Раннє життя

Васко да Гама ймовірно народився в 1460^] або 1469 році, в місті Сінеші, на південно-західному узбережжі Португалії, правдоподібно в домі біля церкви Саласької Богородиці. Сінеш, один з портів в провінції Алентежу, на той час являв собою лише купку білих домівок, мешканці яких переважно займалися рибальством.

Пам'ятник Васко да Гамі в рідному Сінеші

Батько Васко да Гами, Ештевау, був лицарем та служив при дворі дона Фернанду^[3],герцогаВізейського, на час народження Васко. Сам Ештевау був одружений з донькою Жуана Содре, донею Ізабелою Содре, яка мала англійськепоходження^[4] і була пов'язана з домом принца Дього, герцога Вієйського, сина короля Едуарда I і одного з офіцерів Ордена Христа^[4]. Дон Фернанду назначив Ештевау да Гама мером міста Сінеш та надав можливість отримувати деякий відсоток від зібраних там податків на мило.

Про раннє життя Васко відомо дуже мало: за даними португальського історика Тейшейра де Арагана, він навчався в місті Еворі, де вивчав математику та навігацію і добре знав астрономію — можливо, навчався у астронома Авраама Закуту^[4].

У 1492 король Жуан II надіслав Васко да Гаму до порту Сетубал, на південь відЛісабона, а потім в Алгарве, південну провінцію Португалії, із завданням захопленняфранцузьких кораблів, які нападали на мирні португальські судна — з цією задачею Васко впорався швидко і ефективно.

Дослідження

Шлях торговців прянощами (зелена лінія) та маршрути Васко да Гами (чорна), Перу да Ковільяна (помаранчева) іАлфонсу да Паїва (синя).

Ще з часів принца Генріха (Енріке) Мореплавця (1394–1460), португальці ретельно готувалися до відкриття шляху до Індії, адже з Індії в Європу постачалися прянощі, шовкові тканини, ювелірні вироби іслонова кістка. Проте на суходільному шляху з Індії до Європи лежало кілька арабських країн, які збирали високе мито з купців; далі товар потрапляв у руки генуезьких та венеціанських купців, які теж добре наживалися на посередницькій торгівлі, внаслідок чого первісна ціна на товари розкоші впродовж торговельного шляху зростала кількасоткратно. Відкриття прямого морського шляху до Індії обіцяло величезні прибутки, і саме тому принц Енріке впродовж 40 років готував і посилав морські експедиції на розвідку африканського узбережжя. Під час цих експедицій були відкриті Азорські острови і острів Мадейра, а венеціанець Альвізе да Кадамосто в 1455 році досягнув крайньої західної точки Африки — Зеленого мису.

Пам'ятник на честь переходу через мис Доброї Надії, Південна Африка (оригінальний хрест втрачено)

Проте, лише Бартоломеу Діашувдалося зимою 1487–1488 досягтиМису Доброї Надії, найпівденнішого окраєчку Африки.

Перша подорож

У середині 90-х років король Мануель I доручив довершити справу випробуваному в боях капітанові да Ґама. Експедиція була ретельно підготовлена. Спеціально для неї, ще за життя короля Жуана II під керівництвом досвідченого мореплавця Бартоломеу Діаша, який раніше розвідав шлях навколо Африки і знав кораблі якої конструкції потрібні для плавання в тих водах, були побудовані чотири кораблі. «Сан-Ґабріель» (флагманський корабель) і «Сан-Рафаель» під командуванням брата Васко да Гами, Пауло, представляли собою так звані «нау» — великі трищоглові кораблі водотоннажністю 120–150 тонн, з чотирикутними вітрилами, більш легка та маневрена каравела «Берріу» з косими вітрилами (капітан — Ніколау Коельо) і невідоме транспортне судно для перевезення припасів під командуванням Гонсалу Нуніша. Вже в 8 липня 1497 його експедиція в складі чотирьох кораблів із командою у 170 осіб, головним кормчим Перу ді Аленкером (раніше супроводжував Бартоломеу Діаша), з товмачами з арабської і банту вийшла з гирла річки Тежу (ісп. Тахо) неподалік Лісабона.

Незабаром кораблі португальців досягли Канарських островів, що належали Кастилії, але Васко да Гама наказав обійти їх стороною, не бажаючи видавати іспанцям справжню мету експедиції. Коротка зупинка була зроблена островах Кабо-Верде, що належали Португалії, де флотилія змогла поповнити припаси. Десь поблизу берегів Сьєрра-Леоне да Гама за порадоюБартоломеу Діаша (чий корабель перший час плив з ескадрою, а потім попрямував до фортеці Сан-Жоржі-да-Міна наГвінейському узбережжі), аби уникнути зустрічних вітрів, рушив на південний захід і заглибився в Атлантичний океан, лише після екватора повернувши знову на південний схід. Минуло більше трьох місяців, перш ніж португальці знову побачили землю^[5].

4 листопада кораблі кинули якір у бухті, якій дали ім'я Святої Олени. Тут Васко да Гама наказав зупинитися для ремонту. Проте португальці незабаром вступили в конфлікт з місцевими жителями і відбулося збройна сутичка. Серйозних втрат добре озброєні моряки не понесли, проте стрілою в ногу був поранений сам Васко да Гама.

Після багатоденного шторму, 22-го листопада, ескадра обігнула Мис Доброї Надії, після чого вимушені були стати на ремонт в бухті Моссел-Бей. Вантажний корабель був пошкоджений так сильно, що ремонту вже не підлягав. Враховуючи те, що до того часу частина моряків експедиції загинула від цинги і людей для продовження плавання на всіх чотирьох кораблях не вистачало, да Гама вирішив його спалити. Члени екіпажу судна перевантажили припаси і самі перейшли на інші три кораблі. Тут же, зустрівши туземців, португальці змогли придбати у них провіант і прикраси зі слонової кістки в обмін на взяті із собою товари. Потім флотилія рушила далі на північний схід вздовж африканського узбережжя.

16 грудня португальці минули останній падран, встановлений Діашем, а 25 грудня 1497 досягли області, що нині входить до провінції Квазулу-Наталь ПАР. Протягом наступного місяця плавання тривало без пригод, хоча двічі кораблі зупинялися для ремонту та поповнення припасів.

Рухаючись уздовж східного берега Африки, досягла Мозамбіку 1-го березня 1498, де й зустріла добрий прийом. Але пізніше мавританські купці, що там перебували, впізнали в них своїх давніх ворогів і намовили місцевого шейха перешкодити португальцям у подальшому їхньому плаванні. Ледве уникнувши потоплення на рифах, експедиція нарешті досягла Малінді(сучасна Кенія), де тамтешній султан виявився приязнішим, — і надав португальцям до послуг досвідченого арабського морехода, з допомогою якого ескадра у травні 1498 досягла Калікути (сучасне Кожикоде) на Малабарському узбережжіПівденної Індії. Заморін Калікута зустрів португальців з пошаною — військовим парадом 3000 солдатів, і удостоїв Васко да Гама аудієнцією. Васко да Гама передав Заморіну подарунки, однак, вони не справили враження на Заморіна. Мусульманські торговці, що були при дворі Заморіна, вказали, що подарунки (серед них не було золота та коштовностей) недостойні європейського правителя, а Васко да Гама схожий більше на пірата, ніж на королівського посла^[6]. Португальці отримали дозвіл Заморіна на відкриття торгової факторії, але їхні товари продавалися погано. З індійцями виникли суперечки з приводу мита, яке повинні були платити португальці. Роздратований, Васко да Гама відплив з Кожикоде, силою прихопивши з собою шістнадцять рибалок^[7]. Тим не менше, експедиція да Гама була успішнішою за всі розумні очікування, так як вони повертались із вантажем, який коштував в шістдесят разів більше ніж вартість експедиції.