Проблеми правової регламентації реабілітації в новому кпк

У статті проведено аналіз положень норм нового кримінального процесуального кодексу, кримінально-процесуальних кодексів країн СНД, які стосуються реабілітації особи, невинуватої у вчиненні злочину. На основі аналізу визначено колізії норма та запропоновано способи усунення вказаних колізій.

Принципом всієї практичної діяльності держави, всіх її органів, службових осіб є утвердження і забезпечення прав і свобод людини та відповідальність держави за свою діяльність перед людиною (ст. 3 Конституції України). Зазначена фундаментальна конституційна засада повинна бути врахована в новому КПК України шляхом правової регламентації кримінально-процесуального інституту реабілітації.

В юридичній літературі проблеми реабілітації були предметом дослідження російських вчених, а саме: Б. Т. Безлєпкіна, С. А. Бетрозова, В. П. Божьєва, Л. В. Бойцової, Л. М. Володіної, А. Н. Глибіної, Т. Н. Добровольської, Н. В Ільютченко, Ч. С. Касумова, О. М. Ларіна, О. М. Матвєєва, М. В. Орлової, М. І. Пастухова, И. Л. Петрухіна, О. О. Подопригори, Л. А. Прокудіна, Т. Т. Таджиєва, Г. П. Химичева, інших та українських – О. В. Капліної, М. Р. Мазур, М. Є. Шумили. Так, М. Є. Шумило визначає, що реабілітація у кримінальному процесі – це діяльність суду по встановленню факту незаконності кримінально-процесуального провадження щодо конкретної особи та визначення розміру завданої їй майнової і моральної шкоди, а також її відшкодування за участю інших посадових осіб, організацій, підприємств і установ та поновлення в раніше обмежених правах у встановленому процесуальному порядку з метою повернення її до соціального і правового статусу, який вона мала до вчинення щодо неї незаконних дій чи рішень [5, c. 294–295]. Тоді як, А. М. Глибіна визначає реабілітацію як офіційне визнання невинуватості громадянина в інкримінованому йому злочині, виражене у відповідному юридичному акті, яке дає право на відшкодування заподіяної шкоди, відновлення в інших правах, порушених в результаті незаконного або необґрунтованого кримінального переслідування або засудження [1, c. 9].

Науковий аналіз юридичної літератури, результати дослідження свідчать про те, що в теорії кримінально-процесуального права недостатньо обґрунтовані елементи реабілітації. Вважаємо, що дослідження основних елементів реабілітації дозволить розкрити її сутність, удосконалити понятійний апарат. До основних елементів реабілітації слід відносити:

1. факт незаконного і необґрунтованого здійснення кримінального переслідування, незаконного засудження, незаконного застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Це означає, що особа не вчиняла злочин або її винуватість не було доведено, або обвинувачення ґрунтувалося на доказах одержаних незаконним шляхом, припущеннях і незважаючи на це орган дізнання, слідчий прокурор здійснювали кримінальне переслідування і суд постановив обвинувальний вирок;

2. визнання органом дізнання, слідчим, прокурором факту незаконності і необґрунтованості кримінального переслідування особи, не винуватої у вчинені злочину, шляхом прийняття акту реабілітації, тобто процесуального рішення про закриття кримінальної справи за реабілітуючими підставами;

3. визнання суддею (судом) факту незаконності і необґрунтованості кримінального переслідування особи, не винуватої у вчинені злочину, шляхом прийняття акту реабілітації, тобто прийняття постанови (ухвали) про закриття провадження у справі за реабілітуючими підставами при попередньому судовому розгляді, по закінченню судового слідства, у зв’язку з відмовою прокурора підтримувати державне обвинувачення, а потерпілий не вимагає продовження розгляду справи; постановлення виправдувального вироку; скасування апеляційною, касаційною інстанцією вироку, постанови (ухвали) суду та закриття кримінальної справи за реабілітуючи ми підставами;

4. в

   © Суховліна А. О., 2012

   изнання судом факту недоведеності вчинення суспільно-небезпечного діяння особою шляхом прийняття акту реабілітації, а саме: скасування незаконної і небгрунтованої постанови суду про застосування до особи примусових заходів медичного чи виховного характеру і закриття справи;

5. правопоновлювальні і компенсаційні наслідки прийняття акту реабілітації;

6. відповідальність держави за незаконність і необґрунтованість кримінального переслідування, незаконне засудження шляхом поновлення порушених прав і свобод і відшкодування за рахунок держави в повному обсязі майнової, фізичної та моральної шкоди.

Таким чином зазначені елементи реабілітації розкривають її сутність: прийняття акт реабілітації відносно невинуватої особи у вчинені злочину, поновлення порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок держави. Вважаємо, що реабілітація – це встановлений законом порядок визнання невинуватості особи у вчиненні злочину та поновлення порушених прав і свобод, відшкодування в повному обсязі за рахунок держави майнової і моральної шкоди, що спричинена незаконним і необґрунтованим кримінальним переслідуванням, незаконним і необґрунтованим засудженням, неправосудним судовим рішенням про застосування примусового заходу медичного чи виховного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції ООН «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, чиї права і свободи порушуються, повинен мати право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо порушення вчинили особи, діючі в ролі офіційних осіб [2]. Практика Європейського Суду з прав людини переконливо свідчить про те, що важливим аспектом імперативного зобов’язання держави є забезпечення кожній людині, на яку поширюється її юрисдикція, належного розслідування обставин злочину, недопущення безкарності осіб винуватих у чинені злочину та засудження невинуватих.

Аналіз положень ст. 2 нового КПК, дозволяє визначити, що вони відповідають сучасним вимогам соціального розвитку суспільства, критеріям соціально-правової держави, міжнародним стандартам захисту прав і свобод людини.

Гарантії забезпечення прав і свобод людини і громадянина значною мірою визначаються національним законодавством. Слід зазначити, що у положеннях нового КПК відсутні норми, які регулюють кримінально-процесуальні відносини у сфері реабілітації.

Порівняльний аналіз правової регламентації реабілітації в КПК інших держав свідчить про те, що національним законодавством більшості держав передбачено механізм ефективного захисту особи від незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування, незаконного засудження. Так, в КПК РФ виокремлено главу «Реабілітація», в ст. 36 КПК Азербайджанської Республіки [3] визначено принцип кримінального судочинства – забезпечення поновлення порушених прав реабілітованих, у ст. 460 КПК Республіки Білорусь [4] визначено підставі відшкодування шкоди особі, не винуватій у вчинені злочину.

Аналіз окремих положень нового КПК України дозволяє зробити висновок про наявність колізій у ст. 284 та 373. Так, ч. 1 ст. 284 нового КПК визначає наступні реабілітуючи обставини закриття кримінального провадження:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;

3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати.

Водночас, у ч. 6 ст. 284 нового КПК визначено, що за наявності обставин вказаних у п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 284 нового КПК суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок, який є підставою реабілітації (авт.) Тоді як у ч. 1 ст. 373 нового КПК зазначає, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) це кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Вважаємо, що між положеннями норм ст. 284 та 373 нового КПК виникає юридична колізія. Способом усунення зазначеної колізії є внесення змін до нового КПК. У положеннях ч. 1 ст. 373 нового КПК необхідно обґрунтувати вичерпний перелік підстав ухвалення виправдувального вироку. Виправдання з будь-яких підстав, передбачених законом означає визнання особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, невинуватою. У зв’язку з цим доцільно викласти ч. 1 ст. 373 нового КПК у наступній редакції:

Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо:

1) не встановлено події злочину;

2) в діянні підсудного немає складу злочину;

3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати.

Аналіз положень ст. 130 нового КПК про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, свідчить про те, що у цих положеннях не визначені підстави відшкодування шкоди, завданої реабілітованому. Окрім цього, у положеннях глави 9 «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов» має місце змішування двох правових інститутів, а саме інститут відшкодування шкоди, завданої злочином та інституту відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Неузгодженість окремих положень норм нового КПК з питань правового регулювання реабілітації, відсутність чіткої регламентації реабілітуючих обставин свідчить про недосконалість нового КПК, соціальну і правову неефективність зазначених положень.

Позитивний досвід процесуального визначення реабілітації у законодавстві держав країн СНД, міжнародні стандарти захисту прав і свобод людини потребують виокремлення у новому КПК України глави «Реабілітація», у якій визначити поняття реабілітації, підстави виникнення права на реабілітацію, суб’єктів реабілітаційних правовідносин, процедури поновлення порушених прав і свобод реабілітуємого та відшкодування майнової, фізичної шкоди реабілітуємому і усунення наслідків моральної шкоди реабілітуємому.

Своєчасність усунення юридичних колізії у положеннях нового КПК сприятиме ефективній роботі правової системи пріоритету принципу верховенства права у кримінальному судочинстві, а виокремлення глави «реабілітація» сприятиме реалізації важливого соціального призначення реформи у сфері кримінального судочинства – забезпеченню юридичними засобами максимально можливого здійснення надійної охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина.

Одержано 24.09.2012

Список використаних джерел: 1. Глыбина А. Н. Реабилитация и возмещение вреда в порядке реабилитации в уголовном процессе РФ : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Глыбина Антонина Николаевна. – Томск, 2006. – 24 с. 2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : від 04.11.1950 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004. 3. Шумило М. Є. Реабілітація в кримінальному процесі України : монографія / О. М. Шумило. – Х. : Арсіс, 2001. – 320 с.

L

УДК 343.195(477)

Володимир МИТРОФАНОВИЧ ТЕРТИШНИК,

завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор