Окремі питання оптимізації системи органів досудового слідства та правового статусу слідчих в контексті прийняття нового кпк України

Оптимізація системи органів досудового слідства та удосконалення статусу слідчих розглянуті як фактори підвищення ефективності кримінального провадження. Запропоновані зміни до чинного законодавства.

Судово-правова реформа, яка була розпочата в Україні у 1992 році, через двадцять років з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України практично отримала свого логічного завершення. Однак, при реформуванні нормативної основи правової системи країни організаційний аспект цієї реформи, на думку автора, так і не був завершений. Зокрема, поза увагою не може не залишитися необхідність удосконалення, а з часом і оновлення, форми та методи здійснення правоохоронної діяльності в умовах оновленого законодавства. Зокрема, додаткового опрацювання потребують питання визначення та уточнення процесуальних повноважень органів внутрішніх справ, прокуратури, формування служби пробації тощо. Частиною цього питання є проблема належного опрацювання питання системи органів досудового слідства. На наш погляд, його вирішення безпосередньо пов’язано із таким практичним завданням як впровадження положень нового КПК України у безпосередню діяльність судових та правоохоронних органів.

Дослідженню цих питань присвячено зокрема, праці О. М, Бандурки, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, О. Ю. Татарова, Л. Д. Удалової, В. І. Фаринника, В. І. Шакуна та інших науковців. У їх роботах сформовано теоретичний фундамент щодо визначення подальших напрямів розвитку органів досудового слідства та статусу слідчого. Але на цей час і досі відсутня серед науковців та практиків чітка позиція щодо структури цих органів та функцій слідчого. В контексті наведеного окремої уваги заслуговує питання щодо оптимізації системи органів досудового слідства в Україні та забезпечення процесуальної самостійності і незалежності слідчого, що і обрано нами в якості мети цього дослідження.

Так, після введення в дію Конституції України, котра в п. 9 Перехідних положень закріпила поняття «система досудового слідства», виникла необхідність визначення на законодавчому рівні побудови оновленої системи слідчого апарату, організації його діяльності та визначення місця в системі органів державної влади, правового статусу тощо. З приводу цього питання протягом останніх років у Верховній Раді України було зареєстровано декілька законопроектів. Зокрема, проекти Законів України «Про статус слідчих» (реєстраційний № 7440 від 27.08.2001), «Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист» (реєстраційний № 1230 від 17.06.2002), «Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України» (№ 4125 від 08.09.2003), «Про національне бюро розслідувань України» (№ 4387 від 18.11.2003), «Про систему органів досудового слідства» (№ 5372 від 04.10.2004) та ряд інших.

Вивчення вищевказаних законопроектів та співставлення їх змісту із відповідними положеннями нового КПК України свідчать про різні підходи розробників до визначення системи органів досудового слідства, а також статусу слідчого та його процесуальної самостійності і незалежності. Мабуть саме тому жоден з них не знайшов підтримки у Верховній Раді. Це призводить до того, що слідчі різних відомств не мають реальної процесуальної самостійності, залежать від керівників відповідних державних органів, змушені виконувати їх вказівки. Як відмічено з цього приводу у фаховій літературі, аналіз діяльності органів досудового слідства дозволяє дійти висновку, що серед слідчих підрозділів різних правоохоронних органів (навіть одного правоохоронного органу) не існує чіткої взаємодії, допомоги та узгодженості в діяльності, а постійні суперечки між міліцією і прокуратурою є загальновідомими [1, с. 120].

У

© Музичук О. М., 2012

таких умовах державні органи, які мають слідчий апарат, намагаються усунути прогалини в законодавстві шляхом відомчої нормотворчості. Зокрема, у 2012 році фахівцями Головного слідчого управління МВС України було розроблено власний проект Закону України «Про статус слідчих», який здобув високу оцінку серед фахівців. З цього приводу начальник ГСУ МВС України генерал-майор міліції В. І. Фаринник зазначив, що керівництво МВС України підтримує експеримент, в ході якого слідчі підрозділи мають стати справді процесуально незалежними та забезпечити якісне і об’єктивне розслідування кримінальних справ. А це, в свою чергу, має підвищити рівень довіри громадян до роботи міліції [2]. Саме ці моменти і становлять основу вказаного законопроекту. Такий підхід повністю відповідає системному та науково обґрунтованому підходу до реформування кримінальної юстиції, щодо якого М. А. Погорецьким вказано, що розробка нового кримінально-процесуального законодавства України потребує, перш за все, вироблення концептуальних підходів до форми кримінального судочинства з урахуванням як європейських, так і вітчизняних традицій, а також результатів вивчення практики пострадянських країн [3, с. 248]. І у певній частині концептуальні підходи були втілені у новому КПК України завдяки оптимізації системи органів досудового слідства.

Так, згідно із статтею 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи: 1) органів внутрішніх справ; 2) органів безпеки; 3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; 4) органів державного бюро розслідувань. Відповідно до частини 3 цієї статті повноваження слідчого органу досудового розслідування при досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень та пункту 1 Перехідних положень нового КПК України проведення досудового розслідування окремих видів кримінальних правопорушень здійснюватиметься слідчими органів прокуратури до початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не більше п’яти років з дня набрання чинності КПК України.

Таке вирішення питання про систему органів досудового слідства в цілому можна схвалити, особливо, враховуючи остаточне визначення МВС України як провідного відомства, у складі якого знаходяться органи досудового слідства, адже за даними ГСУ МВС України слідчими органів внутрішніх справ здійснюється розслідування майже 98 % матеріалів кримінального провадження. Наведена статистика, а також останні зміни у кримінальному процесуальному законодавстві щодо підслідності свідчать про необхідність подальшої оптимізації системи органів досудового слідства в Україні.

З приводу останнього зауваження відмітимо, що така оптимізація повинна відбуватися з урахуванням, по-перше, наявних ресурсів та можливостей МВС України, як органу, що розслідування майже 98% матеріалів кримінальних проваджень, по-друге, необхідності створення органу виконавчої влади, який би своєю основною функцією мав би розслідування та розкриття кримінальних проступків, по-третє, забезпечення незалежності, об’єктивності та неупередженості цього органу та його службовців – слідчих, що за майже двадцять років формування вітчизняного судочинства так і не було реалізовано. У цьому контексті погодимося із думкою, що однією з помилок судово-правової реформи була невиправдана спроба створити нові судові та правоохоронні органи чи розширити коло посадових осіб, задіяних у сфері судочинства, без чіткого визначення їх функцій, що здебільшого призводить до роздування штатів правоохоронних органів, непотрібного дублювання, тяганини та безвідповідальності [4, с. 121]. Тому є підстави відзначити, що слідчі підрозділи мають бути виведені із структури органів прокуратури, Служби безпеки України та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

Так, відмітимо, що ст. 121 Конституції України, яка визначає функції прокуратури, не вказує серед них на досудове слідство. Про цю функцію згадується лише в п. 9 Перехідних положень Основного Закону, де зазначено, що прокуратура продовжує її виконувати до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Наявність у цьому державному органі слідчих підрозділів призводить до того, що прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, які нею ж і розслідуються.

Для Служби безпеки України і податкової міліції досудове слідство є невластивою функцією, оскільки ці державні органи уповноважені провадити розвідувальну, контр­розвідувальну (Служба безпеки України) та оперативно-розшукову діяльність, спрямовану на попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень. Провадження зазначених видів діяльності поряд із досудовим слідством означатиме їх фактичне зрощування, що може становити небезпеку як для прав, свобод, законних інтересів окремого громадянина і людини, так і для інтересів суспільства в цілому. Саме тому ми повністю погоджуємося із думкою, що з метою усунення практики втручання органу дізнання (керів­ника міськрайліноргану) в процесуальну діяльність слідчих та керівників слідчих підрозділів оптимальним напрямом і, відповідно, окремим етапом реформи слідчих органів повинно бути створення Слідчого комітету при МВС України [1, с. 121]. Відповідно, як вважає автор, цілком обґрунтованою буде пропозиція з приводу того, що досудове розслідування кримінальних правопорушень в Україні повинні здійснювати два органи – Національне бюро розслідувань України [5, с. 7] (Державне бюро розслідувань за КПК України) та Слідчий комітет при Міністерстві внутрішніх справ України. До підслідності Національного бюро розслідувань України (Державного бюро розслідувань) доцільно віднести кримінальні правопорушення, які на цей час згідно із ч. 2 ст. 216 КПК підслідні органам безпеки України та ті, що передбачені ч. 4 цієї статті, а до підслідності Слідчого комітету при Міністерстві внутрішніх справ України – проведення досудового розслідування з усіх інших кримінальних правопорушень, у тому числі й у сфері податкового законодавства.

Відповідно, з метою впровадження вказаних пропозицій у нормативне регулювання кримінального провадження та практичну діяльність правоохоронних органів пропонуємо частину першу статті 38 викласти у наступній редакції: «1. Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:

1) Слідчого комітету при Міністерстві внутрішніх справ України.

2) Державного бюро розслідувань України».

У свою чергу пропонуємо п. 17 ч. 1 ст. 3: пункт 17 викласти у такій редакції: «17) слідчий - службова особа Слідчого комітету при Міністерстві внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень».

Одночасно із прийняттям цих змін потребує свого прискореного розгляду та прийняття Закони України «Про Національне бюро розслідувань» [6] та «Про Слідчий комітет Міністерства внутрішніх справ України». Вважаємо, що це сприятиме не тільки оптимізації системи органів досудового слідства, а і істотно вплине на його якість та ефективність.

Відповідно, іншим аспектом проблеми удосконалення здійснення кримінального провадження є питання якості та ефективності досудового розслідування кримінальних правопорушень, що істотним чином залежить від законодавчого врегулювання процесуального статусу слідчого, його самостійності та незалежності. Незважаючи на це, новий КПК України хоча й містить положення про процесуальну самостійність слідчого (ч. 5 ст. 40), проте перевтілює його на «технічного працівника», «помічника» прокурора. Фактично усі рішення під час досудового розслідування кримінальних правопорушень щодо обмеження прав і свобод людини прийматимуться слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.

Така ситуація потребує змін причому, причому не у підзаконних нормативно-правових актах, а на рівні закону. Як з цього приводу відмічають фахівці, необхідно вжити заходів, щоб слідчі стали справді процесуально незалежними і самостійними суб’єктами, що має бути забезпечено у законодавчому порядку [1, с. 121], тобто такі зміни повинні торкнутися нового КПК України.

Як вважає автор, слідчий повинен мати можливість самостійно вирішувати питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 131 нового КПК України), крім тримання особи під вартою, а також самостійно приймати рішення щодо повідомлення особі про підозру, проведення усіх слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій, зупинення та закриття кримінального провадження, складання клопотання до суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Регламентований новим КПК України механізм отримання рішення слідчого судді, а також згоди прокурора на проведення вищевказаних дій нівелює процесуальну самостійність та незалежність особи, яка провадить досудове розслідування.

Ще одним моментом, який сприятиме підвищенню процесуальної самостійності слідчого та ефективності його процесуальної діяльності є належна правова регламентація відповідальності за невиконання законних вимог та процесуальних рішень слідчого. На жаль, у чинному законодавстві України це питання не вирішено належним чином, що є суттєвою прогалиною у механізмі забезпечення обов’язкового виконання його рішень усіма підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами. З метою усунення вказаних прогалин пропонуємо включити до нового КПК України норму, яка б передбачала санкції за невиконання постанови або іншого рішення слідчого. Вважаємо, що це сприятиме підвищенню авторитету слідчого та стане умовою забезпечення належного виконання прийнятих ним у кримінальному провадженні рішень.

Узагальнюючи наведене відмітимо, що хоча судово-правова реформа здавалося б із прийняттям нового КПК України добігла кінця, але ще існує ціла низка моментів, які потребують свого опрацювання та втілення у практичну діяльність правоохоронних органів. Прийняття відповідних змін у КПК України остаточно визначить найбільш оптимальну систему органів досудового слідства, сприятиме удосконаленню процесуального статусу слідчого.

Отримані у дослідженні результати вказують на те, що подальші наукові розвідки слід спрямувати в бік аналізу, узагальнення та вирішення питання про статус слідчого, як одного із основних суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності, а також структуру таких органів виконавчої влади як органи досудового, діяльність яких щодня спрямована на захист прав і законних інтересів особи під час кримінального провадження.

Список використаних джерел: 1. Фаринник В. І. Проблема органів досудового слідства у проекті Кримінально-процесуального кодексу України / В. І. Фаринник, Л. Д. Удалова, Д. П. Письменний // Митна безпека. – 2010. – № 2. – С. 118–131. 2. У Міністерстві внутрішніх справ України відбулася відеоселекторна нарада керівників слідчих підрозділів [Електронний ресурс] / МВС України. – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/704622;jsessionid=49C9A5E851A32D5 D26568C411F6FCA16. 3. Погорецький М. А. Новий КПК України повинен ґрунтуватися як на європейських стандартах, так і на національних традиціях / М. А. Погорецький // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2010. – № 23. – С. 241–250. 4. Тертишник О. Концептуальні проблеми судово-правової реформи / О. Тертишник // Юридичний журнал. – 2006. – № 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2407. 5. Шакун В. І. Чи потрібне Україні національне бюро розслідувань / В. І. Шакун // Науковий вісник НАВСУ. ‒ 1999. ‒ № 1. ‒ С. 7. 6. Про Національне бюро розслідувань : проект закону України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravo.org.ua/index.php/2010-03-07-18-06-07/ krymynalnesudochynstvo/153-draft-law-of-ukraine-on-the-national-bureau-of-investigation-ua.

Одержано 25.09.2012

Оптимизация системы органов досудебного следствия и усовершенствования статуса следователей рассмотрены как факторы усиления еффективности уголовного производства.

Optimization of the system of pre-trial investigation and improvement of the status of the investigators considered as factors enhancing efficiency of a criminal investigation.

L

УДК 343.13(477)

Володимир Іванович Сліпченко,

начальник кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент, майор міліції