1.2 Організаційна структура

Генеральна конференція визначає політику й загальне напрям діяльності Організації, стверджує її програми розвитку й бюджет, обирає членів Виконавчої Ради й інших керівних робочих органів, призначає за поданням Виконавчої ради Генерального директора ЮНЕСКО, вирішує інші питання, потребують схвалення з боку держав-членів. ЮНЕСКО проводить працювати відповідно до програми і бюджетом, затверджуваними сесією Генеральної конференції на дворічний період. Перспективні завдання ЮНЕСКО встановлюються середньостроковими планами, затверджуваними Генеральної конференцією на шестирічний період.

Виконавчу раду головне керівним органом ЮНЕСКО у періоди між сесіями Генеральної конференції. Головою Виконавчої Ради був Х.Уинтер (>Ямайка, з 17 листопада 1974 р.). Виконавчий Рада з представників 51 держави-члена, що обираються у 4 року в основі справедливого географічного розподілу: кожна гілка п'яти виборчих (регіональних) груп має певний місць, а висування кандидатур від конкретних країн визначається, зазвичай, всередині самих виборчих груп. Місця у Раді розподілені так: I група (країни Західної Європи, Північної Америки й Ізраїль) - 10 місць; II група (країни Східної Європи) - 4 місця; III група (Латинської Америки й Карибського басейну) - 9 місць; IV група (країни Азії, і басейну моря) - 8 місць; V група (Африка і арабські держави) - 20 місць.

Генеральний директор ЮНЕСКО є, згідно зі Статутом Організації, головним посадовою особою. Генеральний директор призначається Генеральної конференцією терміном на шість на років, але, можливо переобраний і другу каденцію. Першим Генеральним директором ЮНЕСКО був великий англійськийучений-биолог Дж. Хакслі (1946-1948 рр.), його змінив обіймали цю посаду міністр закордонних справ Мексики Х. Торрес Боде (1948-1952 рр.), потімГенеральними директорами були американецьЛ.Г. Еванс (1953-58 рр.), італієць У.Веронезе (1958-1961 рр.), француз Р. Майо (19622-1974 рр.). З 21 листопада 1974 р. Генеральним директором був представник Сенегалу А.М.М'Боу.

Генеральний директор керуєадминистративно-техническим органом ЮНЕСКО - Секретаріатом, він призначає "на максимально широкої географічної основі" і з урахуванням професійних даних співробітників персоналу Секретаріату. Службовці Секретаріату є міжнародними чиновниками. У конкретні обставини між ЮНЕСКО і ООН можуть полягати спеціальні угод про створення спільних служб, набір загального персоналові та про обмін персоналом (ст. IV Статуту). Статут ЮНЕСКО вимагає, щоб представниками призначалися особи, компетентні сфері мистецтва, літератури, науки, освіти і публічного поширення знань і які мають необхідним досвідом та авторитетом.

У межах ЮНЕСКО створена Міжнародна система науково-технічної інформації -ЮНИСИСТ.

Більшість персоналу ЮНЕСКО зосереджена її штаб-квартирі. Найбільш великими підрозділами Секретаріату ЮНЕСКО є сектора, очолювані, зазвичай, заступниками Генерального директора. Діють сектора: освіти, математично-природничої грамотності, громадських наук, культури, комунікації, співробітництва вчених та зовнішніх економічних зв'язків, підтримки програми, загальної адміністрації. У кожному з секторів є низка функціональних підрозділів (дирекції, відділи, бюро, служби й т.д.). З іншого боку, двох заступників Генерального директора (з досліджень по і програмування; кабінетом Генерального директора) очолюють ряд підрозділів, які знаютьадминистративно-бюджетними, організаційними, кадровими питаннями. У віданні секторів перебувають різні представництва, бюро і бюджетні установи ЮНЕСКО, розташовані поза штаб-квартири, біля низки держав-членів ЮНЕСКО згідно зі Статутом. Національні комісії у справах ЮНЕСКО діють у 153 країнах. З метою координації діяльності ЮНЕСКО і її установ на місцях діють четверо регіональних координатора: для Африки, для Латинська Америка й Карибського басейну, для арабських країн, для країн Азії, і басейну моря. ЮНЕСКО має як 20 регіональних бюро і торговельних центрів, співпрацює з понад 570 міжнародними неурядовими організаціями.

Така система дозволяє ЮНЕСКО здійснювати роботу як безпосередньо через свою штаб-квартиру у Парижі, а й у місцях. Про масштаби децентралізації свідчили приведені на 23-ї сесії генеральної конференції у Софії дані про те, що 82,6 % загальних асигнувань на програмну діяльність ЮНЕСКО в 1984 р. і поза 6 місяців 1985 р. припадали на заходи щодо у співпраці з національними комісіями, національними, субрегіональними чи регіональні організації. Якщо ж взяти бюджет ЮНЕСКО на 1984-85 рр. загалом, то 78 % його видатків припало на штаб-квартиру, інше - частку установ і персоналу поза штаб-квартири. Функціональне розподіл витрат виглядало у цій бюджету так: 57,4 % - Витрати персонал, 15,7 - вартість проведення конференцій різного роду міжнародних нарад і зустрічей, 10,5 - вартість публікацій ЮНЕСКО, 9,7 - консультативні послуги державам-членам, 3,6 - оплата стипендій і стажувань, 2,9 - допомогу міжнародним неурядових організацій, 2,4 - оплата різноманітних місій у країнах, 0,5 - різне. Успіхи ЮНЕСКО пов'язані у реалізації багатьох конкретних заходів, передбачуванихдвухлетними програмами і оплачуваних рахунок витрат у рамках відповідних бюджетів ЮНЕСКО. Це програмна діяльність ЮНЕСКО, здійснювану у межах 14 великих програм, і навіть так званої Програми участі, тобто заявок допомоги державам і національним комісіям, проводять ті чи інші заходи ЮНЕСКО у своїй території.

Велику і продуктивну роль грають заходи ЮНЕСКО, насамперед у цілях розвитку звільнених країн, здійснювані переважно рахунок позабюджетних асигнувань шляхом фінансування іншими міжнародними організаціями системи ООН головним чином ПРООН, ФАО, ЮНІСЕФ та інших., і навіть Світовий банк, МБРР, різними міжнародними й навіть приватними фондами. Це правда звана оперативна діяльність ЮНЕСКО, у якої вона постає як ініціатор, дослідник, проектант, координатор, гарант, виконавець конкретних проектів. У 60-х роках рр. Витрати оперативну діяльність ЮНЕСКО перевищили 160 млн. дол., склавши трохи більше 60 % витрат за регулярному бюджету Організації. Це співвідношення зберігається у основному і нині, хоча після виходу США з ЮНЕСКО намітилася тенденція деякого скорочення позабюджетних витрат ЮНЕСКО. У 1980-85 рр. на оперативну діяльність ЮНЕСКО було витрачено 470 млн. дол., їх 270 млн. надійшли від ПРООН (Програми розвитку ООН).

На 30 червня 1985 р. ЮНЕСКО виконувала у межах оперативну діяльність 829 проектів. У тому числі 271 - у Африці, 216 - у країнах Азії, і басейну моря, 127 - в Латинській Америці й Карибському басейні, 111 - в арабському світі, 28 - у Європі 76 - на міжрегіональної чи всесвітньої основі.

ЮНЕСКО приділяє багато уваги організації та проведення численних міжнародних коштів, симпозіумів, конференцій з метою обміну національним досвідом у сфері її компетенції, координації зусиль держав-членів з проблем, які представляють їм загальний інтерес, для узагальнення підсумків міжнародного співробітництва з програмам і проектам Організації. Спочатку велику частину цих заходів відбувалася штаб-квартирі, але з роками домінуючою стала тенденція їх проведення поза Парижа. У цьому особливо помітно збільшилася число міжнародних зустрічей лінією ЮНЕСКО, проведених біля звільнених держав, хоча щодо загальному їх кількості місце припадає і понині на європейський континент.

Підсумовуючи даному параграфу можна дійти невтішного висновку, що ЮНЕСКО єсложноструктурированной організацією. Кожне підрозділ організації має правничий та обов'язки, що закріплені в Статуті.