Пред’явлення для впізнання в новому кпк україни

У зв’язку з реформуванням кримінально-процесуального законодавства України аналізується значимість збереження і удосконалення процесуальних правил підготовки і проведення такої специфічної слідчої дії як пред’явлення для впізнання. Підкреслюється його значимість як способу ідентифікації об’єктів за уявним образом та одержання прямих доказів при розслідування злочинів.

Ключові слова: пред’явлення для впізнання, уявний образ, ідентифікація, однорідний, прямий доказ.

Потрібно звернути увагу, що в новому Кримінально-процесуальному кодексі України (прийнятий Верховною радою України Законом від 13.04.2012 р. № 4651-VI) пред’явлення для впізнання, одержало більш детальну регламентацію. Зокрема, окремо виділені три види даної слідчої дії: пред’явлення особи для впізнання (ст. 228 КПК); пред’явлення речей для впізнання (ст. 229 КПК); пред’явлення трупа для впізнання (ст. 230 КПК). Новелою є можливість проведення дистанційного впізнання осіб чи речей – у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (ст. 232 КПК). Разом із тим в кодексі окремо не сформульовані загальні положення щодо сутності пред’явлення для впізнання та правил його проведення. У той же час такі загальні положення сформульовані стосовно процедури допиту (ст. 224 КПК).

Така непослідовність, на наш погляд, повинна бути усунена з урахуванням того, що пред’явлення для впізнання є більш складною слідчою дією, сутність якої до того ж неоднозначно трактується у криміналістичній літературі. Пред’явлення для впізнання в системі слідчих дій належить до специфічних способів одержання доказів, при використанні якого, як цілком правильно загострює увагу Є. Д. Лукьянчиков, здійснюється ідентифікація певного об’єкта за ідеальним його відображенням у пам’яті людини [1, с. 7]. Тим самим підкреслюється, що результатом пред’явлення для впізнання є одержання прямого доказу у кримінальній справі як при позитивному (впізнанні), так і при негативному результаті (не впізнанні).

У цьому сенсі пред’явлення для впізнання є досить схожим з трасологічною експертизою ідентифікаційного характеру. Але є й суттєві відмінності. По-перше, слідом-відображенням, з якими порівнюється ідентифікований об’єкт, виступає не матеріально фіксований відбиток, а ідеальне утворення – образ, який сформувався в результаті сприйняття певної події і зберігся в пам’яті людини. Цей образ є досить тендітним утворенням, на який можуть впливати чисельні фактори, пов’язані як із станом психіки суб’єкта, так і з факторами зовнішнього порядку. І далеко не завжди у цьому образі знаходять відображення загальні та окремі ознаки людини чи предмету, достатні для їх ідентифікації. По-друге, процедура ідентифікації при пред’явленні для впізнання є менш контрольованою з боку слідчого в порівнянні з експертизою, де є можливість виявлення суперечностей в експертному висновку, допиту експерта і призначення повторної експертизи. Тому на практиці, як відзначають слідчі, нерідко зустрічаються ситуації, коли на першому допиті потерпілий (свідок) впевнено описує зовнішність злочинця і запевняє, що він може впізнати його «серед тисяч». Але при пред’явленні для впізнання затриманого підозрюваного цей потерпілий не впізнає його, хоча вже й були зібрані докази вчинення злочину саме ним. На наш погляд, такі ситуації виникають у зв’язку з тим що слідчі необґрунтовано намагаються «підкріпити» вже зібрані докази ще й прямим доказом, який надає позитивний результат пред’явлення для впізнання. При цьому вони не вдаються до ретельного аналізу підстав для проведення названої слідчої дії, не звертають уваги на фактори, які можуть поставити під сумнів її результати. Тим самим непомітно навіть для себе здійснюють вплив на суб’єкта впізнання, формуючи у нього навіяну впевненість у можливості впізнання певного об’єкта.

Така помилка може бути обумовлена тим, що в окремих підручниках і навчальних посібниках з криміналістики стосовно пред’явлення для впізнання формулюються положення, які виглядають помилковими. Наприклад, такою виглядає вказівка на встановлення групової належності (подібності) як можливу мету пред’явлення для впізнання [2, с. 648; 3, c.139; 4, с. 336; 5, с. 610]. Уявляється, що така вказівка спотворює сутність даної слідчої дії і на практиці може призвести до судових помилок. Адже встановлення групової належності об’єкта здійснюється шляхом виявлення збігу загальних ознак, що знайшли відображення в уявному образі. Це суперечить положенням ст. 228, 229 нового Кримінально-процесуального кодексу України.

В

© Волобуєв А. Ф., 2012

ідповідно до ч. 1 ст. 228 особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Тобто всі названі особи повинні мати спільні загальні ознаки. Ще більш категорично це підкреслено у ч. 2 ст. 229 КПК, де зазначається, що річ, що підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних (виділено мною. – А. В.) речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Тобто, законодавчо визначається, що всі об’єкти, які пред’являються для впізнання повинні бути подібні за загальними ознаками – належати до однієї групи. Наведене дає підстави для твердження про те, що законодавцем при формулюванні статей 228, 229 КПК України, які регламентують порядок підготовки, проведення і фіксації результатів пред’явлення для впізнання осіб і речей була використана концепція ідентифікаційної сутності даної слідчої дії.

Потрібно звернути увагу, що у ч. 1 ст. 228 і ч. 1 ст. 229 КПК України передбачається ситуація, коли особа, яка буде впізнавати, не може назвати прикмети, за якими впізнає особу (річ), проте може впізнати її за сукупністю ознак. У цьому випадку у протоколі повинно бути зазначено, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу або річ. Це пов’язано з тим, що у психології виділяються дві форми сприйняття об’єктів, які істотно впливають на процес подальшого впізнання: сукцесивна і симультанна.

Сукцесивна (або аналітична) форма сприйняття проявляється у виділенні і за­пам’ятовуванні окремих ознак певного об’єкта (наприклад, особливостей волосся особи, її очей, носа, рота тощо). Симультанна форма сприйняття за своєю сутністю є синтетичною оскільки проявляється у формуванні загального образу об’єкта без виділення окремих його ознак. Схильність до сукцесивного або симультанного узнавання залежить від індивідуальних психічних особливостей людини. На продуктивність узнавання впливають соціальний досвід особи, її вольова активність, тип пам’яті, час, який минув з моменту сприйняття об’єкта до моменту пред’явлення тощо. Це означає, що людина, якій властива синтетична форма сприйняття і запам’ятовування на допиті не зможе виділити і назвати окремі ознаки об’єкту, який вона сприймала. Відсутність можливостей контролю за впізнаванням у цьому випадку містить небезпеку слідчої помилки, адже результати впізнання не піддаються перевірці, що значно ускладнює завдання слідчого. У всякому разі, результати такої слідчої дії завжди можуть бути поставлені під сумнів, а сумнівність доказів, як відомо, тлумачиться на користь обвинуваченого (підсудного). Для усунення підстав для таких сумнівів уявляється доцільним під час опитування особи використовувати альбоми «Типи та елементи зовнішності», «Портрет», а також комп’ютерні програми «Фоторобот» для оживлення пам’яті, асоціацій за схожістю, суміжністю і контрастністю, які відіграють важливу роль при відтворенні уявного образу. У всякому разі при прийнятті рішення про можливість пред’явлення об’єкта для впізнання у слідчого повинна сформуватися впевненість у тому, що дана особа дійсно може ідентифікувати певний об’єкт шляхом його впізнання. Тобто, слідчий повинен усвідомлювати, що при пред’явленні для впізнання йдеться про суб’єктивний процес ідентифікації, але не встановлення групової належності. Проконтролювати це слідчий може тільки при ретельному дотриманні визначених правил підготовки і самої процедури даної слідчої дії.

У зв’язку з цим для усунення непорозумінь у тлумаченні сутності даної слідчої дії потрібно доповнити КПК України окремою статтею із загальним положенням, яке б чітко визначало її сутність: «Пред’явлення для впізнання проводиться з метою ідентифікації певного об’єкту, який має значення для встановлення обставин вчинення злочину, при наявності належних для цього підстав». В загальних положеннях потрібно викласти й правила стосовно підготовки і процедури пред’явлення для впізнання об’єкта (попереднє опитування впізнаючої особи, заборона попереднього показу об’єкта цій особі, обов’язковість пояснень при впізнанні тощо).

Список використаних джерел: 1. Лукьянчиков Е. Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти / Е. Д. Лукьянчиков. – Донецк : Академия, 1998. – 112 с. 2. Аверьянова Т. В. Криминалистика : учеб. для вузов. / Р. С. Белкин, Ю. Г. Корухов, Е. Р. Россинская ; под ред. Р. С. Белкина. – М. : НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 990 с. 3. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования преступлений : учеб. для юрид. вузов и фак. ; под ред. проф. В. Ю. Шепитько. – Харьков : Одиссей, 2001. – 528 с. 4. Криміналістика : підручник / за ред. П. Д. Біленчука. – 2-ге вид. випр. і доп. – К. : Атіка, 2001. – 544 с. 5. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Криміналь­но-процесуального кодексу України / В. М. Тертишник. – К. : А.С. К., 2002. – 1056 с.

Одержано 25.09.2012

В связи с реформированием уголовно-процессуального законодательства Украины анализируется значимость сохранения и усовершенствования процессуальных правил подготовки и проведения такого специфического следственного действия как предъявление для опознания. Подчеркивается его значимость как способа идентификации объектов по идеальному образу и получения прямых доказательств при расследовании преступлений.

Ключевые слова: предъявление для опознания, мысленный образ идентификация, однородный, прямое доказательство.

In connection with the reform of the criminal procedural legislation of Ukraine importance of preservation and improvement of procedural rules for preparation and conducting of such specific investigative action as identity parade is analyzed. Its importance as mean of objects’ identification by mental images and receiving direct evidence when investigating crimes is emphasized.

Keywords: identity parade, mental image, identification, homogeneous, direct evidence.

L

УДК 343.148:343.98(477)

Володимир Вікторович Коваленко,

начальник кафедри криміналістики Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка, кандидат юридичних наук, доцент