Глава 2. Основні напрями діяльності юнеско зі збереженням Світового історико-культурного і природної спадщини

 

2.1 Конвенція "про охорону Світового культурного і природної спадщини", 1972 р.

 

Проблеми виявлення і збереження незвичайних місць світла – вирішувалась у час в різних суспільствах. Грецький список семи див світу другого століття до нашої ери свідчить про ранніх спробах зафіксувати в документах видатні досягнення людства. З семи пам'яток нині залишилися лише піраміди в Гизі, інші стали жертвою руйнацій, і лише фрагментарні залишки нагадують про їхнє попередніх обсягах. Століттями незмінними залишалися думка про необхідність захищати чи, по крайнього заходу, бажання захистити незвичайні твори культури. Проте практичне здійснення свого наміру утруднялося численними перешкодами, які частково було зумовлено і лише частково залишаються зумовлені природними умовами, але значно частіше залежали і залежить від людини. Стрімке зростання загрози знищення природничих і культурних цінностей Землі початку індустріального століття спонукало людей, насамперед у промислово розвинених країн, усвідомити, що необхідні величезних зусиль задля збереження досягнень культури та самобутності нації. Як наслідок дозріло переконання, що захист у національних рамках який завжди достатня.

Це переконання зміцніло після спустошень. Другої світової війни" та зрештою призвело до прийнятті відповідних конвенцій і угод межах закону та поза межами ЮНЕСКО на національному, європейський і міжнародному рівнях.

У ухваленій у 1972 року Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини проявилася воля світової спільноти до міжнародному співробітництву, у якому вперше поруч було поставлено культурні і природні цінності.

Першочергове завдання Конвенції ЮНЕСКО є:

а) визначення всесвітнього статусу природних і культурних об'єктів в усіх країнах світу;

б) об'єднання всіх націй і народностей з метою ефективного здійснення порятунку та охорони культурних і природних пам'яток чи які становлять інтерес і цінність для людства.

Конвенція про Всесвітньому спадщині – це найбільш відома конвенція ЮНЕСКО у сфері культури та захисту природних цінностей. До цього її ратифікували 164 країни, тобто більше трьох чвертей держав-членів ЮНЕСКО.

У основі Конвенції ЮНЕСКО лежить ідея коеволюції культури та природи. Донедавна ці поняття протиставлялися одна одній: культура символізувала світ людини, а природа розглядали як щось протилежне культурі, як об'єкт підкорення, як технічних зусиль людини. Проте Природа і культура взаємно доповнюють одне одного; культура надає могутньо вплинути на еволюцію біосфери, своєю чергою розвиток культури зумовлено природними чинниками. Приблизно так, як біосфера перетворюється на ноосферу (В.І. Вернадський), природа "стає" культурою. І це означає: ставлення людини до природи має бути основним критерієм розвитку.Исполнено глибокого сенсу та обставина, що у одному Списку всесвітньої спадщини представлені і культурних, і природні об'єкти, загальнозначущі для людства.

Концепція Конвенції з Світовому спадщини має у основі ідею, щодоговорившиеся держави спільно визначають всесвітнє спадщина, відзначене співдружністю держав як мають надзвичайну універсальну цінність. Ця концепція є новою в міжнародне право. Конвенція мусить бути інструментом спільну відповідальність при цьому спільну спадщину. Держави, які підписали її, добровільно зобов'язуються охороняти і зберігати всесвітнє спадщина для людства у своїх кордонів, і навіть підтримувати інші держави у їх зусиллях з охорони спадщини. Та не держави, чи окремі громадяни є цільової групою Конвенції. З допомогою громадської праці та освітніх програм з всесвітнім спадщиною та її збереженням повинні знайомитися, передусім, молодики, оскільки спадщина, про яку хтозна, ніхто охороняти.

Після вступу конвенції з у листопаді 1975 року, поступово стали формуватисяпретворяющие їх у життя структури, які залучають до співробітництва різні, вже існуючі установи поза ЮНЕСКО.

Комітет із всесвітньому спадщини є найвищим органом (після Генеральної асамблеї держав, котрі підписали Конвенцію), якому доручене проведення Конвенції у життя, несе відповідальність на дії рамках Конвенції.Избираемие на Генеральній Асамблеї із помітних представників держав-членів Конвенції члени Комітету (21 людина) представляють 21 держава – наскільки можна із усіх культурних світів і з усіх континентів.

Роботу комітету, що є організаційної рамкою для передбаченої Конвенцією міжнародної захисту всесвітньої спадщини, підтримують бюро із всесвітньому спадщини і Центр по всесвітньому спадщини, і навіть організації - партнери. Основне завдання Комітету є вибір об'єктів для Списку всесвітньої спадщини і списку всесвітньої спадщини, що під загрозою. Одночасно Комітет розробляє методи для втілення у життя цього і розвиває їх далі. Він збирається раз на рік.

Як у засіданнях комітету, і зборах Бюро, поруч із представниками країн, беруть участь члени Центру всесвітньої спадщини та деякіорганизаций-партнеров, передусім Міжнародної спілки охорони навколишнього середовищаМСОП й форуми Міжнародного ради з охороні пам'ятниківИКОМОС. Їх присутність, хоч і без права голоси, є особливо важливий чинник, оскільки Бюро з урахуванням роботи експертів по природним і культурних цінностей, складових потенційну картину цінностей всесвітньої спадщини, готувати рекомендації длязапросов-представлений держав у Комітеті. Організація засідань Бюро і Комітету є компетенцією Центру всесвітньої спадщини. Заснований до 20-річчю Конвенції Центр є відділом ЮНЕСКО, що безпосередньо підпорядкований заступнику Генерального директора Організації. Його завданням є втілення у життя прийнятих Комітетом по всесвітньому спадщини рішень, протоколювання, документування і публікаціяСписков. Центр щорічно актуалізує списки всесвітньої спадщини і курирує фонди всесвітньої спадщини. Центру доручено також з ознайомлення спільноти з конвенцією.

Отже, Конвенція ЮНЕСКО встановлює механізм міжнародного співробітництва у з метою захисту об'єктів всесвітньої спадщини. Створено Фонд всесвітньої спадщини, що суворо обов'язково фінансується державами-учасниками Конвенції, і навіть різними організаціями, юридичними й навіть приватними особами на добровільній основі. Фонд використовується з метою технічній та фінансовій допомоги державних структур і організаціям, відповідальних збереження ділянок всесвітньої спадщини. Фонд зробив значні вливання (інвестиції), які сягають мільйонів доларів, для порятунку природних і культурних пам'яток в Азії, і Європі, у Африці й Латинської Америки. Кошти виділяють на організацію експертиз з метою ухвали і усунення причин деградації пам'яток культури та природи; навчання місцевих фахівців із консервації; придбання спеціального устаткування; строкову допомогу у разі стихійних лих; проведення спеціальні заходи з охорони об'єктів всесвітньої спадщини.