Глава 1. Характеристика юнеско, як міжнародної організації з збереженню всесвітньої спадщини

 

1.1 Історія створення організації, цілі й завдання

 

Останні століття у наше науковий лексикон, та й у широке звернення міцно ввійшло поняття про Всесвітньому спадщині. Саму ідею інтернаціональної відповідальності збереження найцінніших культурних і природних об'єктів виникла під час Другої Першої світової. Підстава ЮНЕСКО відбулося за ініціативи конференції міністрів освіти країн союзників, скликаній в часи війни. Конференція проводилася період із 16 листопада 1942 по 5 грудня 1945 року, і 16 листопада 1945 року представники 37 держав підписали у Лондоні Статут ЮНЕСКО. У його преамбулі – ще під враженням злочинів фашизму проти людства – держави, які підписали договір, заявляли, "що, оскільки думки про війну народжуються умонастроїв людей їх свідомості слід укореняти ідею захисту миру". Ця провідна ідея, ідеал висловлює прагнення і сподівання виховати ідеального людини, щоб зробити основні передумови задля зміцнення миру в усьому світі.

Ведучи мову про створенні ЮНЕСКО не можна сказати, що це рішення вже було спонтанні і новим. Створення міжнародної організації, яка б всесвітнім спадщиною людства, існували вже з 20-х ХХ століття. Засновники ЮНЕСКО могли взяти за основу приклади з минулого. Так, 4 січня 1922 року рада Ліги Націй прийняв рішення Міжнародний комітет духовної співпраці (>CICI), який складався з 12 знаменитих учених із країн-учасників. Він був консультативним органом, але з мав свого управлінського апарату. Відповідно до рішенням Федеральних зборів Ліги Націй Франції 9 серпня 1925 року створений юридичному відношенні самостійний Міжнародний Інститут духовної співпраці зі своїм секретаріатом.CICI був куратором цієї фінансової інституції. Потім, 18 грудня 1925 року, у Женеві було засновано Міжнародне бюро по з освітою як неурядової організації, яке 25 червня 1929 року був перетворено на міждержавну організацію.

З початку щодо статусу ЮНЕСКО виникла широка дискусія. Чи повинна це можуть бути державна чи недержавна організація за моделлюCICI? Або ЮНЕСКО повинна об'єднатися з що з трьох часток Міжнародної організацією праці? Чи повинна бути й мови про організацію, що займається лише питаннями освіти та духовної культури ЮНЕСКО, чи необхідно охопити й області діяльності (наука, сфера комунікацій)? Чи повинна організація будувати працювати відповідності зі всесвітньої гуманістичної ідеєю "бачення світового суспільства як органічного цілого", або він повинна обмежитися суворо функціональної практичної діяльністю, як цього хотів би більшість його членів?

Прийнята пізніше структуру Організації втілює компромісне розв'язання цієї дилеми. Млявий криза організації, що у середині 1980-х років, певною мірою є прояв суперечок, що виникли іще за підставі Організації. Отже, дискусії щодо сильних і слабкі сторони ЮНЕСКО як і старі, як і самі Організація, та існуватимуть до того часу, поки існує.

Статут ЮНЕСКО набрав чинності 4 листопада 1946 року, коли він ратифікувала 20 державами. Відповідно до статтями 57 і 63 Статуту ООН договір, укладений ЮНЕСКО з економічним та соціальним радою про статус спеціалізованого установи ООН, затвердили Генеральної Асамблеєю ООН 14 грудня 1946 року.

>Целями ЮНЕСКО, відповідно до ст. 1-ї її Статуту, є: сприяння світу та міжнародної безпеки шляхом розвитку співпраці між державами у природничо-технічній освіті, науку й культури; забезпечення загального поваги основних права і свободи людини незалежно від раси, статі, мови чи то релігії; поширення культурної революції й науково-технічної інформації; захист національних культур та інших. Діяльність ЮНЕСКО охоплює широке коло питань: ліквідація неграмотності і з дискримінацією у природничо-технічній освіті; виховання молоді на кшталт світу і журналіста міжнародного порозуміння; сприяння підготовці національних кадрів; вивчення національних культур; проблеми океанографії, біосфери, геології, соціальних наук, інформації та ін. У60-начале 70-х рр. ЮНЕСКО ухвалила низку рішень, вкладених у активізацію її роль боротьбі світ, проти расизму і колоніалізму.

Вирішальні напряму, і стратегія діяльності ЮНЕСКО визначаються її головним керівним органом - Генеральної конференцією, що складається з делегацій держав-членів. Відповідно до принципом суверенної рівності держав кожна делегація має вони одностайно. З другого половини 70-х рр. в ЮНЕСКО склалася практика, з якої майже всі важливі рішення приймалося конференцією без голосування - при загальному злагоді всіх її учасників (шляхом консенсусу). У засіданнях конференції беруть участь також численні спостерігачі від іноземних держав, які є членами ЮНЕСКО, від міжнародних міжурядових і неурядових організацій, від національно-визвольних змагань, десятки і сотні журналістів. Тому загальна кількість учасників сесії нерідко перевищує 2-2,5 тис. людина. Сесії Генерального конференції проводяться, зазвичай, разів у двох років, але від початку існування Організації відбулося ще кілька позачергових сесій. Найчастіше засідання Генеральної конференції відбуваються у штаб-квартирі ЮНЕСКО, а часом у столицях й інших містах різних держав-членів.

Однією з позитивних конкретних результатів діяльності ЮНЕСКО по узагальнення та поширенню позитивного національного і журналіста міжнародного досвіду в західних областях її компетенції стала активна розробка міжнародно-правових актів (конвенцій, декларацій, рекомендацій, угод тощо.), які на меті закріпити в міжнародному спілкуванні принципи рівноправної співпраці і взаєморозуміння між народами. Кількість таких документів становить останніх кілька десятків. Для прикладу може бути Конвенцію боротьби з дискримінацією у природничо-технічній освіті (14 грудня 1960 р.), Всесвітню конвенцію про авторське право (6 вересня 1952 р.), Декларацію принципів міжнародної культурної співпраці (4 листопада 1966 р.), Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (16 листопада 1972 р.),Рекомендацию вихованням на кшталт міжнародного порозуміння, співробітництва України з світу і правами людини і основні свободи (19 листопада 1974 р.), Декларацію про основні принципи, що стосуються вкладу засобів зміцнення світу і журналіста міжнародного порозуміння, у розвиток правами людини й у боротьбу проти расизму, апартеїду та підбурництва до війни (в 1978 р. розроблена з ініціативи СРСР) та інших.

Широкій популярністю у світі має і видавнича діяльність Організації, що носить багатогалузевий характері і має найрізноманітніші форми залежно від цього, якої частини аудиторії вона адресується. Фахівцям та науковців особливий цікаві численні дослідження, матеріали наукових конференцій, різні фундаментальні видання.

Дуже популярними були періодичних видань ЮНЕСКО. Їх кількість, щоправда, останнім часом скоротилося внаслідок використання відеокасет, слайдів, магнітофонних і компакт записів, комп'ютерних мереж. Найбільше періодичних видань виходило у другій половині 70-х рр. - до 250, в 1985 р. їх поменшало до 50, а час Організація видає більш 200 періодичних і більше 100непериодических видань. У тому числі найпопулярніший щомісячний журнал "Кур'єр ЮНЕСКО". Він зародився як бюлетень Секретаріату Організації в 1948 р., і з 1954 р. став повноправним журналом, виходячи англійською, французькому і іспанською мовами 11 на рік. З січня 1957 р. він друкується і російською мові, і тепер видає понад 32 мовами світу.

Слід зазначити також такі журнали ЮНЕСКО, як ">Музеум", ">Импакт" (наука й суспільство), "Перспективи" (освіту), "Природа і ресурси" (проблеми природних ресурсів немає і охорони навколишнього середовища), "Культури" (з 1982 р. всі ці журнали стали вже виходити російською), "Міжнародний журнал соціальних наук" (щоквартальний, входить у англійському, французькому, іспанською мовами), бюлетень "Новини" (входить у всіх основних мовами). Велике зацікавлення викликає публікація ">Статистического щорічника ЮНЕСКО", де узагальнені багато дані про дуже широкого кола труднощів і аспектів стану сучасної цивілізації.

За підсумками інформації, одержуваної від держав-членів, ЮНЕСКО становить Календар святкування річниць великих

покупців, безліч історичних подій, а деяких випадках Генеральна конференція приймає спеціальні рішення про широкому міжнародному святкуванні таких дат. Наприклад, ЮНЕСКО приймала постанову по міжнародному святкуванні 100-річчя від народження В.І. Леніна, 100-річчя від часу смерті Маркса, 50-й і 60-ї річниць Жовтневої соціалістичної революції, 60-річчя освіти СРСР, 2000-річчя Ташкента, 1500-річчя підстави Києва, 800-річчя "Слова про похід Ігорів" та інших.

>Расширению знань у світі про ЮНЕСКО і її діяльності сприяє велика мережу клубів ЮНЕСКО,оформившаяся у Світову асоціацію цих клубів. Ці громадські організації діють тепер у багатьох країнах. У 1985 р. їх уже 2900, причому велика частина їх посідає Азію й Африку.

Організація багато зробила для реалізації проекту т.зв. "асоційованих шкіл ЮНЕСКО", яких вона направляє у цілях пропаганда ідей міжнародного порозуміння, співробітництва Києва й світу інформацію про діяльність.

Для ЮНЕСКО характерно велика різноманітність конкретних напрямів діяльності, націлених влади на рішення головного завдання організації - зміцнення світу і взаєморозуміння між народами засобами освіти, науку й культури. Ряд країн Заходу на чолі зі США можуть останніми роками докладали зусилля, щоб зашкодити участі ЮНЕСКО у боротьбі світ, "деполітизувати" її, обмежити її діяльність технічним обслуговуванням культурного і наукових обмінів. На 22-ї сесії генеральної конференції ЮНЕСКО 1983-го р. під час обговорення проблем нового міжнародного інформаційного порядку було здійснено відверте намагання у цьому напрямі. Не домігшись свого, США вийшли з ЮНЕСКО з кінця січня 1985 р. У 1985 р. з ЮНЕСКО вийшли Великобританія й Сінгапур На підтримку США виступили ще 24 західних держави, зокрема. ФРН, Нідерланди й низку інших країн - партнерів США, проте зі складу ЮНЕСКО не вийшли, підкресливши, що "вона залишиться у складі ЮНЕСКО і буде боротися зсередини".

Останніми роками у діяльності ЮНЕСКО сталися важливі зміни - ця міжнародна організація перестав бути більше "полем битви "холодної громадянської війни", а побільшено ідеологізований підхід, характерний попереднього періоду, змінюється конструктивнішим, націленим про співробітництво між державами з різними соціально-політичним строєм. навіть Великобританія, попри різку критику діяльності ЮНЕСКО, не яка передбачає проведення кардинальної реформи її системи управління, розглядають питання про повернення в ЮНЕСКО.

На 25-й сесії генеральної конференції, проведеній Парижі жовтні-листопаді 1989 р., обговорювалося новий, третій середньостроковий план, проект програми розвитку й бюджету на 1990-91 рр. У тому основу було покладено формула "менше, але". Замість 14 раніше планованих основних програм, у новому проекті намічалося здійснити лише 7, серед яких "Освіта і майбутнє", "Наука в ім'я прогресу і навколишнього середовища", "Культура: минуле, нинішнє та майбутнє", "Комунікації на службі людства", "Людина й суспільство, у мінливому світі".Среднесрочний план ЮНЕСКО на 1990-95 рр. орієнтовано "нову стратегію", що передбачає зокрема, дослідження впливу масової інформації, особливо технологій, на суспільство, культурну самобутність; висновок міжнародних угод, корисних для на вільне поширення ідей; виховання критичного ставлення до засобам масової інформації та т.д. У документі підкреслюється необхідність розмаїття рішень проблем комунікації, що сприяє забезпечення свободу преси, незалежності й плюралізму засобів відповідно до потребами і цінностями кожного народу й суспільства.

Підсумовуючи параграфа, хотілося б вирізнити, що спроби створення міжнародної організації, що займається освітою, наукою і культурою, було зроблено набагато раніше організації ЮНЕСКО. Саме тому під час створення ЮНЕСКО постало питання з урахуванням, який вже існуючої організації треба її створювати. Це запитання частково вирішений у статуті ЮНЕСКО і за наступної його практичної діяльності.