («окрім випадків, визначених у цьому кодексі»). Ці виключення розгалужені по усьому тексту КПК, ( а іноді і зовсім відсутні). Тому при тлумаченні таких статей необхідно знаходити усі виключення і посилатися на них.

При складанні тематичних планів, робочих навчальних програм, лекцій та планів семінарських занять структуру навчальної дисципліни їх слід оновити відповідно структурі нового КПК. Так , наприклад, до прийняття нового КПК тема «Принципи (засади) кримінального процесу» викладалась відповідно класифікаціям, які були розроблені у теорії кримінального процесу. Новий КПК вперше у ст. 7 надав перелік засад кримінального провадження, а у ст. 8–29 визначив їх сутність. Тому при читанні лекцій з цієї теми у вересні поточного року студентам 3 курсу інституту права та масових комунікацій ХНУВС мною був застосований новий підхід. У першому питанні наведено поняття засад і види існуючих класифікацій, а потім надано тлумачення кожного із принципів у тій послідовності, якою вони перелічені у КПК. Це надало можливості студентам отримати чітке уявлення про систему засад кримі­нального судочинства.

Але основною проблемою викладання навчальної дисципліни «кримінальний процес» є питання, як викладати положення нового КПК, які не узгоджуються між собою або суперечать Конституції і іншим законам?

У новому КПК України, як виявилося, є багато «білих плям» та неузгодженостей, які, на мій погляд, потребують усунення ще до його вступу у дію. Зупинюсь на деяких із них.

1. КПК України 2012 року увів нові поняття, які не узгоджуються із положеннями Основного Закону – Конституції України.

Так, у ч. 2 ст. 29, ч. 2 ст. 30, ч. 2 ст. 31, ч. 4 ст. 35, ст. 61, ст. 62 Конституції вживається термін «злочин» [3]. КПК це поняття значно розширив, використовуючи термін «кримінальне правопорушення», доповнивши його «кримінальними проступками».

Ст. 31 Конституції вживає термін «розслідування кримінальної справи» [3]. Новий КПК замінив цей термін в багатьох статтях на термін «кримінальне провадження».

Ст. 63 Конституції надає процесуальне поняття осіб, що вчинили злочин – «підозрюваний, обвинувачений, підсудний» [3]. Новий КПК взагалі виключає поняття такого суб’єкта, як підсудний.

П. 3 ч. 1 ст. 121 Конституції передбачає, що органи прокуратури здійснюють нагляд, зокрема, за органами дізнання [3]. У новому КПК органи дізнання взагалі відсутні.

Таке вільне поводження із нормами Основного Закону, на мій погляд, є неприпустимим. Без внесення змін до Конституції України вживати у галузевому законі, яким є Кримінальний процесуальний кодекс, терміни, які не співпадають із визначеними у Конституції, не можливо.

2. Деякі положення нового КПК протирічать одне одному.

Так, ч. 5 ст. 9 КПК передбачає, що « кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини». Як розуміти це положення? Чи мають право суди та органи розслідування при прийнятті процесуальних рішень по конкретних справах посилатися на рішення Європейського суду з прав людини? Якщо так, то як це положення відповідає вимогам ч. 2 ст. 1 цього КПК, яка не відносить рішення Європейського суду з прав людини до кримінального процесуального законодавства України?

3. Процесуальний стан деяких суб’єктів не визначений.

У п. 18 ст. 3 КПК надано тлумачення поняття « слідчого судді», як судді першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю. Але у главі 3 КПК , яка іменується «суд, стороні та інші учасники кримінального провадження» про слідчого суддю та його повноваження взагалі не згадується. За останні роки в Україні було захищено декілька кандидатських дисертацій (В. І. Чорнобуком [4] у 2007 р., Ю. В. Скрипіною [5] та І. В. Гловюк [6] у 2008 р., Є. В. Большаковим [7] у 2012 р.), в яких були детально розроблені підстави судового контролю та повноваження слідчого судді по його здійсненню. Але в новому КПК України ці пропозиції не знайшли відображення. Повноваження слідчого судді та порядок прийняття їм процесуальних рішень і процедура їх оскарження розгалужені по багатьох статтях КПК, що суттєво ускладнює їх вивчення і не дає повного уявлення щодо процесуального статусу цього суб’єкту кримінального процесу.

Також у новому КПК України процесуальний статус підозрюваного визначений неоднозначно. Ст. 42 КПК передбачає, що підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру в порядку ст. 276–279 КПК, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Як бачимо, новий КПК використав стару не зовсім вдалу конструкцію, яка існувала у КПК 1961 р. [8] і не одноразово піддавалась критиці у юридичній літературі науковцями та практичними працівниками.

Щоб допитати особу в якості підозрюваного треба визначити її процесуальний стан – тобто прокурор або слідчий за погодженням з прокурором мають скласти повідомлення про підозру або затримати особу чи обрати для неї запобіжний захід. Але прийняття цих рішень можливо, як правило, тільки після допиту цієї особи і з’ясування її відношення до правопорушення, що розслідується. І знову ми матимемо замкнуте коло і порушення прав людини при визначенні правового статусу підозрюваного.

4. У новому КПК України звужені права суб’єктів кримінального процесу.

Глава 3 нового КПК України «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» не містить норм щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, що значно погіршує процесуальний стан суб’єктів кримінального процесу. До речі, зміни та доповнення від 13.01.2001 до КПК 1961 р. (ст. 52-1, 52-5) [8] не тільки проголошували право на забезпечення безпеки, а й детально регламентували увесь порядок дії цього процесуального інституту: перелік осіб, що мають право на забезпечення безпеки, їх права та обов’язки, порядок застосування, скасування заходів безпеки та оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування.

На мій погляд, цей процесуальний інститут варто відновити у КПК 2012 р. в редакції від 13.01.2001, яка дійсно забезпечує право особи на забезпечення безпеки у кримінальному судочинстві.

5. Деякі положення нового КПК порушують право особи на захист.

Ст. 236-8 КПК України 1961 р. передбачала можливість оскарження постанови про порушення кримінальної справи особою, стосовно якої вона порушена, або її захисником. Цей засіб захисту законних інтересів особи, стосовно якої починалося кримінальне переслідування і проводились слідчі дії, цілком відповідав проголошеному у Конституції праву на захист. Відсутність в новому КПК можливості оскарження початку досудового розслідування, особою, відносно якої таке розслідування проводиться з моменту реєстрації заяви та повідомлення у Єдиному реєстрі досудового розслідування, є суттєвим порушенням конституційної засади – забезпечення права на захист.

Із порушенням права на захист пов’язана і інша новела нового КПК, ст. 291 якого передбачає за результатами закінченого досудового розслідування складання слідчим або прокурором обвинувального акту, а не обвинувального висновку, як це було передбачено ст. 223–224 КПК 1961 р.

На відміну від обвинувального висновку в такому акті вказується лише виклад фактичних обставин кримінального правопорушення і формулювання підозри з посиланням на статтю кримінального кодексу без викладення суті доказів, що підтверджують таку підозру. До обвинувального акту додається реєстр матеріалів досудового розслідування (тобто опис документів, що знаходяться у матеріалах кримінальної справи, яка іменується матеріалами кримінального провадження) без будь-якого аналізу їх сутності та співвідношення між собою.

Таке положення нового КПК є хибним, оскільки не відповідає основним конституційним засадам кримінального судочинства про забезпечення права на захист та доведеності вини.

Викладений у обвинувальному висновку (або в обвинувальному акті) аналіз зібраних стороною обвинувачення доказів дозволить обвинуваченому і його захиснику підготуватися до судового розгляду, своєчасно заявити клопотання про спростування неналежних та недостовірних доказів, на які посилається обвинувачення, заздалегідь обговорити і виробити позицію захисту під час розгляду справи у суді, а у разі доведеності вини – заявити клопотання про спрощене провадження у суді.

Не зупиняючись на інших вадах нового КПК України, слід зазначити, що введення його в дію варто відкласти як мінімум на рік. Усі недоліки треба усунути ще до початку його дії, що надасть можливості навчити майбутніх фахівців правильно застосовувати новий закон і уникнути слідчих та судових помилок у кримінальному судочинстві..

Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – Х. : Одіссей, 2012. – 360 с. 2. Кони А. Ф. Собрание сочинений в восьми томах / Кони А. Ф. – Т. 4. – М. : Юрид. лит., 1967. – 543 с. 3. Конституція України (з предметними матеріалами). – Х. : Інтелект-Прогрес, 2007. – 676 с. 4. Чорнобук В. І. Законність та обґрунтованість процесуальних рішень судді в порядку судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу : монографія / Чорнобук В. І. – Х. : Право, 2008. – 184 с. 5. Скрипіна Ю. В. Слідчий суддя в системі кримінально-процесуальної діяльності (порівняльно-правове дослідження) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Скрипіна Ю. В. – Х., 2008. – 219 с. 6. Гловюк І. В. Судова діяльність у досудовому провадженні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Гловюк І. В. – О., 2008. – 20 с. 7. Большаков Є. В. Апеляційне оскарження рішень судді, постановлених в порядку судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Большаков Є. В. – К., 2012. – 23 с. 8. Кримінально-процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – Вид. 6-е, переробл. та доповн. – К. : Юрисконсульт ; Юстініан, 2010. – 896 с.

Одержано 28.09.2012

L

УДК 343.1

Сергій Олександрович Іваницький,

доцент кафедри кримінального процесу та правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних наук, доцент